Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Чоловік напружено стискає в руці уздечку, а іншою міцніше охоплює мою талію.

─ Раніше були люди з магічним даром, яких називали Азері Аннам, ─ починає він хрипким голосом, немов розповідає казку. І здається мені, що ця сама казка зовсім невесела. ─ Некроманти, здатні повертати недавно померлим душу. Мало того, вони могли за бажанням прикликати дух, що знаходиться не тільки в прикордонні, але й в небесних палатах, і в безодні Манна. А ти ж знаєш, що духи ніколи не приходять на землю, якщо їх не прив'язали особливим і дуже складним ритуалом. Чи треба говорити, наскільки затребувані були такі фахівці? І, якщо душі, що знаходились під заступництвом Луда, нічого не пам'ятали про мирське життя, то ті, що опинилися на дні Летта або чекали на переродження, могли багато чого цікавого розповісти своїм родичам і знайомим.

Але, як ти розумієш, головним надбанням Азері Аннам було оживляти мертвих.

Дуже скоро вони стали просто розмінною монетою в іграх можновладців. Дітей, які виявляли подібний дар відразу, ж забирали у батьків. А були і такі, які готові були самі позбутися від власної дитини ... За гроші, звичайно ...

Їх виховували для служіння в правлячих родинах. Уяви, яку вигоду приносив такий "ручний" некромант.

По-перше, це в більшості випадків гарантія виживання. По-друге, ти навіть усвідомити собі не можеш, скільки потрібної інформації може дізнатися невидимий покірний твоєму слову шпигун, який вміє проникати крізь стіни. І, по-третє, у кожної багатої родини обов’язково, знайдеться хитрий предок, приховавший невідомо де скарби, документи, заповіт ...

Від подібних одкровень волосся стає дибки. Рабство, справжнісіньке рабство ─ ось що чекало подібних мені.

А Кіан, між тим, продовжував:

─ Поступово людей з таким даром ставало все менше і менше. Тим більше що їх активно винищували ті, які вважали Азері Аннам протиприродними, неугодними богам, істотами. Так-так, знаходилися і такі. І ось уже три століття ні в кого подібного таланту не з'являлося. І у тебе, Айне, не було ...

─ Так чому ж він прокинувся? ─ розвертаюся і дивлюся йому прямо в очі.

─ Не маю уявлення, ─ знизує плечима чоловік. ─ Я взагалі перший раз бачу, щоб дар, даний при народженні, змінювався, навіть, якщо брати до уваги всі обставини.

Я, задумавшись, прикушую губу і намагаюсь розв’язати цю загадку.

Що ж так вплинуло на мене? Те, що я з іншого світу? Те, що у мене душа, грубо кажучи, з двох половинок. Або, те, що мене повернули з прикордоння, адже я була мертва?

Стоп! Хвилиночку! Мене прямо всю з голови до ніг пробиває холодний озноб.

Я була мертва. І Кіан повернув мене до життя. А це значить ... що ...

─ Кіан, ─ в хвилюванні чіпляюся за його напружене передпліччя. ─ Ти мене теж оживив. Виходить ти ...

Некромант примружується, уважно дивлячись на мене. На хвилиночку мені здається, що він, як завжди, відмахнеться, але...

─ Ні, Айне, ─ хитає головою чоловік. ─ Я не Азері Аннем.

─ Так як же тоді ти мене повернув? ─ не розумію я. ─ Кіан! Я повинна знати! ─ з натиском кажу, ще сильніше стискаючи його руку, не в силах впоратися з власним хвилюванням. Ось прям відчуваю, що не все так просто з моїм поверненням. ─ Кіан!

─ Заплатив, ─ крізь зуби відповідає чоловік. А, помітивши, що ми вже приїхали, готується припинити незручну розмову і висадити мене на землю. Але я міцно обхоплюю його за талію і притискаюсь до його грудей.

─ Я не злізу з тебе, поки ти не відповіси! ─ вельми переконливо погрожую, шкодуючи, що немає можливості ще й ногами в нього вчепитися.

Спробувавши мене відірвати від себе і зрозумівши, що це марна затія, чоловік голосно зітхає і, нарешті, дає відповідь.

─ Щоб тебе повернути, я віддав Маннанов десять років свого життя ...

В першу секунду мені здається, що я недочула. Або неправильно зрозуміла. Але, піднявши очі і зустрівшись з колючим і впертим поглядом чоловіка, розумію ─ помилки бути не могло. ─ Кіан ... Чому? ─ в душу заповзає обпікаюче холодний туман і стискає серце крижаними лещатами.

Чоловік вперто стискає губи і, не втрачаючи часу, користується моїм замішанням в своїх мерзенних цілях.

─ Так було треба, ─ цідить він, зсаджуючи мене на землю, тим самим показує, що розмова на незручну йому тему завершена.

Потім, спішується сам, віддає поводдя хлопчиську-конюху, племіннику Юфіміі, якого ми найняли в той же день, що і її, і, розвернувшись, йде по своїх справах. А мені залишається тільки стояти і в потрясінні дивитися на пряму спину чоловіка.

Втім, довго віддаватися цій справі мені все одно не дають, бо, тільки побачивши мою скромну персону у внутрішньому дворі замку, до мене тут же підбігають стривожена Юфімія, а за нею, все ще більше стривожена Гертруда.

Поважні пані кидаються навперебій розпитувати про бідного постраждалого хлопчика, моє самопочуття і інші деталі нашої поїздки.

Запевнивши співрозмовниць в успішному результаті операції, а також у своєму чудовому самопочутті, вирушаю разом з ними займатися запланованими ще з ранку справами.

Зрозуміло, що про свою маленьку, нещодавно відкриту особливість я вважаю за краще промовчати. Тут Кіану навіть не потрібно мене про це просити. Вистачає і недавнього екскурсу в історію.

Жінки встигли за час моєї відсутності половину роботи переробити самі і я, пов'язавши на голову хустку, беруся їм допомагати в останніх звершеннях. У турботах день проходить непомітно, і ось вже вечір стукає у відчинені віконниці.

За весь цей час Кіан жодного разу не показувався на очі і навіть до вечері не спустився, закрившись в кабінеті спочатку зі старим завідуючим, а потім і з новим, який прибув буквально години дві тому.

Гертруда мені по секрету шепнула, коли ми вже насолоджувалися вечірнім чаюванням у запаленого каміна ─ вечори ж бо ставали все холодніші й холодніші ─ що сер Ніал приїхав з самого Арклоу і є давнім знайомим некроманта. А, крім того, цей Ніал привіз якийсь секретний лист, який Киан чекав з дуже великим нетерпінням.