Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Скільки разів я обурено вигукнула, що тут не спатиму? Напевне, цілу сотню, не менше. А скільки разів з цієї сотні Есмонд хоча б спробував дослухатись до моєї думки? Правильно, нуль. Я почула його «суттєві аргументи», мовляв, це заради моєї безпеки, якщо я спробую себе заморозити, він повинен мати до мене безпосередній доступ, в такому стані, нестабільна та ще не навчена так, як потрібно, я небезпечна, притому в першу чергу для себе! Зрештою, мені хотілось затиснути вуха, аби нічого не чути, і справді щось заморозити. Або когось. Демонячий хвіст – це «щось» чи «когось»?

Але, звісно ж, на такий рішучий крок я не зважилась. Для мене це було б занадто. Серед варіантів також був голодний бунт, але на столі у лорда Флейма виявилось стільки смаколиків, що я не змогла відмовити собі в задоволенні спробувати хоч щось. Смачно ж! Зрештою, після обіду я нарешті набралась сміливості і вже збиралась сказати йому все, що про цю ситуацію думаю, але знов не встигла.

– Тобі потрібен одяг, – промовив Есмонд.

– Я можу попросити Алісу, вона принесе…

– Ні, – похитав головою Флейм. – Тобто, звісно, ти можеш попросити сестру, і, можливо, ваш батько навіть вмудриться не вчепити ніяке заклинання, що стежитиме за нами і вдень і вночі, заплутавшись в ниточках твоєї сукні, але нам не підходить цей варіант. Я не маю жодного наміру ризикувати. Крім того, моя аспірантка має вдягатись відповідно до свого статусу, а не абияк. Тож я попросив свою знайому – вона популярна в моєму рідному місті модистка, – допомогти тобі з гардеробом.

Я зашарілась.

– Це дуже приємно, що ви так дбаєте про мене, Есмонде, але я не можу прийняти від стороннього чоловіка такі серйозні подарунки, як нове вбрання. Тоді я маю сама заплатити модистці.

– Я б погодився на цю твою пропозицію, якби ти справді була мені сторонньою, та ми пов’язані контрактом, – похитав головою Есмонд.

– Про нас всі говоритимуть зовсім інше!

– Наприклад?

Я стиснула руки в кулаки, відчуваючи, що холод починає розповзатись довкола, знову виходячи з-під контролю.

– Наприклад, скажуть, що у нас дошлюбні стосунки, і…

Він швиденько нахилився до мене і схопив за руки. Я відчула, як теплі чоловічі пальці масують мені кісточку на зап’ястку, і спробувала вивільнити долоні, та марно. Есмонд тримав міцно, і від кожного його доторку тіло накривала хвиля жару. Я поняття не мала, що це таке, що за реакція настільки сильна на сторонню мені людину, але розслабилась і дозволила йому і далі торкатись мене. Не хотілось ані виривати руки, ані намагатися втекти. І що ж, це справді дало свої плоди. Минуло кілька секунд, і я відчула, що холод відступає.

– Ти дуже погано контролюєш свій дар, – промовив Флейм. – Було б дуже добре, якби ми могли потренуватись вже сьогодні, але якщо я раз за разом смикатиму твій резерв, то це не призведе ні до чого хорошого. Необхідно заспокоїтись і взяти себе в руки. Новому вчитимемося завтра. А твій одяг, який зі спеціальних матеріалів виконає запрошена майстриня, я закляну сам.

– Заклянете?

– Вплету в нитки магію, що допомагатиме тобі контролювати дар.

Бажання сперечатися з лордом Флеймом від таких фактів миттєво відпало. Я знала, що у звичайний одяг неможливо вплести сильну магію, бо тканина під дією чар досить швидко розпадається. Послуги майстрів, що створювали одяг-артефакти, коштували надзвичайно дорого. Звісно, це був би надто коштовний подарунок, і я розуміла, що прийняти таке від Есмонда не можу, але… Навряд чи він дозволить передумати.

– Емрада – так звати майстриню, – не знатиме, на що саме треба зачакловувати одяг. Вона створює лише оболонку, яку вже я наповнюватиму силою. Крім того, вона працює достатньо швидко, аби вже до завтрашнього дня у тебе була як мінімум одна сукня, один теплий плащ і, що найголовніше, рукавички.

Він стиснув мою долоню міцніше, перш ніж відпустити остаточно, і я відчула, як стрімко теплішають мої руки. Сніжний шал відступав, я знов повертала собі контроль над тілом. Напевне, мені справді не варто сперечатись. Важко уявити, яка катастрофа може статись, якщо я раптом втрачу над собою контроль в публічному місці. Можу нашкодити людям…

Мені зовсім не хотілось стати причиною якоїсь катастрофи.

– Гаразд, – я встала з-за столу. – Нехай буде майстриня, я… Вдячна за такий подарунок, лорде Флейме.

– Можна тебе попросити?

– Про що?

– Називай мене Есмондом і звертайся на «ти», коли ми наодинці. Бо я не лорд і не Флейм, – Есмонд скривився, – у нас, демонів, все трошки інакше з правилами іменування, але для академії Торенвес мені довелось дещо… канонізуватися.

Я кивнула.

– Добре. Але при сторонніх…

– Так, при сторонніх – можеш говорити так, як тобі зручно. Але не при Емраді! З нею є один маленький нюанс, – останні слова Есмонд не вимовив, а прошепотів мені на вухо.

– Який?

– Майстриня не знає, що ти моя учениця. Вона вважає тебе моєю нареченою.

– Але…

– І має думати так навіть після того, як виготовить тобі увесь одяг, – голос Флейма прозвучав особливо твердо. – А ще у жодному разі не кажи їй, що ти – сніжна відьма.