Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Тільки й чекала, поки хтось це скаже! – уїдливо фиркнула вона, приземлившись поряд з хлопцем.

Тим часом Патрік вихопив з-за поясу ніж і метнув його в голову одній із відьом.

– Сюди, – скомандував він, прочинивши двері одного з кабінетів. Софі і Захарія застрибнули всередину вслід за ним.

Вони поспіхом забарикадували вхід всім, чим тільки змогли, з надією, що це дозволить виграти декілька хвилин, щоб вирішити, що робити далі. Кабінет належав якомусь Дж. Бардо, принаймні, так повідомляла табличка на столі, на який видерлась Софі. Посмикавши решітку вентиляційної шахти, вона впевнилася, що та була намертво прикручений до стелі, і вилаявшись, зістрибнула на підлогу.

– Глухо, – сказала вона, глянувши на Патріка. Хлопець з тривогою озирнувся на двері, які раз за разом здригалися від потужних ударів з коридору.

– Зате тут є балкон! – натхненно повідомив Захарія, відкриваючи скляні двері.

– Зате тут сімнадцятий поверх, – поспішила нагадати Софі, перегнувшись через перила балкону. Гроза надворі не припинялася. Яскрава сітка блискавок пронизала чорне, як смола небо, за якими пролунав такий удар грому, немов небеса збиралися ось-ось впасти на землю.

– Ей! Бенсон! – прозвучав крізь гуркіт грому радісний крик. Софі здивовано глянула вгору, і дуже зраділа, коли поверхом вище побачила Орфея, який вистромив голову крізь прочинене вікно. – Я вже було злякався, що вгробив вас, посадивши в той триклятий ліфт, – заусміхався він.

– Нам не вдалось знайти Кука! –з’явилась поряд з ним Іва. – І до вас не пробратися – поверх кишить демонами!

Патрік підійшов до Софі. Мигцем глянувши нагору і махнувши товаришам рукою, він тихо сказав:

– Двері не витримають, вони вже тріщинами пішли. Тварюки от-от дістануться до нас…

– Чорт!

Орфей ще більше висунувся під дощ, спершись руками на невеликий виступ за вікном.

– Недалеко від вас є пара виступів і карниз! – прокричав він. – Ви зможете підійнятися сюди?!

– О так, звісно, – роздратовано просичав Захарія, зрозумівши, що пропонує Орфей, – тут ще й станцювати місця вистачить!

– Фея, ти що, хочеш спробувати нас вбити за сьогодні вже вдруге? – втрутився Патрік. – Через дощ все сковзьке! Як, по-твоєму, ми повинні це зробити?!

– Старий, ми про це хіба думаємо? – волав Орфей. – Ми діємо за звичною схемою: спершу ліземо в неприємності – а розгрібати будемо потім!

– Фея, не для цієї ситуації, – відповів Патрік.

Іва щось прокричала, але її заглушило гарчання демонів, які вже пробили діру в міцних дубових дверях.

– Схоже, сьогодні ще один «не наш день», – Захарія відкинув з очей мокре волосся. – Відійди, Софі, – ловець виліз на перила.

– Не будь ідіотом! – вона хотіла схопити його за сорочку, але Патрік не дозволив, втримавши подругу на місці. – Відпусти! Він же розіб’ється!

І перш, ніж мисливець встиг щось відповісти, Зак перестрибнув на виступ. Софі спостерігала за ним, відчуваючи, як від напруги звело кожен м'яз. Міцно притиснувшись до стінки, хлопець якийсь час не рухався, а потім в два стрибки опинився на карнизі. Він прокричав щось Орфею, той ствердно кивнув і до половини висунувся, простягнувши руку. Іва зробила те ж саме. Ловець глянув вниз і, зітхнувши, підстрибнув. Мисливці спіймали його і затягнули всередину.

Софі полегшено видихнула. В кімнаті почулося шипіння – на дверях з’явилися нові дірки від слини Йян-ті.

– Тепер ти, – Патрік зачинив двері на балкон. Його схвильоване обличчя стало білим як папір. – Тільки не впади… – Додав він, міцно обнявши дівчину. Вона востаннє глянула на нього, і залізла на перила.

Дивитися, як перебирався Захарія, було страшно, але робити це самій виявилося ще страшніше. Діставшись до першого виступу, Софі ледь втрималася, щоб не звалитися. Мокрі руки увесь час зісковзували зі стіни, ноги зрадницьки тремтіли, а краплі дощу заливали очі. Щоб дістатись до карнизу, їй довелося прийняти думку про падіння і просто стрибнути. Приземлившись на самісінький край, вона відчула, як її тягне вниз. Балансуючи на краю, дівчина зробила крок вперед, розмахуючи руками... Хлопці щось кричали, але їй зараз було не до них. Вона крок за кроком наближалася до того місця, звідки стрибав Зак. Відчуваючи, що ноги зісковзують, вона заплющила очі, зробила глибокий вдих і відштовхнулася від карнизу. Доля секунди, здавалося, розтягнулася на кілька годин, і все життя встигло промайнути перед очима Софі, перш ніж вона відчула, як Орфей міцно схопив її за лікоть. Насилу розплющивши очі, вона подивилася вниз, і тихо зойкнула. Її ноги вільно бовталися в повітрі, а десь далеко внизу миготіли вогники фар проїжджих автомобілів.

– Бенсон! Тобі подобається отак висіти? Чи ти милуєшся столицею? – крізь шум дощу долинув до Софі голос Орфея. Вона задерла голову, і побачила, що він більше ніж по пояс висунувся з вікна, а Іва і захеканий від подорожі по карнизу Захарія тримають його за ноги. Дівчина, зітхнувши з полегшенням, схопила товариша за другу руку.

– Ну ти даєш, ледь втрималась, – сказав Орфей, коли дівчина вже сиділа на підлозі.

– Патрік! Чого ти там стовбичиш?! – прокричав Захарія, повернувшись до підвіконника. Заклавши руки за спину, він з поважним виглядом пройшовся по кімнаті, – якщо поквапитись, звідси ми швидко дістанемося до порталу.

– Ну, тепер його явно охороняють, – сказала Іва, яка сиділа поряд з перехилившимся через підвіконня Орфеєм. Вона знову висунулася, і, простеживши за впевненими кроками Патріка по карнизу, покликала ловця.

Хлопець підійшов і допоміг затягнути мисливця всередину. Опинившись в кімнаті, Патрік одразу ж поспішив зачинити вікно. Бризкаючи отруйною слиною, з балкону по стіні вже повзли пару демонів, схожих на потворну суміш слимака з черв’яком.

– Голомозого тут немає. Ми все обшукали, – віддихавшись, мовив Орфей, – звалюємо звідси, я більше не в настрої тут залишатися! – він взяв зі столу свою сокиру і попрямував до виходу.

– Ми бачили Майстрів, – сказав Захарія, перегнавши його.

– Що? – розчаруванню Орфея не було меж. Він зупинився в дверях, дивлячись на Патріка з Софі мало не зі сльозами в очах. – Чому вам завжди дістається все найцікавіше, а нам лисий придурок? Ви і в ліфті покаталися, і під дощем по стінах дерлись, і на Майстрів помилувалися! Чорт! Ви мені винні! – ображеним голосом додав він, театрально відвернувся