Тринадцята казка - Діана Сеттерфілд
— Дуже рада тебе бачити, — мовила Естер, спускаючись східцями. — Хто ж ти? Аделіна чи Еммеліна?
Еммеліна розтулила рота, але мовчала.
— Утім, це не має значення, — вела далі гувернантка. — Хочеш повечеряти? А де твоя сестра? Може, вона теж хоче повечеряти?
— Ням-ням! — відповіла Еммеліна — чи то на згадку про вечерю, чи то на вигляд самої Естер, яка уявлялася сестрі у вигляді таці з пиріжками.
Естер озирнулася довкола в пошуках другої близнючки. Завіса здалася їй просто завісою: кинувши на неї прискіпливий, але побіжний погляд, гувернантка нічого не помітила і всю свою увагу зосередила на Еммеліні.
— Ходімо зі мною, — з усмішкою сказала вихователька.
І витягла з кишені ключ.
Відполірований до сріблястого блиску, він спокусливо поблискував у її руці.
Трюк спрацював.
— Блищить, — мовила Еммеліна і, не встигши до пуття приглядітися до предмета в руці Естер, піддалася його магії і пішла слідком за ним — і за Естер, яка його несла, — назад, через холодний коридор до кухні.
Поки я ховалася у складках штори, мої голодні страждання перетворилися на холодну лють. Естер з блискучим ключем! Еммеліна! То було як повторення історії з дитячим візком. Звісно, Еммеліна обожнювала все блискуче — майже так само, як обожнювала їжу.
Нічний дебют гувернантки завершився її тріумфом.
Можна було припустити, що наш занедбаний будинок поволі «вбере в себе» завзятість нової гувернантки, — але сталося не так, як гадалося, а зовсім навпаки. Здавалося, що всі ті нечисленні, жалюгідні промені світла, що примудрялися пробитися крізь немиті вікна й важкі штори, падали саме на Естер: вона акумулювала їх у собі, підзаряджала своєю енергією і віддзеркалювала в морок, освітлюючи найвіддаленіші закутки, — і мало-помалу це сяйво ширилося на увесь будинок. У перший повний день її перебування цього благотворного впливу зазнала тільки її власна кімната. Міс Барроу зняла штори й замочила їх у діжці з мильною водою, а виправши, повісила сохнути на мотузці. Після цього виявилося, що на них є візерунок із рожевих та жовтих троянд, і це стало для нас повною несподіванкою. Поки штори сохнули, Естер вичистила вікна шматками газети, вмоченими в оцет, і в кімнату полинуло світло. Діставши таким чином змогу добре все розглядіти, вона відшкребла кімнату од бруду — усю, від підлоги до стелі. До ночі гувернантка встигла створити у своїх чотирьох стінах невеличкий райський куточок, що сяяв чистотою. І то був лише початок.
Милом і хлоркою, енергією й рішучістю запровадила вона гігієну в нашому будинку. Як весняний дощ, що змиває бруд, прийшла Естер у дім, мешканці якого з покоління в покоління безцільно й сліпо вешталися сюди-туди, не думаючи ні про що й не відчуваючи нічого, крім своїх огидних нав’язливих станів і фобій. Упродовж тридцяти років плин життя у цьому будинку вимірювався повільним кружлянням часточок пилу, висвітлених випадковим слабким променем. Тепер цей плин вимірювався ритмом, у якому тупотіли моторні ніжки Естер, а пил, наляканий шваброю та віником, кудись зник.
У перші ж дні гувернантка ретельно оглянула будинок. Вона обійшла його увесь, від льоху до горища, незадоволено прицмокуючи і насуплюючись на кожному поверсі. Її уваги не уникнув жоден буфет, жоден закуток. З олівцем та записником в руці Естер уважно обстежила кожну кімнату, прискіпливо фіксуючи вологі плями й розбиті вікна, перевіряючи, де саме риплять двері й підлога, випробовуючи старі ключі у старих замках та приклеюючи до них етикетки. Двері за собою вона замикала. І хоча це був лише «перший обхід», підготовчий етап до капітального ремонту, тим не менш Естер приносила із собою зміни до кожної кімнати: то гору скуйовджених ковдр акуратно складе на кріслі, то знайдену книжку затисне під пахвою, щоб потім віднести її назад до бібліотеки, то поправить фіранку, що висіла навскоси. Усе це Естер робила швидко, але без гарячкової сквапливості. Здавалося, варто було їй тільки кинути погляд на темну кімнату, як темрява відступала, хаос із винуватою пикою сам починав себе впорядковувати, а привиди сурмили відступ з поля бою. Приміщення зазнавало, так би мовити, «естеризації», тобто естетизації.
Ніде правди діти, наше горище вкинуло гувернантку в стан прострації. У неї аж щелепа відвисла від жаху, коли вона побачила, у якому стані перебуває дах і простір під ним. Але навіть цей хаос її не налякав і не розхолодив. Вона швидко опанувала себе, рішуче стулила губи і з подвоєним завзяттям почала заповнювати у записникові сторінку за сторінкою. Наступного ж дня прийшов майстер-будівельник. Ми знали його: це був забарний чолов’яга із села; під час розмови він страшенно розтягував голосні, наче даючи вустам відпочинок перед наступним приголосним. Цей майстер брався відразу за шість-сім робіт і рідко коли доводив до завершення хоча б одну. Більшу частину свого робочого дня він палив цигарки, споглядав роботу в різних ракурсах і фаталістично хитав головою. З притаманною йому лінькуватістю заліз горе-майстер і на наше горище, але не встиг він поспілкуватися з нашою гувернанткою й п’ятьох хвилин, як його молоток весело заторохтів під дахом. Без сумніву, це Естер надала йому прискорення.
Через кілька днів вдалося налагодити і регулярне харчування, і регулярний сон, і регулярний підйом уранці. А ще за кілька днів з’явилися чисті змінні туфлі для дому і чисті черевики для вулиці. І це ще не все! Шовкові сукні, випрані й залатані, знайшли притулок у гардеробі до міфічних «кращих часів», а на щодень з’явилися поплінові платтячка темно-синього та зеленого кольору з білою облямівкою та білими ж комірцями.
Від нового режиму Еммеліна аж розквітла. Її регулярно й добре годували і навіть дозволяли — під суворим наглядом — бавитися із блискучими ключами, що перебували в розпорядженні Естер. В Еммеліни навіть з’явилася пристрасть до купання. Спочатку сестра пручалася, верещала, хвицалася ногами, коли Естер і бабця роздягали її та опускали в кадіб; але коли опісля Еммеліна побачила себе у дзеркалі — чистеньку, з охайно зачесаним волоссям, переплетеним зеленою стрічкою, — вона аж рота роззявила з подиву і впала в новий нав’язливий стан. Тепер їй самій кортіло блищати, як той ключ, яким вона милувалася. Щоразу в присутності Естер Еммеліна крадькома позирала на обличчя гувернантки, очікуючи, коли та всміхнеться. А коли Естер дійсно всміхалася — що траплялося нечасто — Еммеліна захоплено вдивлялася в її обличчя. Невдовзі сестра й сама навчилася відповідати усмішкою на усмішку.
Інші мешканці будинку теж наче розквітли. Бабусині очі оглянув лікар, і її, попри гучні ремствування, повезли до окуліста. Повернулася вона зрячою. Хазяйка
