Граф Дракула - Брем Стокер
12 серпня.
Мої припущення щодо спокійної ночі не виправдалися, оскільки я вночі була двічі розбуджена тим, що Люсі прагнула, вийти. Навіть уві сні вона здавалася обуреною тим, що двері виявилися замкнутими, і дуже незадоволена лягла назад у ліжко. Я прокинулася вдосвіта і почула цвірінькання пташок під вікном. Люсі теж прокинулася, і мені було приємно, що вона почувалася краще, ніж попереднього ранку. До неї знову повернулася вся її колишня безтурботна веселість, вона підійшла і, притиснувшись до мене, розповіла все про Артура. Я ж поділилася з нею своїми побоюваннями щодо Джонатана, і вона спробувала мене заспокоїти.
13 серпня.
Знову спокійний день і знову сон із ключем на руці. Вночі я знову прокинулася і застала Люсі, коли вона сиділа на ліжку. Вона втупилася у вікно, але глибоко спала. Я встала з ліжка і, розсунувши штору, визирнула у вікно. Місяць яскраво світив; у його променях небо і море, які ніби злилися в одну глибоку, тиху таємницю, були сповнені невимовної краси. Перед вікном, без упину кружляв великий кажан; осяяний місячним світлом, він то з'являвся, то знову зникав; часом він дуже швидко підлітав до вікна, але потім, мабуть, злякавшись мене, полетів через гавань до абатства. Коли я відійшла від вікна, Люсі вже спокійно лежала і спала. Більше вона жодного разу не підіймалася за всю ніч.
14 серпня.
Сиділа на Східній кручі та писала цілий день. Люсі, здається, так само закохалася в це містечко, як і я. Її важко догукатися звідси додому на сніданок, або на чай, або на обід. Сьогодні вдень вона зробила дуже дивне зауваження: ми поверталися додому до обіду і, коли були вгорі сходів, зупинилися, щоб, як завжди, помилуватися краєвидом. Червоне проміння призахідного сонця осявало Східну кручу і старе абатство; здавалося, ніби все довкола купалося в прекрасному рожевому світлі. Ми мовчки стояли і милувалися, аж раптом Люсі прошепотіла ніби подумки:
— Знову його червоні очі, вони завжди такі.
Цей дивний вислів, що зірвався ні з того ні з сього з її вуст, по-справжньому налякав мене. Я обережно озирнулася, щоб добре роздивитися Люсі, але так, щоб вона не помітила цього, і побачила, що вона була в напівсонному стані з дуже дивним, не зрозумілим мені виразом обличчя; я нічого не сказала, але простежила за напрямом її погляду. Вона дивилася на нашу улюблену лаву, на якій самотньо сиділа якась темна фігура. Я сама трохи злякалася, бо мені здалося, що у незнайомця були великі очі, які палали, як смолоскипи; але коли я подивилася вдруге, ілюзія зникла. Це просто червоне світло сонця відбивалося у вікнах церкви Святої Марії. Я звернула увагу Люсі на це явище, вона здригнулася й отямилася, але все-таки була сумна; можливо, вона згадала пригоду тієї жахливої ночі. Ми ніколи не згадуємо про це, тому й тепер я нічого не сказала, і ми вирушили додому обідати. У Люсі заболіла голова, і вона рано пішла спати. Я ж пройшлася трохи кручами і була сповнена солодкого смутку, оскільки думала про Джонатана. Коли я поверталася додому, то місяць так яскраво світив, що, крім передньої частини кварталу Крешенд, який починається біля нас, можна було чітко бачити все. Я поглянула на наше вікно і побачила голову Люсі, що визирала з нього. Я подумала, що вона, можливо, дивиться на мене, тоді я дістала носову хустинку і почала махати. Вона не звернула на це ніякої уваги і зовсім не рухалася. Тут по будинку якраз поповзло світло місяця і впало на вікно, тоді я побачила, що Люсі сидить на підвіконні з відкинутою назад головою і заплющеними очима, а біля неї вмостилося щось подібне до великого птаха. Боячись, як би вона не застудилася, я швидко побігла вгору сходами, але коли я зайшла до спальні, Люсі була вже в ліжку і міцно спала, важко дихаючи. Вона тримала руку біля горла, неначе оберігаючи його від холоду. Я не будила її, тільки закутала потепліше і подбала, щоб вікна й двері були добре замкнуті.
Люсі виглядала чудово, але трохи блідіше від звичайного, і під очима у неї були якісь дивні тіні, які мені зовсім не сподобалися.
15 серпня.
Встала пізніше від звичайного. Люсі була стомлена і продовжувала спати, доки нас не покликали до столу. За сніданком на нас чекав приємний сюрприз. Батькові Артура стало краще, і він квапить весілля. Люсі сповнена безтурботного щастя, а мати її водночас і рада, і засмучена. Трохи пізніше того ж дня вона пояснила мені причину цього. Вона дуже засмучена, що доводиться розлучитися з Люсі, але задоволена, що Люсі скоро буде кому за нею доглянути. Бідолашна, мила леді! Вона зізналася мені, що у неї порок серця. Вона не говорила про це Люсі і просила мене тримати це в секреті; лікар сказав, що їй залишилося жити щонайбільше кілька місяців.
17 серпня.
Не вела щоденника цілих два дні. У мене не вистачало духу заповнювати його. Якась чорна тінь ніби обгортає наше щастя. Жодних звісток про Джонатана. Люсі слабшає і слабшає, а дні її матері полічені. Люсі чудово спить і насолоджується гарним повітрям; але незважаючи на це, рум'янець у неї на щоках блідне, і вона щодень стає більш кволою і млявою. Я чую, як вона ночами дихає дедалі важче. Ключ від дверей у мене щоночі на руці, але вона встає і ходить кімнатою або сидить біля відчиненого вікна. Минулої ночі, коли я прокинулася, знову застала її біля відчиненого вікна, і коли я хотіла її розбудити, то не змогла: вона була непритомною. Коли мені нарешті вдалося привести її до тями, вона була неймовірно слабка і тихо плакала, прагнучи відсапатися. Коли я запитала, як вона опинилася біля вікна, то вона похитала головою і відвернулася. Сподіваюся, що її хвороба не спричинена цим нещасним уколом шпильки. Доки вона спала, я оглянула її шию. Виявилося,
