Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

— Любов.

Троян подумав, що не розчув.

— Любов?! Ти жартуєш?

— Я схожий на блазня? — зловісно прошепотів голос, і шепіт був схожий на шипіння змії.

— Пробач, але я не розумію. Любов — це людська дурість. Від любові люди втрачають голову. Вона робить їх слабкими. Як може любов давати силу?

— Це нез'ясовно, але перед любов'ю безсилі і влада, і гроші. Любов змушує людей робити надзвичайно відважні вчинки. Іноді люди готові віддати життя, захищаючи якесь брудне сільце, справжню діру. Це називається любов'ю до батьківщини. Я вже не кажу про те, на що готова матір заради свого чада, яке не вартою навіть чиха. Божевілля? Так. Але яка сила!

— Твоя правда, — похнюпився Троян.

— Я завжди маю рацію.

Троян задумався. Чи була в його житті любов? Можливо. Коли він був ще чарівником-початківцем. Він згадав свою загиблу дружину. Був момент, коли він готовий був заради неї відмовитися від блискучого майбутнього. Він вчинив би нерозумно. Чи ні? Утім, який сенс гадати. У минулому немає місця для сумнівів. Є тільки факти. Він прийшов сюди, щоб знайти силу, яка допоможе йому впоратися з дівчиськом. І він одержить її.

— Дай мені любов, — попросив Троян.

— Ти просиш мене про любов?

Питання потонуло чи то в булькоті, чи то у кваканні. Троян не відразу зрозумів, що це сміх. Але в цьому сміху не було веселощів. Від нього по спині повзли мурашки. Нарешті сміх обірвався.

— Багато століть ти вважав себе мудрецем, а залишився цілковитим дурнем, — вимовив незримий співрозмовник. — Тут серце чорної магії, її сутність і єство. І ти прийшов сюди шукати любов?

— Але хіба ти не всемогутній? — запитав Троян і сам злякався своєї зухвалості.

— Я всемогутній, коли мова йде про зло, але любов перебуває поза моєю владою. Любов і чорна магія несумісні.

Троян досі відмовлявся вірити, що Морок не може йому допомогти.

— Хіба чорні маги не займаються ворожінням, щоб прив'язати того, хто не любить? — запитав він.

— Не треба бути великим магом, щоб присушити. Навіть сільська чаклунка вміє це робити, але викликати любов за допомогою магії не можна.

— Чому?! — вигукнув Троян.

— Любов чиста. У ній немає ніякої червоточини, ніякої вади, за що можна було б зачепитися чорному магові.

— Але ж часом любов штовхає людей на безглузді вчинки, навіть на злочин, — заперечив Троян.

— Не любов, а ревнощі. Це інше. Це почуття не має ніякого стосунку до любові.

— А мені здавалося, вони йдуть поруч. Де любов, там і ревнощі.

— Не все, що здається, істинне, — прошелестів голос. — Ревнощі ґрунтуються на тому, що людина хоче мати владу над іншим, а любов завжди безкорислива. Людина дарує себе в ім'я іншого. От чому магія безсила проти любові.

Троян мовчав, обмірковуючи почуте. Він навів ще один аргумент:

— Влада й багатство також можуть бути безкорисливими й використовуватися на добрі справи.

— Буває й так, але влада й багатство в суті своїй мають червоточину. Отримавши гроші, владу або славу, людина впускає у свою душу можливість зла. Мало кому вдається залишитися таким, як раніше.

— Невже немає ніяких способів перемогти дівчисько? — у розпачі запитав Троян.

— Чому ж немає? Їх безліч: хитрість, підступність, брехня, безсовісність. У відсутності душі також є свої переваги. Тобі не відоме почуття радості й щастя, але й каяття совісті немає.

Троян почував себе ошуканим. Він відрікся від усього, ризикував і пройшов увесь цей шлях тільки для того, щоб вислухати лекцію й довідатися, що він програв.

— А насамкінець хочу дати тобі ще один урок, — прошелестів Морок. — Скажи мені, що робить людей слабкими?

— Доброта, — не замислюючись, відповів Троян.

— Хотілося б, щоб це було так. Але це помилкове переконання. Слабкими людей робить образа. Ти ображений на мене, і у своїй образі вразливий. Запам'ятай, образа роз'їдає зсередини й робить людину слабкою.

Троян похолов. Як він міг так схибити? Хіба він не знає, що від Мороку не приховаєш ні почуттів, ні думок? Тепер йому не буде пощади. От і здійсниться пророцтво каменя: «Хто піти сюди відважиться, той назад не повернеться».

— Ти ще більш дурний і смішний, аніж я думав, — прошелестів Морок. — Гадаєш, мене зачепила твоя неповага, і я хочу з тобою поквитатися? Дарма. Образитися можна тільки, коли маєш справу з рівним собі. Ти ж не ображаєшся на комара, навіть якщо він тобі докучає. А тепер, комар, якщо ти засвоїв усі уроки, отримай від мене подарунок.

У руках Трояна не знати звідки опинилася шкіряна фляга.

— Що це? — запитав Троян.

— Мертва вода.

Троян із розумінням посміхнувся й схилив голову в шанобливому поклоні.

— Дякую тобі. Я використаю її за призначенням.

— А тепер іди. Я тобі достатньо сказав, — прошелестів Морок.

Пітьма загусла. Троян нічого не бачив. Він навпомацки рушив зі склепу. За спиною із брязкотом зачинилися ґрати. Троян здригнувся від різкого звуку, настільки незвичного в тутешній тиші. Перед ним