Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

— Чому?

— Одне питання — одна відповідь.

— Я не ставлю нового питання. Питаю про твою відповідь, оскільки я її не зрозумів.

— Як ти там казав, «соуф юст»? Граємо далі?

— Граємо.

На цей раз Драккайнен програв. Після запеклої боротьби, але остаточно і без найменших сумнівів. Втратив короля за два поля до замку. Він засунув руку в торбинку і, не дивлячись, почав лічити гроші.

— Ні, — сказав Воронова Тінь. — Я виграв своє питання.

Притримав стрілу правди і зазирнув Драккайнену в очі:

— Ти шукаєш цих чужинців. Що зробиш, коли їх знайдеш?

— Заберу їх звідси. Заберу додому.

— А якщо вони не захочуть?

Вуко на мить завмер.

— Як вони можуть не захотіти? Вони тут загублені, чужі і хочуть повернутися додому. Чекають та когось такого, як я. Однак, якби хтось не захотів… Якби так трапилося, я все одно їх забрав би, хочуть вони того чи ні. Силою. Я відповів тобі на додаткове питання, що стосувалося моєї відповіді.

— Це твоя справа. Граємо?

— Що таке «холодний туман»? — запитав Драккайнен за півгодини.

— Фатум. Стихія. Можливість. Завіса. Питання і відповідь одночасно.

— І це твоя відповідь?

Воронова Тінь кивнув головою в бік гостроверхих будинків навколо них:

— Ті, хто в них сидить, усе життя намагалися знайти відповідь і, на жаль, не знайшли. Холодний туман — це лише туман. Але з’являється він в урочищах і всюди, де щось чи хтось намагається Діяти. Робити так, щоб речі починали Бути. Але часом і сам туман діє. З’являється за тим, хто знає пісні богів, а часом і сам по собі. Кращої відповіді немає. Кажуть, холодний туман живий. Інші вважають, що це дихання богів або брама потойбіччя. Він завжди був і завжди буде.

Воронова Тінь грав трохи слабше і, схоже, втомився, або Драккайнен за допомогою цифралу справлявся дедалі краще.

— Що таке «війна богів»?

— Ти ставиш щоразу гірші питання. Скоро захочеш дізнатися, що таке сонце або чому на небі лише два місяці. Війна богів — це війна богів. Боги б’ються між собою. Звичайно, так було завжди, але вони дотримувалися правил. Уяви собі двох кметів з узбережжя. Вони не люблять один одного. Однак кожен пильнує своє. Коли їхні люди зустрічаються в лісі або на морі, вони можуть побитися, але можуть і не звернути уваги. Іноді крадуть один в одного корову або рибу з неводу, часом хтось отримує по голові. Але одного дня їх охоплює безумство. Горять хати, гинуть дівчата, сусіди вирізають один одному худобу, люди за будь-яких зручних обставин убивають собі подібних. Ніхто не полює, тому що страшно. Ніхто не працює на полях і не варить пива, тому що їх цікавить тільки залізо, кров і вогонь. Хати почорнілі і спалені, на березі лежать трупи, на луках пухнуть мертві корови. Так само і з богами. Тільки коли вони гніваються, справа не закінчується метанням заліза.

Добрі часи — це коли богів зустрічаєш зрідка і лише там, де вони мають бути. Це означає, що в світі панує рівновага. З якогось часу відбувається безліч дивних речей. Колись холодний туман був тільки в урочищах. Якщо з’являвся дурень, який бажав стати Тим, хто Діє і йшов в урочища, то зазвичай він гинув, часом зустрічався з богами, а часом його обирав туман. Зараз же туман з’являється в різних місцях. Він рухається. З’являються мертві, з’являються чудовиська або розумні тварини. Надто часто. Рівновагу знищено. З’явилися нові вороги, а старі поводяться, як одержимі. Світ збожеволів. Так буває, коли боги починають змагатися між собою. Я дам тобі одну справжню пораду. Тримайся подалі від богів, Тих, хто Діє і холодного туману. Знайди тих, кого шукаєш, і пливи собі за моря. Коли трапляється диво, дурні підходять і витріщаються на нього, роззявивши рота. Мудра людина тікає світ за очі, бо такі справи ніколи не закінчуються добре. Це слушна порада. Запам’ятай її, Той, хто Спить на Дереві, вона тобі знадобиться.

Іди в порт, який називають Зміїною Горлянкою. Там, де зустрічаються три фйорди. Надходить осінь. Кораблі повертаються на зиму з південних шляхів. Буде великий осінній ярмарок і віче. Куди б не прямували ті, кого ти шукаєш, якщо вони йшли від Пустки Тривоги, то повинні були колись туди дістатися. А що потім — я не знаю. Може, зійшли на корабель і відпливли, або попрямували якимось із трьох фйордів на південь, до країни Вогню, або рушили дорогами через Солоні гори, або узбережжям, до країни Ременів. А може, до пущі. Але вони точно проходили через Зміїну Горлянку. Іди туди й шукай. А я вже більше не хочу грати. Ти постійно обманюєш.

— Менше, ніж ти, — відповів Драккайнен.

Старий зібрав речі й видерся на козли свого возу.

— Відшукай дорогу, Воронова Тінь, — сказав Драккайнен.

— Аби лише не твою, — пробурчав той і прицмокнув віслюку.

— Я тільки хотів бути ввічливим, — крикнув йому вслід Подорожній.

Скрипіння коліс стихло, і Драккайнен залишився на пагорбі у товаристві коня, трупів, що сиділи в кам’яних куренях, і воронів.

— Отже, ідемо в порт на осінній ярмарок, — сказав він Ядрану. — Куплю тобі бубликів або чогось такого.

Він згорнув попону і ковдру, після чого почав збиратися, ховаючи