Глиняні ноги - Террі Пратчетт
— А якщо ні? — спитала пані Долоня.
— Ніхто не вічний, — сказав доктор Дауні спокійним тоном людини, яка не раз пересвідчилася в цьому особисто. — В такому разі, поза сумнівом, ми матимемо нового правителя.
У залі запала цілковита тиша.
Над кожною головою безгучно висіло слово «Кого?».
— Річ у тім... у тім... — заговорив голова Гільдії м’ясників Ґергардт Шкарпетка, — що бувало ж... погодьтеся... бувало, що... тобто згадайте деяких інших...
У колективній свідомості промайнуло: «Наприклад, Правитель Карколам... Нинішній хоч би нормальний».
— Не можу не визнати, — вставила пані Долоня, — що за правління Ветінарі ходити вулицями стало значно безпечніше...
— Вам видніше, мадам, — посміхнувся пан Шкарпетка.
Пані Долоня обдарувала його крижаним поглядом. Дехто захихотів.
— Я хотіла сказати, що для цілковитої безпеки нині достатньо скромної платні Гільдії злодіїв, — завершила вона.
— Дійсно, будь-хто може зайти до будинку роз...
— Договірної гостинності, — швидко вставила пані Долоня.
— Авжеж... і бути абсолютно впевненим, що не вийде звідти роздягненим догола і відлупцьованим до посиніння, — сказав Шкарпетка.
— Хіба що він таке полюбляє, — уточнила пані Долоня. — Наша мета — давати клієнтові те, що він хоче. У повній відповідності із запитами.
— За владарювання Ветінарі життя однозначно стало прогнозованішим, — сказав пан Глекк із Гільдії пекарів.
— Але всіх вуличних акторів і мандрівних фокусників він таки кидає до ями зі скорпіонами, — вказав голова Злодіїв пан Боґґіс.
— Це правда. Але не забуваймо, що ніхто не досконалий. У нього є свої капризи.
— Я вас прошу. Як порівняти з попередниками, він надійний, як скеля, з ним завжди все ясно.
— З Карколамом теж було все ясно, — похмуро сказав пан Шкарпетка. — Пригадуєте, як він зробив членом міськради коня?
— Погодьтеся, то виявився непоганий член міськради. Порівняно з декотрими іншими.
— Наскільки пам’ятаю, іншими на той час були ваза з квітами, купа піску і троє небіжчиків.
— А пригадуєте всі ті вуличні бійки? Всі ці злодійські бандочки, які постійно влаштовували розборки між собою? Вони стільки енергії на це витрачали, що вже майже не мали сил, аби братися до власне крадіжок, — промовив пан Боґґіс.
— Так, нині справи йдуть значно... стабільніше.
Знову запала тиша. У цьому ж і була вся суть, чи не так? Зараз настала стабільність. Що б не казали про старого Ветінарі, він зробив так, щоб завтра було подібним на сьогодні. І якщо вас вбивали у власному ліжку, то це було узгоджено заздалегідь.
— За Правителя Карколама було веселіше, — наважився хтось.
— Так, до моменту, коли вам відтинали голову.
— Проблема в тому, — сказав пан Боґґіс, — що ця робота сама по собі зводить з розуму. Береш нормального хлопа, нічим не гіршого за нас із вами, — а за кілька місяців він уже розмовляє з деревами і знімає з людей шкіру живцем.
— Ветінарі не божевільний.
— Це як подивитися. Щоб бути настільки розсудливим і логічним, як він, потрібно бути ненормальним.
— Я — лише слабка жінка, — заговорила пані Долоня (частина присутніх продемонструвала подив), — проте мені таки здається, що перед нами відкриваються нові горизонти. Або через вибір спадкоємця розгорнеться затяжна боротьба, або ми владнаємо все тут і зараз. Так?
Ватажки гільдій намагалися одночасно спостерігати одне за одним і уникати поглядів інших. Хто ж стане Патрицієм? Колись це вирішувалося епічними битвами всіх проти всіх, але тепер... Отримуючи владу, заразом отримуєш і проблеми. Часи змінилися. Нині владар мусить вміти домовлятися й балансувати на вістрі протилежних інтересів. Роками Ветінарі не намагалася вбити жодна притомна людина, бо життя за його влади було привабливішим, ніж без.
До того ж... Ветінарі видресирував Анк-Морпорк. Він видресирував його, як дресирують собак. Знайшов нічийного пса, що нипав по звалищах, наростив йому зуби, зміцнив йому щелепи, накачав його м’язи, вдягнув ошийника з шипами, відгодував відбірною яловичиною — і нацькував його на горло всього світу.
Він зібрав усі злодійські зграї та вуличні банди й довів їм, що маленький шматочок пирога щодня — це значно краще, ніж великий шматок з кинджалом усередині. І ще переконав їх, що краще щодня брати маленький шматочок, постійно збільшуючи сам пиріг.
Анк-Морпорк став єдиним містом рівнин, що відчинило свої брами для ґномів і тролів («Сплави завжди міцніші», — говорив Ветінарі). Це спрацювало. Вони виробляли продукцію. Часто вони також продукували проблеми, але здебільшого все-таки продукували багатство. Хоча Анк-Морпорк усе ще мав чимало ворогів, ті мусили фінансувати свої армії за рахунок позик. А більшість позик бралися під здирницькі відсотки в Анк-Морпорку. В результаті вже довгі роки не було жодної справді значної війни. Анк-Морпорк зробив їх нерентабельними.
Тисячі років тому стародавня імперія силоміць встановила «Pax Morporkia», Морпоркський мир, суть якого виражалася словами «Не воюй, бо вб’ю». Нині цей Мир постав знову, але тепер він промовляв: «Перш ніж воювати, погаси-но кредит. І, між іншим, ти наставляєш на мене мого списа. Твій щит оплачено мною. І зніми зі своєї голови мого шолома, коли говориш зі мною, ти, загрузла в боргах нечемна дрібното». І ось ця машина, яка працювала так тихо й непомітно, що всі й забули, що це машина, й повірили, що так влаштовано світ — ця машина раптом зазбоїла.
Лідери гільдій проаналізували свої почуття і дійшли висновку, що чого їм не потрібно, то це — влади. А що їм було потрібно, то це щоб завтра залишалося подібним на сьогодні.
— Є ж іще ґноми, — нагадав пан Боґґіс. — Навіть якщо хтось із нас — я, звісно, не стверджую, що це обов’язково має бути хтось із нас, — але навіть якщо хто б то не був візьме владу, що робити з Гномами? Якщо це виявиться хтось на кшталт Карколама, у нас по всіх вулицях валятимуться вибиті колінні чашечки.
— Ви ж не пропонуєте провести щось на кшталт... виборів, га? Щось на кшталт всенародного голосування?
— О, ні. Просто... просто... нині все дуже ускладнено. Але влада б’є народу в голову.
— І тоді народ починає рубати голови.
— Хто б ви не були, я не хочу чути нічого подібного, — заявила пані Долоня. — Можна подумати, вам коли-небудь відрубували голову.
— Ем...
— Ох, це ви, пане Підступи. Прийміть
