Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко
Неквапно вдягаючись, я промовив:
— Між іншим, сьогодні я багато чув від тебе й Суальди про інквізиторів, та не зовсім зрозумів, хто вони такі. Це чаклуни?
— Могутні чаклуни, — уточнив Шако. — Їм не рівня всіляка дрібнота на кшталт відунів. Деякі інквізитори навіть родом з самої Основи.
— Звідки-звідки?
Шако втупив у мене здивований погляд. Я збагнув, що моє невігластво шокувало його і поквапився виправити свою помилку:
— Май на увазі, хлопче, коруальська мова не моя рідна.
— Я це помітив, пане ґрафе. У вас та в пані Інни кумедний акцент, і ви ретельно добираєте слова, перш ніж щось сказати.
— Отож-то й воно. І подеколи я не розумію, яке значення ти вкладаєш у те або інше слово. До твого відома, в інших мовах не лише інакше вимовляються слова, але й по-іншому формулюються думки. Цілком можливо, що у нас з тобою просто різна словесна символіка одних і тих самих понять.
Шако кивнув:
— Даруйте, я цього не врахував.
— Не біда, всяке буває. То ти можеш іншими словами пояснити, що значить „Основа“?
— Ну, це той леґендарний край, де з’явилися перші люди, де розташовані головні святині багатьох релігій, зокрема християнські. На Основі, в місті Назареті, родився Господь Ісус, там є священне місто Єрусалим, де…
— Он воно як! — вигукнув я. — Виходить, Основа — це Земля! — (Якщо бути точним, я сказав „Terra“, латиною, бо коруальський відповідник слова „земля“, „lans“, означав лише ґрунт під ногами, і в переносному значенні — весь світ людський, на противагу світові небесному й пеклу.) — Тепер ясно.
— Отже, ви знаєте?
— Ще б пак! Звісно, знаю. Як бачиш, різниця лише в назві. У моїй країні про Основу знають усі — від малого до старого.
— І геть усі у вас вважають, що вона десь посередині між небом та землею? — запитав Шако таємничим тоном.
„Обережно!“ — сказав я собі, а вголос відповів:
— Особисто я в цьому сумніваюся. Мені здається, що Основа — така ж Грань, як і решта.
— От-от! Дядько Ервін теж так казав, з однією, проте, засторогою: Основа — справді Грань, але Грань особлива, відмінна від решти.
— Чим же?
Шако в задумі потер чоло.
— Сам гаразд не знаю. Це важко пояснити. — Він підійшов до трюмо й видобув з інкрустованої скриньки для коштовностей великий неоправлений діамант. — Погляньте: це коштовний камінь, діамант. Також він називається кристалом.
— Не заперечую, — кивнув я. Коруальське слово „multіplek“ однаковою мірою позначало і природний кристал, і багатогранник у стереометрії, і відшліфований камінь.
— Так от, пане ґрафе, оці рівні поверхні — грані кристалу. А якщо ми зробимо отак, — він поклав діамант на скриньку, — то грань, на якій він лежить, можна назвати основою. Правда ж?
— Правда. Ну й що з того?
— А те, що земний світ схожий на кристал, тільки Граней у нього так багато, що їх ніколи не злічити. Хай яке велике число ви назвете, воно буде менше за кількість Граней.
— Ага! Зліченна нескінченність, — второпав я. — Продовжуй, Шако.
— Ззовні цього кристалу — Царство Небесне, усередині — пекло, а Грань, на якій він тримається, називається Основою.
— Тримається, кажеш? Як? Оцей діамант лежить на скриньці. А на чому ж лежить світовий кристал?
— У тім-то й річ, що ні на чому, пане ґрафе. Основа — особлива Грань, вона тримає саму себе й решту Граней… Перепрошую, звучить не надто переконливо, але це все, що я знаю.
„Інно!“ — покликав я.
„Що нового?“
Я коротко переповів її слова Шако.
„Дуже цікаво,“ — сказала Інна, вислухавши мене. — „До речі, я також маю цікаві новини.“
„Які?“
„Зачекай трохи. Одягнуся, причепурюсь — потім і розповім.“
„Лишенько! Ти досі не вдяглася?“
„А ти? Одягнувся?“
„Певна річ!“
„Ну-ну! Чоловіки є чоловіки, завжди квапляться як на пожежу.“
„А жінки є жінки,“ — парирував я. — „Їх і дрючком не відженеш від гарного вбрання.“
„Твоя правда,“ — сказала Інна. — „А тому сховай дрючок і не марнуй свого часу.“ — З цими словами вона перервала зв’язок.
Поправивши комір камзола та пояс, я підійшов до дзеркала і скептично поглянув на себе, очікуючи побачити там щось украй недоладне, на зразок причепуреного опудала. Чим-чим, а нарцисизмом я ніколи не відзначався. Скільки себе пам’ятаю, мені не подобалась моя зовнішність, але з часом я звик до неї, особливо після появи Інни, чиє кохання та природжені здібності тонкого психолоґа допомогли мені позбутися зайвої закомплексованості. Проте й досі я уникав без крайньої потреби дивитися в дзеркало і дуже не полюбляв фотоґрафуватися.
Аж це несподівано для себе я побачив у дзеркалі зовсім іншу людину. Я ніби зробився вищим, стрункішим, ширшим у плечах, у всій поставі з’явилась якась величність, немов у справжнього вельможі. Тепер уже думка про те, що я ґраф, не викликала в мене іронічної усмішки. Я справді був ґраф, ґраф Ланс-Оелі, володар Грані — цілого світу!
Я заткнув за пояс коричневі шкіряні рукавиці і заломив капелюха трохи набакир. Ще краще. Бракувало лише меча при боці… А втім, ні, не тільки цього. З деякою полегкістю я виявив, що в коруальській мові є ціла низка слів, що стосуються паління тютюну.
— Шако, в цьому домі не знайдеться, часом, сигарет, сигар
