Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Зникли, мені анічичирк, а я, між іншим, хвилююся. Місця собі не знаходжу! Де мої дівчатка?

Ми посміхнулися домовику, а Кхибра витягла з кишені сушений фінік і простягнула йому.

– Ой, – тут же знітився він, – це мені?

– Тобі, – посміхнулася вона. А мені сказала: – Взяла у борг. Думаю, ніхто не образиться.

– Згодна, – кивнула я.

Домовик засунув за щоку фінік і заплющив очі від задоволення. Але тут він принюхався.

– А що це так смердить? Дівчатка?!

– Ми вже йдемо митися, – ховаючись за дверима ванної, сказала я.

Домовик поохав, пообіцяв випрати брудний одяг і зник. Після душу ми з Кхиброю повлягалися, закинувши руки за голову, і тихо згадували день, який промайнув мов мить. У двері постукали. Хто б сумнівався – на порозі стояли Альг і Богріс.

– Впустиш? – запитав Альг.

– Входьте, – я відсунулася, даючи пройти. – Тільки швидко й по суті. У нас завтра переїзд.

– Ми не надовго, – заспокоїв Гріс.

– Куди це ви надумали з’їхати? – домовик, наче нічого й не було, знову з’явився у кімнаті.

– До тітки Пелагеї в таверну. Занадто витратно щодня їздити з одного кінця міста в інший. Нас усе одно на все літо відправили відпрацьовувати вчорашню нічну пригоду, – я солодко позіхнула, прикриваючи рота долонею, даючи зрозуміти, що хлопцям слід поквапитися.

Муфт зібрав брудний одяг і зник так само, як і з’явився.

– А в нас є новина, – я плюхнулася на ліжко і розповіла про підслухану розмову бандитів. Хлопці мовчали.

– У нас є план, – продовжила мою розповідь Кхибра. – Ми з Рутою оселимося в таверні в її тітки. А зранку на Центральній пошті накупимо магоптахів, і в разі чого будемо вам відсилати. Раптом вдасться ще щось цікаве підслухати.

Всі замовкли. Кожен думав про щось своє.

– Категорично проти, – порушив паузу Альг. – Навіщо ризикувати своїм життям? Ви при розумі?

– Більш ніж тобі здається! – моїй впертості позаздрив би віслюк. – Лишень подумай, хто в нас запідозрить шпигунок? Ми звичайні працівниці таверни. Можемо вештатися будь-де, бо працюємо. Нікому немає аж ніякого діла до двох дівок працівниць таверни. До того ж ми не тільки за цим туди перебираємося.

– Судячи з сьогоднішнього, свиня завжди болото знайде? Вже вскочили у якусь халепу? – зітхнув Альг.

– З мене досить. Геть звідси!

Але я не встигла вигнати їх у три шиї – у двері знову постукали.

– Відчинено! – крикнула Кхибра.

До кімнати увійшов Гера.

– Ось ви де! А я вас надворі чекаю. Зустрів Ю, вона сказала, що ви, певно, тут.

Я відчинила двері:

– Я чекаю! Нам завтра вставати до сходу сонця! – я не збиралася відступатися. Ми на них не чекали!

Але Богріс зручно всівся на моєму ліжку та закинув ногу на ногу.

– Зачини двері, Руто. Ми нікуди не підемо. Поки що. Отже, Зурмса, як я й припускав, розбудили, – почав він. – Тож, сьогодні підемо на цвинтар. Потрібно встигнути до заходу сонця.

– Тільки потрібно бути дуже обережними. Якщо хтось зламав печатку пана Гро́ндера, то це – дуже сильний темний маг, – додав Гера.

– Або некромант, – погодився Альг. – Я відправляю магоптаха Вікку. Без нього нам не можна туди йти. Якщо той, хто підняв Зурмса буде десь поблизу, то ми з ним не впораємося. Він одним щиглем відправить нас у Марсулу.

– А я відправлю магоптаха пані Лайс, – Богріс дістав з кишені зеленого птаха і щось зашепотів.

Я позіхнула. Очі просто злипалися. Хлопці на цей раз все зрозуміли, вибачилися і вийшли. Ми ж щойно зачинилися за ними двері, вляглися і одразу заснули.

Але виспатися не дали. Через кілька годин мене розбудив наполегливий стукіт у двері. Кхибра тільки почухала щоку й перевернулася на інший бік. Мені б такий сон! Я спросонку плуталась у подолі довгої нічної сорочки. Цього разу хлопці прийшли не самі. Разом з ними – чоловік і жінка, як я здогадалася – педагоги академії, про яких вони згадували.

Чоловік – невисокий худорлявий брюнет зі срібними пасмами сивини у волоссі. Його обличчя навскоси поцятковане шрамами, наче велетенська лапа звіра намагалася згорнути йому шию, а він ухилився. Чотири борозни пройшлися навіть по повіці, зачепивши ліве око.  Замість нього стояв чорний протез. Губи теж понівечені тонкими шрамами, видно, в момент бою він ухилявся і кігті мимохіть розпороли шкіру, тому що лише тонкі шрами нагадували про страшну сутичку. Я миттєво прокинулася і відсахнулася від побаченого.

Чоловік, мабуть, звик до подібної реакції і не звернув на неї уваги. Або удав, що не звернув. Я ковзнула поглядом по чорному одягу викладача. Дивна манера одягатися. Та й таке, у кожного свої примхи.

Жінка, навпаки, була високою, статною, з вольовим підборіддям, хижим носом із тонкими ніздрями і жовтими котячими очима. Її чорне, мов дьоготь волосся прибране в хитромудру зачіску. Одягнена теж у темне – чорні штани і темно-синю сорочку. Дивним чином, але одяг їй личив і не старив. Не знаю скільки їй насправді, але не даси більше ніж сорок. Жінка підійняла брову, оцінливо дивлячись на мене, я схопила з вішалки халат і швидко накинула на себе та перевела погляд на Альга, той винувато знизав плечима.