Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
— Тоді вам не до Артмирна, — процідив Ялб і сплюнув убік.
Злютований продавець витріщив на нього очі.
— Побачимо, — відказала Шаллан.
— Ваша Світлосте, — звернувся до неї зчервонілий Артмирн, — правда ж, ви не вірите в ці висмоктані з пальця звинувачення!
— А скільки ти збирався з неї здерти?
— Десять смарагдових броамів, — сказала Шаллан, — за ось ці сім книжок.
Ялб зареготав:
— І ви не розвернулися й не пішли геть! Адже ви майже домовилися з моїм хазяїном, а він пропонував вам кращу ціну! Ваша Світлосте, прошу, ходімо зі мною. Ми навіть готові…
— Десять була стартова ціна, — втрутився Артмирн. — Я й не очікував, що вона погодиться, — він перевів погляд на Шаллан. — Звичайно ж, вісім…
Ялб знову засміявся:
— Я впевнений, що в нас є точно такі самі книги, Ваша Світлосте. І б’юсь об заклад, що мій хазяїн віддасть вам їх за два.
Артмирн аж збагрянів і забурмотів:
— Ваша Світлосте, адже ви не потуратимете людині, котрій стало безпардонності послати помічника в чужу крамницю, щоби красти чужих покупців!
— А чому б і ні? — парирувала Шаллан. — Принаймні він був кращої думки про мої розумові здібності.
Артмирнова дружина люто зиркнула на чоловіка, і той почервонів іще дужче.
— Два смарагдові й три сапфірові. Більше скинути я не можу. Якщо шукаєте ще дешевше, йдіть до цього мерзотника Барместа. Але приготуйтеся до того, що в книжках бракуватиме сторінок.
Шаллан завагалася і глянула на Ялба. Той захоплено грав свою роль, кланяючись і плазуючи. Їхні погляди зустрілися, і він неначе стенув плечима.
— Домовилися, — сказала вона торговцю, і з вуст Ялба вирвався стогін. Він вислизнув з крамниці, супроводжуваний прокльонами Артмирнової дружини. Шаллан встала й відрахувала належні сфери — ті самі смарагдові броами, які видобула із захищеного капшука.
Незабаром вона вийшла з крамниці, несучи важку полотняну сумку. Дівчина спустилася крутою вулицею і побачила Ялба, котрий ліниво стояв біля ліхтарного стовпа. Вона всміхнулася, коли той взяв у неї ношу.
— Звідки ти дізнався, скільки насправді коштує книга? — запитала вона.
— Скільки коштує? Книга? — повторив той, завдаючи сумку собі на спину. — І гадки не маю. Я просто змикитив, що він намагатиметься здерти з вас, скільки зможе. Тож попитав у людей по сусідству, хто його найбільший конкурент, і повернувся, щоби допомогти вам зробити того гендляра розсудливішим.
— А що, було настільки очевидно, що я дам себе ошукати? — запитала вона, заливаючись рум’янцем, коли вони якраз виходили з бічної вулиці.
Ялб хихикнув:
— Ну, може зовсім трішки. Так чи інак, а пошити в дурні типчика на подобу цього — розвага не згірша, ніж обмахлювати вартових. Гадаю, ви могли б іще збити ціну: варто було лишень піти зі мною, а дещо пізніше повернутися й дати йому другий шанс.
— Звучить аж надто складно.
— Гендлярі — що найманці, як казала моя старенька хрещена. Єдина різниця в тому, що вони знімуть з тебе голову, проте все одно вдаватимуть друзів.
І це говорив чоловік, який провів вечір, дурячи вартових за грою в карти…
— Що ж, як би там не було, а я тобі дуже вдячна.
— Та нема за що. Було весело, хоч я й досі не можу повірити, що ви заплатили йому такі гроші. Адже це просто в’язка дров. Я ось теж можу назбирати плавнику та нашкрябати на ньому кілька кумедних закарлючок — і що, ви й мені сферами заплатите?
— Боюся, що ні, — відповіла вона, копирсаючись у портфелі, і незабаром видобула звідти малюнок, що зображував Ялба та рикшу. — Але прошу, візьми ось це на знак моєї вдячності.
Ялб узяв аркуш і став під світло ближнього ліхтаря, щоб роздивитися його. Він засміявся, схиливши голову набік. Тоді широко всміхнувся:
— Прародителю бур! Оце так-так. Просто як живий — немов бачу себе в начищеній тарілці. Я не можу прийняти цього, Ваша Світлосте.
— Будь ласка. Я наполягаю.
Шаллан знову кліпнула очима, залишивши Спогад про те, як він стоїть під ліхтарем, обхопивши рукою підборіддя, і роздивляється свій портрет. Вона ще раз намалює його пізніше. Після того, що він для неї зробив, їй дуже хотілося мати його в своїй колекції.
Ялб акуратно вклав малюнок між сторінок книги, підняв сумку й рушив далі. Вони знову були на головній вулиці. Щойно зійшов Номон — середній місяць — і залив місто блідо-блакитним світлом. У батьковому домі їй рідко коли випадала можливість не лягати аж так пізно, проте здавалося, що міщани довкола них навряд чи помічають, котра година. Ну й дивне місто це було.
— То що, назад на корабель? — запитав Ялб.
— Ні, — відповіла Шаллан, глибоко вдихнувши. — Назад до Конклаву.
Він здійняв брову, однак повів її назад. Добувшись туди, вона попрощалася з Ялбом і нагадала йому, щоби забрав малюнок. Він так і зробив і побажав їй успіху, перш ніж поспішити геть від Конклаву, певно, побоюючись зустрічі з вартовими, яких раніше обмахлював.
Шаллан віддала книги служникові, щоби той ніс їх замість Ялба, і пройшла коридором назад до Завіси. Щойно поминувши вишукано прикрашені залізні двері, вона підкликала до себе мажордома.
— Так, Ваша Світлосте? — запитав чоловік. О цій порі у більшості ніш було темно, і служники терпляче повертали томи в безпечне місце за кришталевими стінами.
Струснувши з себе втому, Шаллан порахувала ряди. У ніші Джасни все ще світилося.
— Я би хотіла скористатися ось цією нішею, — відказала вона, вказуючи на балкон, сусідній із принцесиним.
— У вас є вхідний талон?
— Боюся, що ні.
— Тоді вам доведеться орендувати її, якщо ви плануєте користуватися нею регулярно. Дві небомарки.
Зачувши таку ціну, Шаллан здригнулася, проте видобула належні сфери й заплатила. Її гаманці худшали з гнітючою швидкістю. Ліфтери-паршмени підняли її на потрібний ярус, і вона тихо пройшла до своєї ніші. Діставшись туди, дівчина переклала всі сфери, які ще залишалися в неї, до здоровенного кубка, що правив за настільну лампу. Щоби стало достатньо видно, вона змушена була скористатися сферами всіх дев’яти кольорів та всіх трьох розмірів, тож освітлення вийшло строкатим і різнобарвним.
Шаллан нишком глянула
