Місто кісток - Кассандра Клер

– Але навіщо комусь робити це з собою?

– Ніхто й не робить. Це роблять з ними. Приречені вірні тим, хто їх позначив, і ще вони жорстокі вбивці. Також вони виконують прості команди. Це немов мати… власну армію рабів.

Він переступив мертвого Зреченого й озирнувся на неї через плече.

– Я збираюся повернутися нагору.

– Там же нічого немає.

– Раптом там іще хтось із них, – сказав він, наче сподівався на це. – А ти чекай тут.

Він почав підніматися сходами.

– На твоєму місці я б не робила цього, – сказав різкий знайомий голос. – Там їх ще кілька.

Джейс, що майже піднявся, розвернувся і широко розплющив очі. Як і Клері, хоча вона відразу впізнала голос. Його скрипучість не можна було сплутати.

– Мадам Доротеє?

Стара схилила голову з гідністю королеви. Вона стояла у дверях своєї квартири, одягнена в щось, що нагадувало намет з багряного шовку-сирцю. Золоті ланцюжки виблискували на зап’ястях та шиї. Довгі пасма її темного з сивизною волосся вибилися з гульки, закріпленої високо на голові.

Джейс усе ще витріщався.

– Але..

– Кілька чого? – перепитала Клері.

– Кілька Зречених, – відповіла Доротея з такою радістю, що, на думку Клері, зовсім не відповідала ситуації. Вона озирнулася довкола. – Ну й наробили ви безладу! А прибрати за собою й не планували? Як завжди.

– Але ж ви приземлена, – продовжив Джейс, нарешті завершивши речення.

– Як спостережливо, – пробурчала Доротея, блиснувши очима. – Ти зламав усі стандарти Конклаву.

Здивування на обличчі Джейса згасло, змінившись гнівом.

– Ви знаєте про Конклав? – він вимагав пояснень. – Ви знали про нього й про те, що в цьому будинку був Зречений, але не повідомили їм? Саме існування Зречених є злочином проти Завіту…

– Ні Конклав, ні Завіт нічим мені не допомагали, – сказала пані Доротея, сердито блискаючи очима. – Я їм нічого не винна. – На мить її скрипуча нью-йоркська вимова зникла, змінившись якоюсь іншою, грубішою, з більш вираженим акцентом, який Клері не впізнавала.

– Джейсе, припини, – попросила Клері. Вона повернулася до мадам Доротеї.

– Якщо ви знаєте про Конклав та Зречених, то, можливо, вам відомо, що сталося з моєю мамою?

Доротея заперечно похитала головою, її сережки загойдалися. На обличчі промайнула жалість.

– Моя тобі порада, – відказала вона, – забудь про свою матір. Вона зникла.

Підлога під ногами Клері захиталася.

– Ви маєте на увазі, що вона – мертва?

– Ні, – вимовила Доротея неохоче. – Я впевнена, що вона жива. Поки що.

– То я маю знайти її, – сказала Клері.

Світ перестав хитатися. Джейс стояв позаду, притримуючи рукою її лікоть, немовби обнімаючи, та вона навіть не помітила.

– Ви розумієте? Я мушу знайти її до того…

Мадам Доротея зупинила її, виставивши руку.

– Я не хочу встрягати в справи Мисливців за тінями.

– Але ви знали мою матір. Вона була вашою сусід…

– Це офіційне розслідування Конклаву, – обірвав її Джейс. – Я завжди можу повернутися з Безмовними Братами.

– Заради… – Доротея глянула на двері, потім на Джейса і Клері. – Я думаю, ви могли б зайти, – зітхнула вона нарешті. – Розкажу, що мені відомо. – Вона попрямувала до дверей, але потім зупинилася на порозі й сердито глянула на них. – Але якщо ви скажете комусь, що я допомогла вам, то прокинетесь завтра зі зміями замість волосся і зайвою парою рук.

– Додаткова пара рук завжди стане в пригоді, – сказав Джейс. – Зручно у бою.

– Ні, якщо вони ростуть із твоєї… – Доротея перервалася та єхидно посміхнулася йому, – …шиї.

– Ой-ой, – посумирнішав Джейс.

– От-от, Джейсе Вейленде, – Доротея увійшла в квартиру, її багряний намет розвівався довкола неї, як недоладний стяг.

Клері глянула на Джейса.

– Вейленд?

– Це моє прізвище, – Джейс виглядав приголомшеним. – Не сподобалося мені, що вона його знає.

Клері кинула оком слідом за Доротеєю. Всередині квартири вже світилося; насичений запах ладану наповнював під’їзд і змішувався з важким смородом крові.

– Думаю, можна спробувати поговорити з нею. Що ми втрачаємо?

– Коли проведеш трохи більше часу в нашому світі, то не питатимеш про це, – сказав Джейс.