Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Але він не підходив до дисп… – почала Софі, але ловець перебив її, голосно фиркнувши:

– Якщо б я знав, що ти за мною спостерігаєш – старався б виглядати привабливіше, вбиваючи цих персонажів з моїх майбутніх нічних жахіть.

Патрік обережно обняв подругу:

– Нам тепер потрібно знайти не тільки Кука, але й Орфея з Івою… До речі, Зак, як в нас там з часом?

Ловець глянув на годинник в себе на руці.

– А біс його знає… Зупинився! – він перевів погляд, з цікавістю спостерігаючи за обіймами, і уїдливо сказав. – Це все, звісно, дуже мило… І я б навіть залишив вас на самоті, але нам варто якомога скоріше забиратися звідси. Тож прошу, – з фальшивою ввічливістю він жестом вказав на металеву драбину, яка здіймалася по стіні шахти.

Патрік кивнув, відпустивши подругу. Ще раз впевнившись, що з нею все гаразд, хлопець поліз вгору. Захарія не поспішав. Пропустивши Софі перед собою, він всміхнувся, тихо прошепотівши їй на вухо:

– Все одно ти будеш зі мною.

17. Пісня Світла і Темряви

Дертися по драбині на двадцятий поверх виявилося вкрай виснажливою справою. Запаморочення все ще не перестало мучити Софі, і тому їй доводилося час від часу зупинятися, щоб перевести подих. Хлопці поставилися до цього з розумінням і не підганяли її, хоча в їхній ситуації не завадило б поквапитися.

– Сподіваюся, хоч Іва з Орфеєм не примудрились вляпатися в якісь неприємності, – захекавшись, промовив Патрік.

Софі видихнула:

– Ти хоч віриш в те, що говориш? Більше того, знаючи Орфея…

– На жаль, ні…

– Вони, в будь-якому випадку, чули, що ліфт зірвався вниз, і впевнений, пішли шукати нас, – прохрипів внизу Захарія.

– Це мене й лякає, – просопів Патрік, не припиняючись лізти вгору. – О! Я бачу вихід! Залишилось зовсім трохи!

Софі знову зупинилась, важко дихаючи. В роті пересохло, від чого язик ледь ворушився.

– Охоронці говорили про Майстрів… Як ви думаєте, вони десь тут, в резиденції? – запитала вона, притулившись спітнілим чолом до міцно стиснутих долоней, якими вже вхопилась за наступний поручень.

– Я в цьому впевнений, – відповів Захарія. – І якщо вони ще не дізналися про нас, то, без сумніву, скоро дізнаються і натравлять цілу армію демонів… Софі, я не хочу здатися грубим, але, може, поговоримо про це, стоячи обома ногами на твердій поверхні? Розмовляти в повітрі, на висоті декількох десятків метрів, якось мені не до душі.

Дівчина прикусила нижню губу і мовчки продовжила підніматися. Нарешті, драбина закінчилася, і Софі, застогнавши від полегшення, розляглася на бетонній підлозі. Патрік трохи відсунув її і подав руку Захарії. Як виявилося, шахта ліфту виходила на технічний ярус, розташований між двадцятим поверхом та дахом будівлі. Стеля тут була доволі низько, і хлопцям довелося пригнутися.

– То от що означає – бути мисливцем, – ловець витер обличчя. – З вами не занудьгуєш.

Патрік кивнув.

– Це точно…Софі, ти як? Жива?

– Ти пам’ятаєш позаминулорічний весняний фестиваль в Калаврії? – прохрипіла вона у відповідь.

– Ще б я його не пам'ятав, – посміхнувся Патрік. – Та й декілька сотень людей пригадають тебе і Орфея, зустрівши десь посеред вулиці.

– Ну, от тобі і відповідь…

– Про що це ви? – Захарія не розуміючи, переводив погляд між мисливцями.

Патрік уважно спостерігав за подругою, поки вона мученицьки довго піднімалася на ноги і намагалася хоч трохи відтерти брудні руки. Поглянь Софі на нього в цей момент, вона б помітила, що його погляд змінився, з’явилося в ньому щось нове, чого раніше ніколи не було. Щось, чому він не дозволяв раніше бути.

– Скажемо так, – мисливець провів рукою по волоссю, збираючи пасма, які вибилися з хвостика, – Софі з Феєю – далеко не краща компанія, якщо хочеш мирно провести час за чаюванням з фарфоровими горнятками, печеньками та світськими розмовами. Коли ці двоє на фестивалі розійшлися на всю котушку, то привернули до себе уваги не менше, ніж палаюча сцена, яку вони самі і підпалили через те, що Орфею заборонили співати в нічному караоке.

Ловець розуміюче кивнув.

– О, я чув ці крики! Він жахливий!

– От-от… Вони рознесли половину наметового містечка, загубили Кука і не спромоглися пояснити де. Вже потім, над ранок я знайшов його прив’язаного до дерева, недалеко від сміттєзвалища. Бідолаха кілька годин поспіль відбивався від зграї єнотів!

Захарія розсміявся чистим дзвінким сміхом.

– І ось до чого я веду, – продовжив Патрік з легкою насмішкою в голосі, – Софі настільки втомилася після цього хуліганства і трощення всього підряд, що наступні два дні проспала в мене вдома, погрожуючи смертельною розправою всім, хто посміє її потривожити.

Софі ледь стрималася, щоб не бовкнути, що ідея з підпалом сцени належала Гаррі. І Кука вони не губили, просто Орфею сліпило очі відблиском прожекторів на лисині товариша – принаймні, на той момент, це пояснення видавалося цілком обґрунтованим. Дівчина лише безневинно стенула плечима і, пригнувшись, попрямувала вперед.

Покинувши запилюжений технічний ярус, вони повернулися на той поверх, де залишилися їхні друзі, але знайшли там тільки тіла охоронців. Мисливці без зайвих перешкод оглядали кабінет за кабінетом, але повсюди було порожньо, і це тривожило їх більше, аніж будь тут по десятку демонів-хамелеонів в кожній кімнаті. Нарешті, вони підійшли до великих різьблених дверей. Патрік жестом звелів не рухатися. Дістаючи меч, Софі прислухалася – в ​​кімнаті хтось розмовляв. Дівчина підступила до дверей, обережно взялася за ручку, і, затамувавши подих, потягнула їх на себе. Міліметр за міліметром вона відчиняла їх, поки не утворилася щілина, якої вистачило для того, щоб вони втрьох змогли щось роздивитися.

Як виявилося, двері вели у великий, пишно прикрашений зал, посеред якого стояв величезний масивний стіл. Навколо нього, згорбившись в кріслах, завмерли вісім фігур – дві жінки і шестеро чоловіків, вік яких складно було визначити з першого погляду. Вони були одягнені в досить дивні чорні костюми хитромудрого крою з міцної блискучої тканини. Здалеку здавалося, що це люди, але варто було одному з них показати своє обличчя, і Софі впевнилася, що це зовсім не так.

Уздовж стіни, вишикувавшись в ряд, несли варту Наги, одягнені в золоті обладунки, з