Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Ви все говорите «ми» та «нас»… Це що, якесь таке товариство?

— Якщо хочете, можете називати нас товариством.

Джейн уже кілька хвилин стояла ні в сих ні в тих, відчуваючи, що ще трохи — і вона повірить у те, що чує. А тоді її раптом знов охопило почуття відрази, в якому змішалося все: і вражене самолюбство, й досада — це ж треба, вклепатися в таку халепу! — і давня нелюбов до всього таємничого та незнаного; їй захотілося одного: опинитися якомога далі від цієї кімнати і не чути більше низького, терплячого голосу панни Айронвуд. «Вона мені тільки зашкодила», — подумала Джейн, усе ще маючи себе за хвору, а вголос сказала:

— Мені вже пора йти. Я не знаю, про що ви говорите, і не хочу мати з цим нічого спільного.

Врешті-решт Марк з’ясував, що має залишитися в Белбері принаймні на одну ніч, і, піднімаючись до своєї кімнати, щоб переодягнутися до обіду, був уже в кращому гуморі — почасти завдяки віскі з содовою, спожитому в товаристві панни Гардкасл, а почасти й через те, що, зиркнувши мимохідь у дзеркало, він із полегшенням побачив, що ранка від порізу на верхній губі вже присохла, і той дурнуватий клапоть вати можна нарешті викинути. Вигляд спальні, де в каміні яскраво палав вогонь, а поруч була окрема ванна кімната, теж додав йому втіхи. Як добре, що він дозволив Джейн умовити себе купити той новий костюм, який лежить онде, акуратно розкладений на ліжку, і справляє дуже непогане враження; старий, тепер уже зрозуміло, тут зовсім не підійшов би… Втім, найбільше розважила його розмова з Феєю.

Звісно, було б хибно вважати, що та жінка йому сподобалася. Навпаки, Фея викликала в нього ту ледь не відверту відразу, яка зазвичай охоплює молодих чоловіків, коли вони опиняються в компанії хтивої, ба навіть неприховано розпусної, проте водночас доволі звабливої жінки. Насмішкуватий вираз, що крився десь у кутиках її холодних очей, свідчив, що вона чудово все розуміє і навіть трохи цим забавляється. Так чи інакше, Фея відразу ж заходилася частувати його не надто пристойними історіями, які, здавалося, могла розповідати годинами. Марка частенько аж пересмикувало, коли жінки, що вважали себе геть уже емансипованими, силкувалися сипати чоловічими дотепами, але досі він завжди відчував тут свою перевагу. Фея, одначе, переплюнула всіх чоловіків, яких він тільки знав, — навіть найгостріших на язик. Трохи перегодом вона вдарилася у спогади про свою службу в поліції, і Марк, якого спершу ця тема майже не зацікавила, був усе ж вражений до глибини душі, коли почув, що десь у третині випадків за вбивство карають на горло зовсім не винних людей. Дізнався він і про деякі подробиці страт, які ніколи раніше йому й на думку не спадали.

Ясна річ, усе це викликало огиду, проте водночас не вельми приємне враження згладжувалося достоту солодким усвідомленням того, що тепер він тут — своя людина. Того дня йому вже кілька разів довелося почуватися у Белбері зовсім чужим, але під час розмови з панною Гардкасл це відчуття зникло без сліду. Їй, без сумніву, було про що розповісти. У різні періоди свого життя вона була і суфражисткою, і пацифісткою, належала до британських фашистів, отримувала на горіхи від поліції і сиділа у в’язниці, а з іншого боку — зустрічалася з прем’єр-міністрами, диктаторами та кінозірками; словом, на своєму віку їй довелося побачити чимало всякої всячини і довідатися не одну таємницю. Роботу поліції вона спізнала, так би мовити, і ззовні, і зсередини, знала, що поліція може і чого не може, і вважала, що таких-от неможливих для поліції речей насправді дуже й дуже мало. «Сьогодні наш інститут, — говорила Фея, — і ми зокрема, як його передовий загін, йде в авангарді хрестового походу проти зашкарублих крючкодерів і доктринерів.»

Невдовзі Марк збагнув, що робота інститутської поліції і справді означала для Феї дуже багато. За її словами, йшлося про те, щоб звільнити виконавчу владу від обов’язку займатися всіма справами, які можна було б доволі умовно віднести, наприклад, до категорії «санітарних»: від вакцинації до звинувачень у скоєнні протиприродних дій, а звідти вже, на її думку, залишався тільки один-єдиний крок до справ, пов’язаних із шантажем. Якщо брати злочинність загалом, то вже впродовж певного часу в пресі популяризувалося ідею про те, що треба дозволити інститутові проводити найрізноманітніші експерименти, які з часом дали б змогу замінити старий, «каральний» спосіб подолання злочинності набагато гуманнішим методом «виправних» заходів або ж «виправного» лікування. Звісно, запеклі формалісти й доктринери з усіх сил опиралися. «…Але в цілій країні залишилися тільки дві газети, які ми не контролюємо, — сказала Фея, — і від них скоро мокрого місця не зостанеться. Треба зробити так, аби в уяві у пересічного громадянина слово „покарання“ автоматично асоціювалося зі словом „садизм“. І тоді ми отримаємо карт-бланш.» Марк не відразу зрозумів, про що мова, і тоді Фея пояснила: як на неї, англійській поліції досі найбільше перешкоджало власне поняття заслуженого покарання. Адже така кара завжди обмежена: злочинця можна покарати ось так — і ні на йоту більше. Натомість виправним заходам чи, скажімо, виправному лікуванню зовсім не обов’язково мати якісь встановлені межі; лікування, приміром, може тривати, доки пацієнта не буде вилікувано, а вилікувався він чи ні — вирішувати тим, хто його лікуватиме. І якщо лікувати — гуманно, то що вже й казати про запобігання злочинності? Незабаром кожен, хто будь-коли потрапляв чи ще потрапить до рук поліції, опинятиметься під контролем HIKE; кінець кінцем інститут зможе так чи інакше впливати на все населення країни. «І саме тут на сцену виходимо ми з тобою, синку, — мовила Фея, ткнувши Марка пальцем у груди. — В принципі, між роботою поліціянта і соціолога не така вже й велика різниця. Працювати нам доведеться пліч-о-пліч.»

Ці слова нагадали Маркові про те, що він так і не знає напевне, отримав роботу чи ні, а якщо й отримав — то яку саме. Фея порадила йому триматися подалі від Стіла: хтозна,