Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

Маленькі помічниці нагадували зграю голубів, що боролися за шматок хліба, кинутий рідкісним перехожим. Напруження сварки фей наростав, бібліотекар забрав список і дав завдання кожній знайти один підручник. Задоволені чарівниці розлетілися в різні боки, залишаючи слід з блискіток. Не минуло й п'яти хвилин, як вони почали повертатися, а підручників збиралося так багато, що довелося складати їх у самохідний слухняний візок.

— Щось ще, шановна гарпія? — спитав Єнот, коли всі книги були зібрані, а я забарилася, нерішуче дивлячись на нього.

— Маю невелике прохання. Воно особисте.

Єнот загострив вуха.

— Я всю увагу!

— Мій батько ­—Леонол Гейл, був засуджений шістнадцять років тому. У нього стався інфаркт під час засідання суду, я думала, може залишилися якісь газетні вирізки чи судові записи. Мені дуже хотілося б розібратися, що тоді сталося.

Бібліотекар-єнот задумався, потім промовив:

— Є газети у читальній залі, а ще є дещо. Ходімо, я покажу.

Він провів мене в куток бібліотеки в невелике дивне приміщення із золотавою піктограмою на темній синій підлозі. Уздовж стін до стелі стояли стелажі з неймовірною кількістю колб з різнокольоровими порошками. Бібліотекар читав назви, бурчачи собі під ніс: «Десь я її бачив».

— Знайшов! — Єнот узяв одну з судин і простяг мені.

Я незрозуміло дивилася на пляшечку.

— Це випити?

— Ні, що ви! Тут пісок часу! — жахнувся він.

Він відкрив тугу пробку і кинув пісок у центр кімнати. Але пісок не впав на підлогу — піщинки завмерли в повітрі, наче осідали пилом на невидимі образи: кімната, меблі, люди... Перед нами оживали події минулого.

Батько гордо сидів на місці для засуджених, на його обличчі не було ні тіні страху, він із викликом дивився на те, що відбувається навколо, випромінюючи впевненість у собі.

— Я прошу викликати свідка, — звернувся прокурор до судді.

Зал засідання забитий повністю. На другому поверсі роззяви хіба що на головах один одного не стояли. Раз у раз зліпили спалахи фотоапаратів. Поява свідка зчинила хвилю шуму. Суддя витер хусткою піт з обличчя і з усієї сили вдарив молотком:

— Зберігайте тишу!

У чорному одязі між рядами з'явилася Одетта Чейк. Вона ковзнула байдужим поглядом по батькові і зайняла місце для допиту свідків.

Першим почав прокурор:

—Назвіть своє ім’я, будь ласка, для протоколу.

— Одетта Чейк, ректор академії кварт.

— Шановна гарпія Чейк, ким вам доводиться шановний гарпій Гейл?

Гострий погляд свідка звернувся до батька.

— Він один із кварти моєї дочки — Еланії Чейк.

— На вашу думку, які стосунки були між паном Гейлом і Еланією?

— Суто робітники. Моя дочка - пристойна гарпія благородної крові.

Прокурор підійшов до трибуни Одетти і промовив, звертаючись до всіх:

— Розкажіть присяжним про сварку, яку ви чули напередодні трагедії.