Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін

все одно не могла спати. На мить їй навіть здалося, наче при слабкому світлі пригаслого вогнища вона бачить маленьких дивних істот, які вишикувалися довкола магічної мотузки. Вона встала і підійшла, щоб подивитися ближче, але нікого не виявила. Дівчина повернулася на попереднє місце, лягла і… виразно відчула порипування піску: наче хтось рив нору, просуваючись під землею до їхнього табору. Мейхані підхопилася в ту саму мить, коли перший ракшас уже вибирався на поверхню. Це був маленький м’язистий демон з долоню заввишки, дуже схожий на потворну мавпочку з драконячим хвостом, гострими зубами та перетинчастими крилами. Перелякана Мейхані круглими очима спостерігала, як більше десятка злобних потворок вилізло з піску, подолавши у такий спосіб охорону Лагуна. І лише коли один націлився в горло Божевільного Короля, Мейхані несподівано для самої себе випростала вперед руку із затиснутою в пальцях голкою. Демон коротко ревнув і… розсипався попелом! Дівчина заверещала так, що сплячі подорожні буквально підстрибнули на місці. Джек першим зрозумів, що відбувається. Срібний меч зі свистом розсік повітря, зачепивши при цьому не менше трьох потвор. Маленькі демони вилися довкола, атакуючи людей, намагаючись укусити, подряпати, вчепитися у волосся. Мейхані тицяла голкою на всі боки, відважно затуляючи очі. Лагун збивав ворогів точними електричними розрядами, які зривалися з кінчиків його пальців. Байрам-Бабай начарував сачок для полювання на метеликів і успішно накривав ним чергового демона. Пройшло щонайменше півгодини від початку шаленої сутички, перш ніж усі виплодки пекла були знищені.

’ — Мейхані, дівчинко моя, — ледь-ледь відсапавшись, вклонився Лагун-Навіжений, — цього разу ми зобов’язані тобі життям. Я з роду-віку не подумав би, що комусь може прийти в голову просто проповзти під магічною мотузкою.

— Ми всі перед вами в боргу, шановна Мейхані-джан, — підтримав східний маг. — Будьте певні, ми ніколи не забудемо такої послуги. Аллах не залишить вас без нагороди, і ми зробимо все, щоб віддячити вам.

— Мейхані… — почав було Божевільний Король, але дівчина зупинила його:

— Не треба, будь ласка. Не треба мені дякувати. Ви мої друзі. Я вас усіх дуже люблю, а хіба між друзями можуть бути якісь рахунки?

Замість відповіді Джек встав на одне коліно і поцілував їй руку. Розчулені чарівники ще раз вклонилися.

— Хрр-р-р-а-ам-м-м…

Усі разом обернулися. Біля багаття, ніким не потривожена, спокійно хропла величезна біла болонка з блаженним виразом кудлатої морди. Мабуть, їй снився дуже гарний сон. Сем скромно проспав увесь бій. Лагун-Навіжений насупив брови і потягнувся за посохом.

— Не треба, мій мудрий друже, — зупинив його старий Байрам. — Незабаром світанок. Хай хоч комусь сьогоднішня ніч видасться доброю та солодкою. Краще я пригощу вас пахлавою…

* * *

Рано-вранці після розкішного сніданку, влаштованого східним магом, Лагун-Навіжений відкрив коротку нараду:

— Друзі мої, як усім відомо, сьогодні вночі на нас було скоєно підступний напад…

— Мені не відомо! — негайно ж устряв пес. — Хто напав? Коли? З якою метою? Чому мене не збудили? Оце завжди так, варто завести мову про те, аби трохи поділитися бойовою славою — фігу! Усі битимуться тихцем і ні за що не покличуть порозважатися бідолашного самотнього собаку!

— Усе сказав? — насупився чаклун. — Тоді сядь і помовч. Отже, продовжуючи розпочату тему, я хочу пояснити, що згадана атака є ні чим іншим як реакцією на продовження нашого походу. Судячи з усього, ми перебуваємо в безпосередній близькості від палацу хана іфритів. Я хотів би надати слово моєму шановному колезі, магові, уродженцю тутешніх місць і чудовому спеціалісту Сходу — шановному Байрам-Бабаю.

— Вельми вдячний, Лагуне-джан, за такі теплі слова, — вклонився чарівник. — Насамперед я трохи розповім про самого хана. Звичайно ж, він не безіменний. Його ім’я — Саюмбамбей. Але, на відміну від північних магічних традицій, ми не можемо його зачарувати, використовуючи знання його істинного імені. На жаль… У кожного чародійства свої закони. З іншого боку, мені відомо, що він дуже старий. Йому більше трьохсот років. Як ви самі розумієте, у такому віці дуже важко зберігати ясний розум і тверду пам’ять. А тут ще його сивій голові спало на думку завести собі гарем… Поки був молодий, обходився так, але лисина під тюрбан — шайтан в ребро! Гадаю, молоді дружини геть звели його з розуму. Раніше, років двісті тому, його волі корилися всі іфрити, джини, ракшаси і тисяча інших демонів. Тепер Саюмбамбей розгубив колишній вплив, але не можна недооцінювати ворога: він і зараз здатен зробити з усіх нас шашлик і з’їсти, заїдаючи коржиками.

— Дозвольте запитати, — підняв руку Джек. — А що за дивні звірі напали на нас уночі?

— Це ракшаси. Дрібні демони, але злі до нестями і страшенно підступні. Помирають від доторку холодного заліза, просто розсипаючись на порох.

— Можна, я теж запитаю? — підвелася Мейхані. — Чи далеко нам ще йти до цього страшного палацу?

— Не дуже, — посміхнувся Байрам. — А палац зовсім не страшний, навіть навпаки — дуже гарний. Вам сподобається. Якщо все піде спокійно, то ми дістанемося до нього вже завтра.

— Отже, від місцезнаходження леді Шелті та дочки султана нас віддаляє один день шляху. Але тепер на нас кинуть усі війська хана іфритів, який вже, здається, давно вижив з розуму. То які наші шанси, Лагуне?

— П’ятдесят на п’ятдесят, — гордо відповів чарівник. Це дуже гарні ставки. Зазвичай ми починаємо гру — дев’яносто сім проти трьох. На жаль, Джеку, твої припущення щодо можливої сили ворога не підтвердилися. Старий ще дуже сильний. У будь-якому випадку, приймай командування, мій хлопчику… Нараду закінчено. Дякую всім за увагу, панове.

Ще деякий час пішов на відновлення килима-літака, що й було виконано об’єднаними заклинаннями престарілих чародіїв. Потім Мейхані видерлася на Сема, а Божевільний Король став попереду, очоливши експедицію.

Цього разу невгамовний пес облишив Джека і причепився з розпитуваннями до власної вершниці.

— Мейхані, скажи чесно, ти собак любиш?

— Так, особливо в корейській кухні, — єхидно відповіла дівчина.

— Чув, аякже, — спробував продемонструвати свою освіченість Вілкінс. — Щось пов’язане з дресируванням, так? Вони там рожен вертять.

— Мабуть, ні. Скоріше їх там вертять на рожні.