Елізіум - Наталя Чибісова

«Буде нехай це хрест», «дай розкинути руки».

Ці фрази лякали найдужче. Бо у дивний спосіб нагадували почерк її пошуків, наче писав він про неї, шукали вони, знаходячись тут, одні й ті самі речі. Вона не розуміла, як такий збіг міг виникнути, але відчувала, повинна продовжити розшуки. Перечитала весь вірш. Шістнадцята строфа викликала більше подивування:

Те саме питання.

Кого він шукав?

Чи не своїх мертвих?

Співвідношення.

Та сама комбінація, що й у неї, тільки викладена в інший спосіб.

Це і є ключ, що відчиняє четвертий лабіринт.

Земля. Море. Вогонь. Небо. Чотири стихії, які мусять співвідноситися зі сторонами світу.

Вона має відшукати співвідношення. І знайде його. Пригадала давню легенду, яку батько розповідав їй. Чотири архангели пильнували чотири сторони світу. Кожен із них мав ключа. І кожен керував власною стихією. Яким же є співвідношення? Думай… Думай…

Сторони світу і стихії. Це просто. Мусить бути просто. Але вона не пам'ятала. Але ж можна якось вирахувати?

Вогонь. Знаки вогню. Спека. Літо. Південь. Протилежність вогню? Вода. Протилежність Півдня — Північ.

Отже, вода — це Північ. Два співвідношення вона вже має.

Що далі?

Схід.

З чим асоціюється Схід? Ранок…

Ні, існує інший шлях. Треба йти по-іншому. Через іншу співвідносність. Через іншу структуру.

Дерево.

Світове дерево.

От про що ця історія.

Небо, Земля, Підземний світ.

Три елементи.

Небо — височінь, повітря.

Тож повітря — Схід.

Залишився Захід.

Отже — Захід — це земля.

Нарешті знайшла потрібну їй комбінацію. Стало сумно. Бо це був кінець. Кінець шляху. Кінець її пошуків. Відчула, як зривається у прірву.

Земля — Море — Вогонь — Небо

Земля — Море

Вогонь — Небо

Чотири сторожа пильнують входи, кожен свою сторону світу.

Північ-Земля

Схід-Небо

Захід — Море

Південь — Вогонь

Небо — повітря, море — вода.

Комбінація у книзі мала такий вигляд:

Північ (Земля) — Захід (Море)

Південь (Вогонь) — Схід (Повітря)

Ліза відкрила нотатник і довершила свою схему:

Схід — Південь

Захід — Північ

Північ — Схід

Південь — Захід

Захід — Схід

Південь — Північ

Північ-Захід

Південь — Схід

Усе правильно! В останній лабіринт вона увійде на Півночі й вийде на Сході. Кінець — де початок. Вхід — там, де вихід. Таким чином замкне коло. Ще раз подивилась на гармонійну систему й відчула вдоволення. Щось її непокоїло, але хай йому грець. Не буде тим перейматися. Існувала ще одна проблема. Якщо кожен лабіринт належав певній стороні світу, як вона припускала раніше, то вхід до четвертого лабіринту ніяк не міг бути на Півночі. Останній лабіринт мусив належати Півдню, і вхід мав бути на Півдні. Це було серйозним протиріччям, але вона могла помилятись раніше, а не тепер.

Ліза закрила руками обличчя. Нарешті всі шляхи зійшлися в одній точці. І це було одночасно кінцем і початком. Принаймні вона зробила все від неї залежне. Все, що зуміла. Змогла врешті віднайти хоч якийсь сенс власного життя. А якщо всі крізь те проходили? Тоді навіщо все? Що це все означало? А якщо всі, хто приходив до цього будинку, шукали подібні розгадки? Більше не хотіла складних питань. Вона вже й так забагато думала, шукала. Втомилася. Тепер прагнула просто жити, ні про що себе не запитуючи. Прагнула простоти. Чому так складно? Чому світ настільки складний? Чому не можна просто дихати? Не нести жодного тягаря? Не бути нікому боржником? Не давати жодних обіцянок? Скоро цей тягар впаде з її плечей. Засміялася. Востаннє подивилася на розкриті сторінки книги.

Десь там високо в небі був Бог, і цьому Богові не було діла до Лізи, і Лізі не було діла до цього Бога. Ліза закинула голову й усміхнулась. Це не її смерть, не її шлях, але вона пройде його. Залишила бібліотеку.

Спустившись сходами, попрямувала вглиб парку. Сонце танцювало на листі, й Ліза почувалася цілковито щасливою. Ерік пішов, уриваючи її останній зв’язок з життям. І на горизонті з’явилася тінь. Із завтрашнього дня або ночі. Чому вона жодного разу, відколи зустріла Еріка, не згадувала про людину, з якою його сплутала? Може, він прогнав цю тінь, примусив її не турбувати Лізу