Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
– А в чому проблема? – запитала Софі, вдивляючись у потенційну пасію її товариша.
– Проблема в мертвих дівчатах, Бенсон! Вони мене страшенно лякають…
Патрік насупився:
– Що?
– Кажу ж вам, ті кралечки – мертві! Тут повно відьм, і разом з ними – їхні ручні зомбі. Я надто пізно розгледів посірілу шкіру… І скляний погляд… Довелося сидіти і посміхатися, як ідіот. Чорт, ненавиджу мертвих-живих дівчат! – Орфей награно сіпнувся, наче струшував з себе велетенського павука.
– Ти впевнений? – Софі напружено почала вишукувати відьом серед людей.
– Я й без компаса можу допетрати, хто є хто!
– Ти завалив тест з демонології, – нагадав Патрік.
– Ой, затихни! – відмахнувся розлючений Орфей.
– Пані та панове! Прошу хвилинку уваги! – на сцену вийшла презентабельна блондинка у блискучій сріблястій сукні. – Ми раді вітати вас тут! Перший ярмарок бажань оголошується відкритим!
Шквал аплодисментів ненадовго заглушив її слова.
– Ми раді бачити стільки людей, вірних нашим Патріотичним Іграм! – продовжила щебетати жінка у мікрофон, коли гості заспокоїлися. – Сьогодні для вас, дорогі гості, особливий вечір! у вас є приголомшлива можливість здійснити свої найпотаємніші бажання! Інтригуюче, чи не так?
Новий шквал аплодисментів.
– До кожного столика, – продовжила вона, – підійдуть офіціанти, які запропонують вам конверт, ручку та шпильку. В конверті ви знайдете дуже тонкий папірець – не порвіть його! Напишіть на цьому папірці своє бажання, і під ним з’явиться рекомендована ціна. Якщо вона вас влаштує – скріпіть угоду крапелькою вашої крові. Проколіть вказівний палець шпилькою, капніть на папір – і ваша мрія у вашій кишені! Ось і все! Що ж, насолоджуйтесь приємним вечором, панове, разом з нашими неперевершеними музикантами! – жінка запросила на сцену кількох скрипалів у елегантних фраках, і поспішила до компанії, серед якої Софі впізнала Одрі та Генрі.
– Дзуськи я буду щось продавати! – пробубнявив Орфей, свердлячи поглядом парубка в уніформі, який вже крокував до них з підносом у руці.
Офіціант вже був в кількох кроках від цілі, як його перехопив Захарія. Ловець був у елегантному костюмі, а Іва, у прекрасній чорній сукні, тримала його попід руку. Він щось сказав офіціанту на вухо і той, гаряче закивавши, повернув назад.
– Я ж казав, що він не промах, – хмикнув Орфей, не помітивши, як на нього зиркнула Софі.
– Що ти йому наплів? – підвівшись, Патрік, взяв з-за сусіднього столика вільне крісло для Іви.
Захарія стенув плечима:
– Сказав, що про вас вже особисто подбав Рогволд. Мовляв, ви вкрай важливі гості, і не варто вам надокучати зайвий раз…
– Ви знайшли зброю? – напружено перебила його Софі.
– Вдосталь, – відповіла Іва, – але ми знайшли і ще дещо…
– Катани для тебе немає, – втрутився в розмову Захарія. – Хоча Іва розповіла, що колись на Дні, ти пришила гобліна дротиком від дартсу. Ти завжди носиш їх з собою?
– Той малий вилупок поцупив мій компас! – серйозним тоном озвалась Софі. – А дротики – перше, що потрапило мені під руки на одному з прилавків.
Орфей роззирнувся:
– А сокира є? Бо мені якось зовсім не посміхається шастати серед демонів голіруч… Чим накажете відбиватись? Краваткою?
– То що ви знайшли? – нагадав Патрік, стишивши голос.
Іва подалась вперед, прошепотівши:
– Портал… Внизу, в підвалі є портал. Його охороняють декілька Патріотів. Ми не бачили, самі вони чи з демонами, але думаю, їх можна легко вирубити.
Орфей затарабанив пальцями по столі.
– Як думаєте, куди він веде?
– Ну, навряд чи у луна-парк з каруселями, ельфами і маленькими поні, – сказав Зак, ліниво переминаючи в руках салфетку.
В очах Патріка спалахнув вогник, який Софі чудово знала – вогник ідеї.
– А Кук? – запитав він. – Що робитимемо з ним? Як його врятувати?
Софі відчула на собі чийсь погляд і повернулася. По стежці до сцени наближався Рогволд. Зустрівшись з нею поглядом, Патріот кивнув, мовляв: «О, бачу ви все таки прийшли! Гаразд, ваш друг ще трохи поживе…»
– Ми не залишимо його тут, – сказала Іва. – Доведеться чекати, поки сюди навідаються ловці. І до того часу, нам треба хоча б дізнатися, де його тримають.
Патрік кашлянув, прочистивши горло.
– А якщо його тримають там, куди веде портал? – прошепотів він. – Софі, що скажеш?
Дівчина оцінила ситуацію, яка як не крути була зовсім не на їхню користь, і дала згоду.
– Тоді відправляємося прямо зараз! – Патрік підвівся, готовий йти.
– Але спершу потрібно переодягнутися, – Іва пройшлась руками по сукні. – Навіть звичайне сальто у цьому вбранні може закінчитися для мене зламаною ногою, якщо не шиєю.
Орфей зітхнув:
– Ніколи не думав, що скажу це, але я повністю згоден з Івою. В цьому костюмі я теж не в кращій формі…
– Костюм тут ні до чого, Орфей. Просто жерти треба менше, – уїдливо зауважила дівчина, встаючи з крісла і прямуючи в бік будинку. Софі пішла за нею.
– Ти певен, що це хороша ідея? – Захарія порівнявся з Патріком.
– Навряд. Але я не лабораторний пацюк, який чемно бігатиме їхніми лабіринтами… Раз ми вже в цьому пеклі, то нагоди розважитися не проґавимо. Добре, хоч зброю знайшли.
– Але це небезпечно. Невідомо, куди може вивести портал…
Патрік понизив голос:
– Ми живемо небезпекою, такий перший неписаний закон Ліги. – Він замовк, а згодом додав ще тихіше. – Тим більше ти знаєш, не тільки мені це потрібно…
– Гаразд. Ми повинні повернутися до початку балу – отже, в нас є лише дві години, щоб дізнатися що там і де Кук.
– Тоді досить цих розмов, Захарія…
Софі так уважно прислухалась до кожного слова, що двічі зашпорталась, наступивши собі на сукню. Хлопці розмовляли так, наче в них був якийсь свій, невідомий іншим членам команди план… І те, що вони нічого не розповіли Софі, викликало у неї шквал обурення і внутрішнього протесту. Патрік вже не вперше шушукався з ловцем у неї за спиною, і дівчина вирішила притиснути його до стінки у перший ж ліпший момент, щоб вивідати всю правду.
Переодягнувшись і озброївшись, мисливці без пригод спустилися