Місто кісток - Кассандра Клер

Він не ворушився. Дівчина поклала руку йому на плече. Сорочка хлопця була липкою від крові. Вона не знала від чиєї – Джейсової чи велетової.

– Джейсе?

Він розплющив очі.

– Він сконав?

– Майже, – похмуро відповіла Клері.

– Дідько, – скривився він. – Мої ноги…

– Не ворушись, – Клері підповзла до його голови, просунула руки під пахви і потягла. Він скрикнув від болю, коли його ноги вислизнули з-під велета, що був в агонії.

Коли Клері відпустила його, Джейс насилу звівся на ноги, притиснувши ліву руку до грудей. Вона також підвелась.

– З рукою все гаразд?

– Ні. Зламав, – простогнав він. – Можеш дістати дещо з кишені?

Завагавшись, вона ствердно кивнула.

– З якої?

– Усередині куртки, справа. Витягни одне з лез Серафимів та дай мені.

Він не ворушився, коли дівчина нервово просунула руку в кишеню. Вона стояла так близько, що відчула його запах – суміш поту, мила і крові. Його дихання лоскотало їй шию. Клері намацала жезл та, не дивлячись, витягнула його.

– Спасибі, – мовив він. Його пальці пробігли по трубці, перш ніж він назвав її: «Санві». Як і попередній, цей жезл перетворився на зловісний кинджал, що тьмяно освітлював Джейсове лице.

– Не дивись, – сказав він, підійшовши до вкритого шрамами тіла. Юнак здійняв лезо над головою велетня й опустив його. Кров фонтаном бризнула з велетового горла, окропивши чоботи Джейса.

Вона майже очікувала, що гігант зникне, склавшись у кілька разів, як той хлопець із «Пекельного лігва». Та ні. У повітрі був важкий металевий запах крові. Джейс видав горловий звук. Його обличчя було біле: чи то від болю, чи од відрази, вона не знала.

– Я ж просив не дивитися, – повторив він.

– Я думала, він зникне, – відповіла вона. – Повернеться у власний вимір. Ти ж сам колись казав.

– Так помирають демони… – Кривлячись від болю, Джейс скинув з плеча куртку, оголивши верхню частину лівої руки. – То був не демон.

Правою рукою він витягнув щось з-за пояса. То був гладкий предмет, що нагадував паличку, якою він колись зробив на шкірі Клері кола, що перепліталися. Дивлячись на нього, вона відчула, що її зап’ястя почало припікати.

Джейс побачив її пильний погляд й спробував усміхнутися.

– Це, – сказав він, – стило.

Взявши його, мов олівець, хлопець почав малювати по шкірі руки. Жирні чорні лінії створювали знак, схожий на татуювання.

– Ось що відбувається, коли Мисливець за тінями поранений, – пояснив Джейс.

Коли він опустив руку, знак почав занурюватися в його шкіру, як важкий предмет у воду, залишивши лиш примарне нагадування: блідий, тонкий, майже невидимий шрам.

В уяві Клері виникло видіння: мамина спина в купальнику, лопатки та хребет укриті павутиною білих ліній. Це було схоже на сон, бо дівчина знала, що спина у мами зовсім не така. Але образ насторожив її.

Джейс полегшено зітхнув, його обличчя розслабилося. Він поворушив рукою, спочатку повільно, потім швидше, рухаючи її вгору та вниз, стискаючи кулак. Певне, рука вже зрослася.

– Дивовижно, – сказала Клері. – Як ти це?..

– Це iratze – руна зцілення, – сказав Джейс. – Довершення руни стилом активує її. – Він сховав тонку паличку за ремінець і натягнув свою куртку. Кінчиком черевика він тицьнув труп велетня. – Треба повідомити про це Годжа, – сказав юнак. – Він буде шокований, – додав хлопець таким тоном, ніби ця думка приносила йому задоволення. Клері подумала, що Джейс належав до того типу людей, які люблять, коли щось відбувається, нехай і погане.

– Чому він буде шокований? – спитала Клері. – І ще, я правильно зрозуміла, що сенсор не розпізнав його, бо то не демон?

Джейс кивнув.

– Бачиш шрами на його обличчі?

– Так.

– Їх зроблено стилом. Таким, як оце. – Він постукав по ремінцю. – Ти питала мене, що відбувається, коли вирізати знаки на комусь, у кому не тече кров Мисливців за тінями. І один знак може опалити людину або й убити, а якщо знаків багато й вони потужні? Вирізавши їх на плоті звичайної людини, не з роду Мисливців за тінями, отримаєш це. – Він кивнув підборіддям на труп. – Руни нестерпно болючі. Позначені ними божеволіють, біль зводить їх з розуму. Вони стають жорстокими, бездумними вбивцями. Вони не спатимуть і не їстимуть, якщо ти не змусиш їх, і, як правило, довго не живуть. Руни мають велику силу, і їх використовують не тільки на добро, але і для злих вчинків. Приречені – зло.

Клері з жахом подивилася на нього: