Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник

Марія причаїлася в кріслі поряд з Загравою. Вона втратила почуття часу і простору. Був лише швидкий політ назустріч новому світу, назустріч захоплюючій таємниці. В далекому кораблі, біля керівного пульта, ворушилася людиноподібна постать. Заграва давав їй якісь накази, вислуховував відповіді.

— До планети — два мільйони кілометрів, капітане!

— Швидкість?

— Сто п’ятнадцять кілометрів на секунду! Всі системи працюють нормально!

— Дякую, Друг! Продовжуй політ.

Марія ледве чутно торкнулася рукою плеча Заграви, прошепотіла:

— Це робот?

— Так.

— Його звати Друг?

— Так, Маріє.

— Як це чудово…

— Хочете, я познайомлю вас?

— З ним? — здивувалася Марія.

— А чому б і ні? Друг, пробач за турботу…

— Слухаю, капітане.

— Познайомся з Марією, Друг.

— Хто така Марія? — запитав робот, трохи повернувши голову набік.

— Мій товариш, Друг, — відповів Заграва.

— Товариш мого капітана — мій друг, — лаконічно відповів робот.

— Передайте йому привіт, — схвильовано озвалася дівчина.

— Марія передає тобі привіт, — повторив Заграва.

Друг підняв руку, помахав граціозно пальцями-маніпуляторами.

— Привіт, привіт! — виголосив він. — Марія буде працювати на Пульті?

— Я сподіваюсь на це.

— Хай не сумнівається, — авторитетно сказав Друг. — Дуже цікава робота. Вона не жалкуватиме. Безліч нових сигналів, навіть я не встигаю аналізувати їх. А що буде на планеті?

Марія і Заграва перезирнулись, тихенько засміялися.

— Навіть ви переконливіше не сказали б, — прошепотіла дівчина

— Моє виховання, — заперечив Заграва. — А тепер повна тиша. Я вмикаю всю систему досліджень і трансляційну мережу для передачі на Сонячний Острів.

Заграва кілька хвилин працював з приладами на пульті, потім урочисто сказав, звертаючись у простір:

— Говорить Міжзоряний Пульт. Викликаю Вищий Пленум Учених Землі.

В приміщенні сфери прокотився гучний голос:

— Ми чуємо, друже Заграва! Всі вже давно чекають. Говори?

— Говорити нічого, — радісно заявив капітан. — Хай замість мене говорить далекий світ. Я переключаю на Землю всі системи корабля. Через півгодини — фініш! Через півгодини — новий світ!

Заграва виключив зв’язок, поглянув на дівчину. Вона несміливо запитала:

— Хто це був?

— Зорін.

— Академік Зорін? — вражено перепитала Марія. — Сам Президент Пленуму?

— Він, — задоволено відповів Заграва. — Власною персоною. А чого вас це дивує? Там зібрався весь «Олімп», всі наукові боги. Хіба ж просте діло — вперше сягнути іншої зірки?

— Іване…

— Що, Маріє?

— Я хотіла запитати вас… Може, це наївно, але все-таки цікаво. У своїх мріях про інші світи я завжди бачила людей далеких планет схожими на нас. Вони були різного забарвлення, в казкових убраннях, але все одно такі, як і ми. Чи так воно насправді?

— Навряд, — серйозно відповів Заграва. — Я гадаю, що ні, не схожі. А чому ви запитали мене про це так зненацька?

— В польоті сюди, тоді, як ви спали… Ні, ні, не сваріться, я жартую, — як ви лежали з заплющеними очима, я слухала суперечку в сусідньому купе корабля.

— Я чув, — сказав Заграва. — Говорив Огньов з якимсь молодим космонавтом.

— Саме так. Мене зацікавила його розповідь про політ на Венеру.

— Я зрозумів, Маріє. Це справді дивно. Факти свідчать про розумне життя, а нічого не видно. Ви це хотіли запитати?

— Так. У чому ж справа? Де воно — те життя? В яких формах?

Заграва повернувся до дівчини і почав говорити — гаряче, переконливо:

— Це найбільша біда нашого розуму — принцип ототожнювання. Ми вже говорили про це. Довгий час взагалі вважалося єретичним — говорити про життя на небілковій основі. Нібито Земля і її життя було законодавцем і взірцем для всього безконечного Всесвіту. Під виглядом діалектики проповідувались просто антинаукові твердження. Власне, що ж таке життя? Якщо широко глянути на світ, життя — це все, що ми бачимо. Все рухається, обмінюється енергіями, народжується і вмирає, має подразливість різних ступенів. Отже, вся матерія, вся природа — це єдине життя. Те, що ми звикли звати життям, це лише певна форма його, і розум — вищий вияв життя. Але ускладнення, яке веде до вияву розумової діяльності, залежить від умов, що панують на планетах. На Землі воно прийшло до створення білкового життя, на іншій планеті — до якогось іншого. А можливі істоти, які пішли так далеко в своїй еволюції, що взагалі зникли з наших планів буття. Так, як люди пішли з плану буття слимаків.

— Так говорив і Огньов.

— Правильно говорив. Можливо, так сталося на Венері. Це планета трохи менша, ніж Земля. Вона скоріше сформувалася, охолола. Мільйони років різниці в часі розвитку мають велике значення. На ній панують тепличні умови, адже Венера одержує набагато більше енергії. Я гадаю, що там ішов бурхливий еволюційний процес, який не переривався ні льодовиковими періодами, як па Землі, ні, може, геологічними катаклізмами. У всякому разі, життя, яке виникло в умовах потужних радіацій і активного розвитку, швидко дійшло до появи розумної істоти. Кілька мільйонів років пошуків, боротьби, оволодіння енергіями,