Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Барті Кравч мені також про це торочить, - невинно округлив очі Беґмен, - але ми зараз просто не маємо вільних людей. О, про вовка промовка! Барті!

Біля їхнього вогнища явився чаклун. Він разюче відрізнявся від Лудо Беґмена, що розвалився на траві у своїй старій мантії з осою на грудях. Барті Кравч був стриманий і підтягнутий чоловік старшого віку, одягнений у бездоганний костюм з краваткою. Проділ у його короткому сивому волоссі був неприродно рівний, а схожі на зубну щітку вузенькі вусики були мовби підрівняні під лінійку. Черевики аж сяяли. Гаррі відразу збагнув, чому Персі його обожнював. Персі вірив у неухильне дотримання правил, а містер Кравч так ретельно виконав настанову про маґлівський одяг, що його можна було сплутати з менеджером банку. Гаррі сумнівався, що навіть дядько Вернон розпізнав би, хто він такий насправді.

- Сідай отут на травичку, Барті, - весело запропонував йому Лудо, поплескуючи долонею по землі.

- Ні, Лудо, дякую, - трохи нетерпляче відповів Кравч. - Я скрізь тебе шукаю. Болгари наполягають, щоб ми поставили у Верхній ложі дванадцять додаткових стільців.

- Ага-а! То он чого вони хочуть! - сказав Беґмен. - А я думав, що той тип велить мені «сквацять податкових тільців». Дикий акцент.

- Містере Кравч! - схвильовано звернувся Персі, схилившись перед ним у поклоні так, що став схожий на горбаня. - Чи не бажаєте чаю?

- О, - дещо здивовано глянув на Персі містер Кравч. - Так... дякую, Везербі.

Фред і Джордж пирхнули зі сміху. У Персі почервоніли вуха, й він заходився порядкувати коло чайника.

- О, Артуре, з тобою я теж хотів би поговорити, - сказав містер Кравч і пильно подивився на містера Візлі. - Алі Башир дуже злий. Хоче розмовляти з тобою про ембарго на летючі килими.

Містер Візлі важко зітхнув. - Я ж на тому тижні надіслав сову. Я ж йому сотні разів пояснював, що реєстром заборонених чаклунських предметів килими визначено, як маґлівські вироби. Та хіба він колись слухає?

- Не слухає, - погодився містер Кравч, беручи в Персі чашку. - Йому аж горить, щоб експортувати їх сюди.

- Але ж вони ніколи не замінять у Британії мітли, чи не так? - здивувався Беґмен.

- Алі вважає, що на ринку існує ніша для родинних засобів пересування, - пояснив містер Кравч. - Пригадую, мій дід мав килим Аксмінстерської фабрики - ручна робота, вміщав дванадцять пасажирів... але то, звісно, було ще до заборони килимів.

Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.

- То як там, Барті, роботи багато? - жваво поцікавився Беґмен.

- Дуже, - сухо відповів містер Кравч. - Розмістити летиключі на всіх п'яти континентах було непросто.

- Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? - припустив містер Візлі.

Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. - Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз... Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?

Містер Кравч здивовано підняв брови. - Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі...

- Ох, ці деталі! - махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. - Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі...

- Лудо, нам треба зустрітися з болгарами, - різко урвав Беґмена містер Кравч. - Дякую за чай, Везербі.

Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.

- Бувайте! - попрощався він. - Будете зі мною у Верхній ложі - я коментуватиму матч! - Лудо помахав рукою. Барті Кравч стримано кивнув - і вони роз'явилися.

- Тату, а що відбувається в Гоґвортсі? - відразу запитав Фред. - Про що це вони казали?

- Скоро довідаєшся, - усміхнувся містер Візлі.

- Це таємна інформація - поки в міністерстві не вирішать її оприлюднити, - пихато сказав Персі. - Містер Кравч правильно зробив, що промовчав.

- Ой, Везербі, заткнися, - скривився Фред.

Наближався вечір і над наметовим містечком густою хмарою нависло загальне збудження. Застигле літнє повітря аж мерехтіло від хвилювання й очікування, а коли темрява завісою опустилася над тисячами чарівників, вони перестали прикидатися маґлами. Міністерство змирилося з неминучим і припинило марну боротьбу з відвертими й повсюдними проявами чарів.

На кожному кроці являлися з повітря торгівці, що несли таці або штовхали візочки з дивовижними товарами. Там були світлові стрічки (зелені для Ірландії й червоні для Болгарії), що вигукували імена гравців, гостроверхі зелені капелюхи, оздоблені танцюючими ірландськими трилисниками, болгарські шарфи з левами, що гарчали наче справжні, прапори обох країн, що виконували національні гімни, коли ними розмахувати. Були ще крихітні летючі моделі «Вогнеблискавок» та колекційні фігурки відомих гравців, які самовдоволено походжали по вашій долоні.

- Я ціле літо економив для цього кишенькові гроші, - пояснив Гаррі Рон, коли вони разом з Герміоною ходили поміж торгівцями, купуючи сувеніри. Рон придбав собі не тільки капелюха з танцюючим трилисником та велику зелену стрічку, а й маленьку фігурку Віктора Крума, болгарського ловця. Мініатюрний Крум швендяв туди-сюди по Роновій долоні, сердито зиркаючи на зелену стрічку над собою.

- Ого, ви подивіться! - вигукнув Гаррі, підбігаючи до візочка, з горою заповненого штуками, схожими на мідні біноклі з чудернацькими ручками та шкалами.

- Це всеноклі, - завзято пояснив чаклун-торгівець. - Показують повтори гри... можна сповільнені... а якщо треба, то дають рухомим рядочком прямий коментар матчу. Дешево... всього по десять ґалеонів.

- Краще б я оце не купував, - показав Рон на капелюха з танцюючим трилисником і жадібно глянув на всеноклі.

- Дайте три штуки, - рішуче звернувся до чаклуна Гаррі.

- Ні... не треба, - зашарівся Рон. Він завжди ніяковів у таких випадках, адже Гаррі, що отримав спадщину від батьків, мав грошей більше, ніж він.

- Зате на Різдво я тобі вже нічого не даруватиму, - сказав йому Гаррі, вкладаючи всеноклі у Ронові й Герміонині долоні. - Причому років десять поспіль.

- Тоді нехай, - усміхнувся Рон.

- Ой, Гаррі, дякую, - знітилася Герміона. - А я зараз дістану програмки, зачекайте...

Коли гаманці відчутно полегшали, друзі повернулися до наметів. Білл, Чарлі та Джіні також почіпляли на груди зелені стрічки, а містер Візлі тримав у руках ірландський прапор. Тільки Фред та Джордж не мали ніяких сувенірів, бо віддали Беґменові всі свої гроші.

І тут десь