Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін

Після короткої вечері старий Байрам оголосив друзям, що вже завтра до обіду вони побачать зачаровану оазу хана іфритів.

— Чому «зачаровану»? — поцікавилася Мейхані.

— Бачте, зазвичай будь-який маг, котрий має страву з нечистою силою, просто зобов’язаний зробити так, щоб йому самому та його помешканню нічого не загрожувало. Це елементарні вимоги техніки безпеки у будь-якому виді магії. Бо якщо маг хибно вимовить заклинання або залишить пролаз для нечистого духа, то сили зла обов’язково скористаються цим і нападуть на того, хто ними намагається керувати. Тому передбачливий хан Саюмбамбей давно зчарував свій палац та оазу. Усередину не може пройти жоден іфрит чи ракшас. Там порається якийсь одомашнений джин з кулінарним ім’ям.

— А які проблеми з оазою?

— О, вона просто чудова! Там ростуть казкові квіти, на деревах співають райські птахи, стежками гуляють олені й тигри. Але варто людині переступити кордони оази, як усі звірі кидаються на нещасного і з’їдають його живцем.

— Який жах! — посопівши, вирішив пес. — Джеку, я не раджу тобі туди потикатися. Як я потім поясню твоїй суворій Шелті, що не відмовив тебе від нерозважливого вчинку? Звичайно, від смерті ще одного божевільного монарха світ нічого не втратить, але що робити, якщо саме цей псих мені такий дорогий?..

— Ти навчився міркувати логічно, учню! — тепло похвалив болонку Лагун-Навіжений. — Звичайно, ми з колегою легко могли б перетворити вас на тварин. Якщо я правильно зрозумів, то звірі насолоджуються там райською гармонією?

— Істинно так, шановний! — засяяв Байрам-Бабай. — Але чи варто перетворювати невідомо на кого шляхетного короля і недосвідчену дівчину? Мені здається, в нас вже є герой, котрий неодноразово доводив, що він здатний просто творити чудеса, долаючи найважчі перешкоди. Його теж не чіпатимуть.

— Цікава думка, — замислилися всі.

Сем відкрив було пащу, аби пообурюватися, а потім прикинув і передумав. Ідея потрапити до палацу самому, особисто врятувати дочку султана, широким жестом повернути другу викрадену наречену і здійснити неймовірні подвиги на очах у здивованої Мейхані видавалася занадто привабливою.

— Вмовили! — поважно кивнув він. — А зараз мені треба виспатися. Перед диверсійною роботою голова має бути холодною, серце гарячим, а лапи чистими. Усім на добраніч…

Рано-вранці сплячих дівчат розбудив джин. Настрій у нього був піднесеним. Від учорашньої гульні не було помітно й сліду, навіть перегаром не пахло. Навпаки, Лю-ля-ке-Баб здавався бадьорим та свіжим.

— Вставайте, сонцеподібні повелительки мого серця!

— Нема в тебе серця — будити людей так рано! — буркнула принцеса, перевертаючись на інший бік.

— Поспішаю нагадати, ваш пан прибуває завтра!

Обидві повелительки негайно підхопилися. Вони стільки прововтузилися з розбиранням речей, що Шелті вже не пішла ночувати до себе, а лишилася в подруги, позаяк ширина ліжка дозволяла вкласти рядком усіх наших героїв, враховуючи здоровенну болонку.

— Як то вже «завтра»? — похмурим зі сну голосом поцікавилася принцеса. — Ми тут тільки-но почали наводити свої порядки, а він — от вам — їде!

— На жаль, пані, я вас попереджав…

— А може, він затримається? — з надією спитала Шелті.

— Ні, господар прислав звістку з ракшасом.

— Ну то відправ йому звістку, нехай погуляє десь ще з тиждень! — наказала Гюль-Гюль.

— Як можна, пані?! Ви хочете, щоб я переказав ханові: «Не приїздіть, тут ще не все переламано»?!

— А ми вважали, що ти наш друг.

— Звичайно, друг, але не настільки! — Джин роздратовано розвернувся і пішов у своїх справах.

Дві подружки, як шкідливі школярки, якийсь час сиділи як мишки. Хан іфритів приїздить завтра. Йому досить клацнути пальцями, аби потрібне заклинання опинилося у нього в руках. Що могли протиставити цьому дві милі дівчини, котрі по вуха навантажені магічними речами і зовсім не розуміються на магії?!

— Давай поснідаємо? — запропонувала принцеса. — Бо на голодний шлунок я погано думаю. Дастархане, зустрічай гостей! Ух ти ж!.. Манти з куркою, солодкий плов з родзинками, бастурма, горіхи з медом, нуга і солоні фісташки! Прошу до столу, Шелті-джан.

— Чом би й ні? — кивнула дочка лицаря і бадьоро взялася до запашного плову.

За смачними стравами бесіда й справді пішла жвавіше. За десертом було прийняте обопільне рішення — захищатися!

— І не всякими там жіночими штучками — ніяких сліз, фальшивої непритомності, обіцянок розлучитися і піти до мами — ми будемо битися!

— Присягаюся бородою пророка Мухамеда, ти справжня Фурія Битв! — захоплено слухала слова подруги чорноока дочка султана. — Твої очі сяють полум’ям, руки жадають зброї, а душа — вічного бою. Якби я мала армію, то не шукала б кращого полководця! Наказуй! Я візьму меч і піду за тобою, щоб наступити на хвіст хоч самому шайтану!

— За нього візьмешся пізніше, — спустилася з небес мисливиця. — Зараз найнудніша заноза — це хан іфритів Саюмбамбей. Я хочу перетворити палац на справжній бастіон. Хай-но противний дідуган сюди поткнеться!

— А як ми це зробимо?

— У нас є купа чарівних речей…

— І наглядач, котрий буде весь час заважати, нити, лізти з порадами. З джином що робитимемо?

— Ми і його залучимо до справи, — хитро примружилася Шелті.

— Дуже цікаво. Ти думаєш його вмовити побудувати фортечну стіну, забити ворота, встановити катапульту, розтопити в котлах смолу і сказати рішуче «ні!» власному панові? — ущипливо докинула принцеса.

— Мені це не до снаги. Для такої вишуканої брехні я не маю досвіду та акторського таланту. Це зробиш ти!

— Я?!

— Саме ти! Ну чого тобі варто провернути ще одну придворну інтригу і трохи пошити в дурні простодушного Лю-ля-ке-Баба?

Гюль-Гюль покачала головою, посміхнулася і простягла руку за кишмишем, але Шелті вже знала, що вона згодна.

— А я в цей