Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Зійшовши тридцятого жовтня на сніданок, учні побачили, що Велику залу за ніч дуже гарно прикрасили. Зі стін звисали велетенські шовкові полотнища. Кожне представляло певний гоґвортський гуртожиток: червоне з золотим левом - Ґрифіндор, синє з бронзовим орлом - Рейвенклов, жовте з чорним борсуком - Гафелпаф, а зелене зі срібною змією - Слизерин. Над учительським столом висіло найбільше полотнище з Гоґвортським гербом: лев, орел, борсук і змія, що сплелися навколо великої літери «Г».

Гаррі, Рон і Герміона помітили за ґрифіндорським столом Фреда й Джорджа. Ті, хоч як це й було незвично, знову сиділи окремо від усіх і про щось упівголоса розмовляли. Рон з друзями попрямував до них.

- Ясно, що це лажово, - похмуро казав Фредові Джордж. - Але якщо він не поговорить з нами особисто, то доведеться послати йому листа. Або тицьнути йому в руки. Він же не зможе уникати нас вічно.

- А хто вас уникає? - поцікавився Рон, сідаючи поруч з ними.

- На жаль, не ти, - роздратувався втручанням Фред.

- А що лажово? - спитав Рон у Джорджа.

- Лажово мати брата-нишпорку, - відрубав Джордж.

- Ви вже маєте якісь ідеї щодо Тричаклунського турніру? - звернувся до близнюків Гаррі. - Придумали, як туди потрапити?

- Я спитав Макґонеґелку, як обирають чемпіонів, але вона нічого не відповіла, - сердито буркнув Джордж. - Сказала тільки, щоб я замовк і продовжував трансфігурацію єнота.

- Цікаво, які будуть завдання? - замислився Рон. - Гаррі, я впевнений, що ми з ними впоралися б. Ми вже ж мали справи з небезпечними речами...

- А хто судді? - поцікавився Гаррі.

- Ну, по-перше, туди завжди входять директори шкіл-учасниць, - сказала Герміона, і всі здивовано глипнули на неї, - бо всіх трьох директорів було поранено під час турніру 1792 року, коли василіск, якого мали впіймати чемпіони, взяв і ошалів.

Герміона помітила, що на неї дивляться, і пояснила, виразно демонструючи своє «фе» стосовно того, що й досі ніхто не прочитав усіх тих книжок, що й вона: - Це є в «Історії Гоґвортсу». Хоч ця книжка, звісно, не надто достовірна. Точніше було б її назвати «Виправлена історія Гоґвортсу». Або ж «Вельми упереджена й вибіркова історія Гоґвортсу, що замовчує найприкріші шкільні проблеми».

- Про що це ти? - здивувався Рон, хоч Гаррі вже здогадувався, до чого йдеться.

- Про ельфів-домовиків! - голосно сказала Герміона, підтвердивши Гарріні підозри. - На жодній з понад тисячі сторінок «Історії Гоґвортсу» навіть не згадується, що ми всі беремо співучасть у гнобленні сотень рабів!

Гаррі похитав головою й зосередився на яєшні. Хоч ні він, ні Рон не виявили жодного завзяття, це анітрохи не вплинуло на Герміонину рішучість вибороти справедливість для ельфів-домовиків. Щоправда, вони заплатили по два серпики за значки «ССЕЧА», хоч і пішли на це, щоб тільки її заспокоїти. Однак їхні серпики були, мабуть, викинуті на вітер, бо Герміона стала ще настирливіша. Вона остаточно замучила Гаррі й Рона, спочатку вимагаючи, щоб вони самі носили значки, а тоді примушуючи їх переконувати інших робити те саме. А ще вона щовечора бродила по ґрифіндорській вітальні, зупиняла учнів і торохкотіла їм під носом бляшанкою для збору грошей.

- Чи ви усвідомлюєте, що вам міняють простирадла, розпалюють камін, прибирають у кімнатах і готують їжу пригноблені магічні істоти, яким за це анічогісінько не платять? - люто перепитувала вона.

Деякі учні, скажімо, Невіл, платили їй, аби вона тільки відчепилася. Дехто мляво цікавився її промовами, але відмовлявся брати активнішу участь у цій кампанії. Більшість сприймали все як жарт.

Отож Рон звів очі до стелі, залитої сяйвом осіннього сонця, а Фред надзвичайно зацікавився шинкою (обидва близнюки відмовилися купувати значки «ССЕЧА»). А от Джордж підсунувся до Герміони.

- Слухай, Герміоно, а чи ти бувала на кухні?

- Авжеж, ні, - відказала Герміона, - бо учням, здається, не можна...

- А ми бували, - показав на Фреда Джордж, - багато разів. Харчі крали. І ми їх бачили, і вони були щасливі. Вони вважають, що їхня робота - найкраща в світі...

- Це тому, що вони неосвічені й затуркані! - палко заперечила Герміона, але її слова потонули в шелестінні крил, яке свідчило про прибуття совиної пошти. Гаррі відразу побачив Гедвіґу, що підлітала до нього. Герміона миттю замовкла. Разом з Роном вона стурбовано стежила за Гедвіґою, яка спурхнула на Гарріне плече, склала крила і втомлено простягла йому лапу.

Гаррі схопив Сіріусову відповідь і запропонував Гедвізі шкірку з шинки, яку вона вдячно ковтнула. Тоді, переконавшись, що Фред і Джордж знову захопилися обговоренням Тричаклунського турніру, Гаррі пошепки прочитав листа Ронові й Герміоні.

Дякую за турботу, Гаррі.

Я вже повернувся й надійно переховуюсь. Прошу тримати мене в курсі всього, що відбувається у Гоґвортсі. Не використовуй для цього Гедвіґу, весь час міняй сов, за мене не турбуйся, думай про себе. Не забувай, що я тобі казав про шрам.

Сіріус.

- Чого це ти мусиш міняти сов? - тихенько спитав Рон.

- На Гедвігу всі звертатимуть увагу, - відразу озвалася Герміона. - Вона дуже впадає у вічі. Біла полярна сова, що постійно вертається до його схованки. .. адже такі види птахів тут не водяться, правда?

Гаррі склав листа і заховав його в мантію. Він уже й не знав, заспокоїв його лист чи ще дужче стривожив. Поза сумнівом, Сіріусові непросто було повернутися непоміченим. Однак думка про те, що Сіріус перебуватиме десь поблизу, додавала надії. Тепер принаймні не доведеться так довго чекати відповідей на листи.

- Дякую, Гедвіґо, - погладив він сову, що сонно ухнула, встромила дзьоба в його склянку з помаранчевим соком, а тоді знову знялася в повітря з помітним бажанням добряче виспатися в соварні.

Цього дня в повітрі витало приємне передчуття. На уроках ніхто не відзначався увагою, бо всіх значно більше цікавило прибуття делегацій з Бобатону та з Дурмстренгу. Навіть урок зілля й настійок здавався не таким уже й нестерпним, адже він тривав на півгодини менше. Коли задзвонив дзвінок, Гаррі, Рон і Герміона помчали до ґрифіндорської вежі, залишили свої портфелі й підручники, одягли плащі й побігли до вестибюлю.

Вихователі гуртожитків вишикували своїх учнів рядочками.

- Візлі, поправ капелюха, - гримнула на Рона професорка Макґонеґел. - Міс Патіл, прошу забрати з волосся оце казна-що.

Парваті спохмурніла