Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Озеро! - заволав Лі Джордан, показуючи туди. - Гляньте на озеро!

Усі вони стояли на узвишші, тож добре бачили гладеньку чорну поверхню води... хоч зараз вона аж ніяк не була гладенька. Щось заклекотіло в центрі озера. На поверхні з'явилися великі бульбашки, на замулені береги почали накочуватися хвилі... і раптом посеред озера утворився великий вир, немовби з його дна висмикнули здоровенну затичку...

З цього виру почала поволі видобуватися довга чорна жердина... а тоді Гаррі побачив там снасті...

- Це щогла! - гукнув він Ронові й Герміоні.

Неспішно й велично з води здіймався корабель, що виблискував у місячному сяйві. Він мав дивний, схожий на кістяк, вигляд, ніби воскрес після кораблетрощі. Його ілюмінатори, крізь які мерехтіло тьмяне імлисте світло, нагадували очі привидів. Нарешті корабель виринув з води увесь і, погойдуючись на хвилях, став підпливати до берега. За кілька хвилин шубовснув у воду якір, а тоді почулося, як об берег гупнувся трап.

Почали виходити учні. Було видно їхні силуети, коли вони проходили повз освітлені ілюмінатори. Усі вони, зауважив Гаррі, нагадували за статурами Креба і Ґойла... але коли підійшли ближче, прямуючи через галявину до залитого світлом вестибюлю, він зрозумів, що таке враження створювали їхні плащі з якогось кошлатого й сплутаного хутра. Проте чоловік, який вів їх до замку, мав на собі плаща з іншого хутра - гладенького й сріблястого, немов його волосся.

- Дамблдор! - радісно вигукнув він, піднімаючись по схилу. - Як ся маєш, друже, як справи?

- Чудово, професоре Каркароф, дякую, - відповів Дамблдор.

Каркароф мав солодкий, єлейний голос. Коли він опинився в смузі світла, що лилося з дверей замку, то всі побачили, що професор, як і Дамблдор, був високий і худий, з коротким сивим волоссям, а цапина борідка, що закручувалася знизу, майже не приховувала його не особливо вольового підборіддя. Підійшовши до Дамблдора, він обома руками потис його долоні.

- Любий старий Гоґвортс, - проказав він, з усмішкою дивлячись на замок. Його зуби були пожовклі, а ще Гаррі помітив, що, попри усмішку, очі в нього залишалися холодними й пронизливими. - Як це добре - опинитися тут. Як це гарно... Вікторе, підходь до тепла... ти ж не проти, Дамблдоре? Віктор трохи застудився, має нежить...

Каркароф підкликав до себе одного з учнів. Коли той підійшов, Гаррі помітив характерний гачкуватий ніс і густі чорні брови. Рон міг його не штурхати й не шепотіти на вухо, бо він і так уже впізнав цей профіль.

- Гаррі - це Крум!

- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -

Келих Вогню

- Не може бути! - приголомшено сказав Рон, коли гоґвортці рушили сходами за делегацією Дурмстренгу. - Гаррі, це Крум! Віктор Крум!

- Роне, ну то й що? Це ж лише квідичист, - стенула плечима Герміона.

- Лише квідичист? - Рон глянув на неї так, ніби не вірив власним вухам. - Герміоно... та це ж один з найкращих ловців у світі! Я й не знав, що він і досі вчиться у школі!

У вестибюлі, дорогою до Великої зали, Гаррі побачив Лі Джордана, котрий аж підстрибував, щоб краще розгледіти бодай Крумову потилицю. Кілька шестикласниць розпачливо нишпорили по кишенях: «Ой ні, не може бути, навіть пера немає...», «Може, він підпише мій капелюшок губною помадою?»

- Аякже, - зарозуміло пирхнула Герміона, минаючи тих дівчат.

- Я спробую взяти в нього автограф, - озвався Рон, - Гаррі, маєш перо?

- Ні. Усі мої пера нагорі, в портфелі.

Вони підійшли до ґрифіндорського столу й посідали за ним. Рон вибрав собі місце навпроти дверей, бо там і досі стояв Крум зі своїми товаришами з Дурмстренґу - вони не знали, де їм сідати. Учні з Бобатону зайняли місця за рейвенкловським столом. Вони похмуро розглядали Велику залу. Троє з них так і не зняли з голів шарфики й хустки.

- Тут не холодно, - роздратовано сказала Герміона, дивлячись на них. - Вони б іще плащі нап'яли!

- Сюди! Сідайте тут! - прошепотів Рон. - Сюди! Герміоно, посунься, звільни місце...

- Що?

- Та пізно вже, - розчаровано буркнув Рон.

Віктор Крум і його друзі з Дурмстренґу сіли за слизеринський стіл. Гаррі бачив, що Мелфой, Креб і Ґойл неймовірно зраділи. Мелфой нахилився до Крума і щось йому сказав.

- Правильно, Мелфою, попідлизуйся до нього, - саркастично кинув Рон. - Гарантію даю, що Крум бачить його наскрізь... до нього ж постійно хтось підлабузнюється... А де вони спатимуть, як ви гадаєте? Гаррі, ми можемо запросити його до нашої спальні... я віддам йому своє ліжко, а сам і на розкладачці посплю.

Герміона пирхнула.

- Вони нібито веселіші, ніж ті бобатонці, - сказав Гаррі.

Дурмстренґці поскидали свої важкі хутра й зацікавлено розглядали темну зоряну стелю. Дехто взяв у руки золоті тарілки й келихи і вражено їх вивчав.

Сторож Філч приставляв додаткові стільці до викладацького стола. З нагоди такої оказії він одягнув свій старий запліснявілий фрак. Гаррі з подивом помітив, що Філч поставив аж чотири стільці, по два з кожного боку від Дамблдора.

- Але ж гостей лише двоє, - здивувався Гаррі. - Чого це Філч притяг чотири стільці? Хто ще має прибути?

- Га? - неуважно озвався Рон. Він і досі не міг відірвати очей від Крума.

Коли вже всі учні зайшли в залу й порозсідалися за своїми столами, з'явилися викладачі. Вони попрямували до головного столу й розмістилися там. Останніми підійшли професор Дамблдор, професор Каркароф та мадам Максім. Учні з Бобатону зірвалися на ноги, коли побачили свою директорку. Дехто з гоґвортців розреготався. Бобатонці й вухом не повели і далі собі стояли, аж доки мадам Максім не сіла ліворуч від Дамблдора. А от Дамблдор не поспішав сідати. У Великій залі запанувала тиша.

- Добрий вечір, пані, панове, привиди та наші новоприбулі гості, - привітався Дамблдор, сяючи усмішкою до закордонних учнів. - 3 великою радістю вітаю вас у Гоґвортсі. Сподіваюся й вірю, що ваше перебування тут буде приємним і радісним.

Серед бобатонських дівчат, що й досі щулилися з холоду, хтось зневажливо пирхнув.

- Тебе ніхто не змушує залишатися! - розлючено прошипіла Герміона.

- Після бенкету відбудеться офіційне відкриття турніру, - повідомив Дамблдор. - А тепер прошу вас їсти, пити й почуватися як удома!

Він сів, і Гаррі побачив, що до нього відразу нахилився Каркароф і почав щось говорити.

Тарелі перед ними звично заповнилися їжею. Було помітно, що ельфи-домовики на кухні дуже старалися, бо Гаррі ще