Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Драко тоді надовго перестав би глузувати, - додав Рон.

- Бідолашні ті маґли, - стурбовано сказала Герміона. - Що, як їх не зможуть опустити на землю?

- Зможуть, - заспокоїв її Рон, - щось та придумають.

- Але які психи! Почали таке вичворяти, коли тут зібралося все Міністерство магії! - здивувалася Герміона. - Тобто, як вони тепер збираються викручуватись? Думаєте, вони понапивалися чи просто...

Тут вона раптом змовкла і глянула через плече. Гаррі й Рон також рвучко озирнулися. Хтось ніби підкрадався до їхньої галявини. Вони мовчки прислухалися до непевних кроків за темними деревами. Раптом ці кроки стихли.

- Агов! - гукнув Гаррі.

Тиша. Гаррі звівся на ноги й зазирнув за дерево. Було темно хоч в око стрель, але він відчував, що там хтось стоїть.

- Хто там? - спитав він.

І тут, без жодного попередження, тишу розірвав голос, не схожий на жоден інший з досі чутих у цьому лісі. Ані найменшого переляку не було в ньому. Радше, звучало якесь закляття.

- МОРСМОРДРЕ!

Щось велике, лискуче й зелене вистрілило з темряви перед Гарріними очима. Воно полетіло високо в небо понад верхівками дерев.

- Що за...? - видихнув Рон, зірвався на ноги і втупився в ту штуку, що з'явилася над ними.

На якусь мить Гаррі подумав, що це чергова витівка леприконів. І тут він збагнув, що це - величезний череп, утворений з якихось смарагдових зірок, а з його рота, мов язик, стирчала змія. Череп здіймався дедалі вище, палаючи в мареві зеленуватого диму й вимальовуючись на тлі чорного неба, немовби якесь нове сузір'я.

Зненацька ліс довкола них вибухнув дикими вересками. Гаррі не розумів, чому, але єдиною можливою їх причиною була поява черепа, що освітлював з висоти увесь ліс, неначе жахлива неонова реклама. Гаррі намагався побачити в темряві того, хто вичаклував черепа, але нічого не було видно.

- Хто там? - знову спитав він.

- Гаррі, ворушись! - Герміона схопила його за куртку й почала тягти назад.

- Що таке? - здригнувся Гаррі, побачивши її бліде перелякане обличчя.

- Це Чорна мітка, Гаррі! - простогнала Герміона, щосили тягнучи його до себе. - Знак Відомо-Кого!

- Волдеморта?..

- Гаррі, ходімо!

Рон поспіхом схопив свого мініатюрного Крума, і вони втрьох побігли через галявину. Та не встигли зробити й кількох кроків, як прямо з повітря з ляском явилися двадцять чаклунів і їх оточили.

Гаррі закружляв на місці і за частку секунди побачив, що всі ці чаклуни спрямували на нього, Рона, й Герміону свої чарівні палички. Не задумуючись, він крикнув: - ЛЯГАЙТЕ! - схопив друзів і штовхнув їх на землю.

- ЗАКЛЯКТУС! - заревіло двадцять голосів. Блимнули сліпучі спалахи, і Гаррі відчув, як розкуйовдилося його волосся, ніби над галявиною війнув раптовий порив вітру. Ледь-ледь підвівши голову, він побачив струмені червоного, як вогонь, світла, що розліталися навсібіч з чарівних паличок чаклунів, перетинаючись, відскакуючи від стовбурів дерев і зникаючи десь у темряві...

- Стійте! - пролунав раптом знайомий голос. - СТІЙТЕ! Це мій син!

Ніщо вже не куйовдило Гарріного волосся. Він ще трохи підвів голову. Чарівник, що стояв перед ним, опустив чарівну паличку. Гаррі повернувся й побачив зляканого містера Візлі, що підбігав до них.

- Роне... Гаррі... - його голос тремтів, - Герміоно... ви цілі?

- Відійди, Артуре, - пролунав холодний різкий голос.

То був містер Кравч. Він насувався на них разом з іншими міністерськими чарівниками. Гаррі звівся на ноги. Містер Кравч був сам не свій з люті.

- Хто з вас це зробив? - гаркнув він, пронизуючи їх своїми гострющими очима. - Хто вичаклував Чорну мітку?

- Це не ми! - заперечив Гаррі, показуючи на череп.

- Ми нічого не робили! - додав Рон, потираючи лікоть і обурено зиркаючи на батька. - Чого ви на нас напосілися?

- Не бреши! - вигукнув містер Кравч. Його чарівна паличка й далі була націлена на Рона, а вирячені очі надавали йому божевільного вигляду. - Вас застукали на місці злочину!

- Барті, - прошепотіла чарівниця в довгому вовняному халаті, - це ж діти, Барті, вони б не змогли...

- А звідки з'явилася Мітка, ви бачили? - швидко спитав містер Візлі.

- Звідти, - боязко відповіла Герміона й показала на те місце, де вони чули голос, - там за деревами хтось був... ми чули слова... якесь закляття...

- Ага, то вони стояли отам? - повернув свої вирячені очі до Герміони містер Кравч. Недовіра була написана в нього на обличчі. - Проказали закляття? Здається, панночко, ти чудово знаєш, як вичаклувати Мітку..

Але жоден з міністерських урядників, окрім самого містера Кравча, здається, навіть не припускав, що Гаррі, Рон і Герміона могли вичаклувати череп. Якраз навпаки, почувши Герміонині слова, вони знову підняли чарівні палички і, вдивляючись поміж темні дерева, скерували їх туди, куди вона показала.

- Ми прийшли запізно, - проказала чарівниця у вовняному халаті, хитаючи головою. - Вони вже роз'явилися.

- Не думаю, - заперечив чаклун з рідкою бурою борідкою. Це був Амос Діґорі, батько Седрика. - Наші приголомшувачі вивели якраз на ці дерева... є шанс, що ми когось упіймаємо...

- Будь обережний, Амосе! - застерегли кілька чаклунів містера Діґорі, котрий розправив плечі, підняв чарівну паличку, перетнув галявину і зник у темряві. Герміона стежила за ним, затуливши долонями рота.

Минуло кілька секунд, і всі почули крик містера Діґорі.

- Є! Ми їх упіймали! Тут хтось є! Непритомний! Це... але... О Господи...

- Ти когось упіймав? - недовірливо вигукнув містер Кравч. - А кого? Хто це?

Усі почули тріск гілок, шарудіння листя, а тоді важкі кроки містера Діґорі, що вийшов з-за дерев. На руках він ніс крихітну безвільну фігурку. Гаррі відразу впізнав кухонний рушничок. Це була Вінкі.

Містер Кравч ані ворухнувся, ані пари з уст не випустив, коли містер Діґорі поклав йому до ніг його ельфиню. Усі міністерські чаклуни витріщилися на містера Кравча. Кілька секунд він стояв заціпенілий, втупивши у Вінкі свої палаючі на блідому обличчі очі. А потім отямився.

- Цього... не може... бути, - уривчасто мовив він. - Ні...

Він обійшов містера Діґорі і стрімко покрокував туди, де той знайшов Вінкі.

- Дарма йдете, містере Кравч, - гукнув йому вслід містер Діґорі. - Там більше нікого немає.

Але містер Кравч не збирався брати на віру його слова. Було чути, як він шарудить листям, шукаючи щось у кущах.

- Це ганебно, - похмуро сказав містер Діґорі, дивлячись на непритомну Вінкі. - Домашня ельфиня Барті Кравча... тобто