Ловці думок - Любов Відута

одно радів своїм новим відчуттям і випромінював стільки позитивної енергії, що Терн навіть порадив йому бути обачнішим і у великому місті не показувати своїх почуттів на людях. Від нього Ештон дізнався, що існують такі собі ловці світлих людей, тобто «світлячків». Вони тримають «світлячків» у полоні, десь неподалік від Морових підземель. І це все заради світлої енергії, яка ніколи не згасає, за будь-яких життєвих обставин. Вона має високу ціну, позаяк ладна вилікувати смертельно хворого, повернути втрачену надію, подарувати віру тим, хто ніколи її не мав. Гліб зі свого боку радив Тернові прикусити язика й не балакати надто багато навіть при увімкненому особистому думотоні. Це, як пояснював Ештону Терн, такий прилад, який перетворює на енергетичні кульки все, про що думаєш, розмовляєш, усе, що хвилює, тішить або завдає жалю. Коли перемикаєш думотон, він може спіймати й думки інших людей, не захищені від виловлювання. А ще є спеціальні прилади, які зчитують усе, про що думають люди. Якщо кульки завантажити в такі прилади, то в невеличкій хмарці можна побачити ці думки.

— Терне, тобі не слід зараз про це йому розповідати, — зауважив Гліб, але Терн зацікавлено спостерігав за тим, як усе швидко засвоює Ештон, і радів, що в нього такий тямовитий підопічний.

— Глібе, він такий, як ми, він один із нас. Кому, як не тобі, це знати? — тихо відповідав Терн. — Невже, якби я опинився в подібній ситуації, мені ніхто не допоміг би? Невже ти пройшов би повз мене з незворушним обличчям лише тому, що побоявся б перейти дорогу тому, хто закрив пам’ять? Ти не такий!

— Та я не про це! Ми теж не на прогулянку вибралися. І минули всі переходи не для того, щоб… — Гліб спересердя махав рукою. — Ти ж розумієш, що за інших обставин я й слова не сказав би. Я й зараз не проти, допомагай, звісно, але як нерозумно й небезпечно робити це саме тут, біля Палацового міста, та ще й тоді, коли за нами можуть стежити і, гадаю, таки стежать!

Терн кивав головою й говорив, що потрібно використовувати той час, який є, бо іншого може не бути. Гліб кумедно вимахував руками, крокував туди-сюди, і все починалося спочатку: Терн пояснював, Ештон слухав, а Гліб, попри свою удавану сердитість і невдоволення, підправляв і доповнював Тернові пояснення.

Ештон спостерігав за їхньою суперечкою й відчував захист і підтримку від обох супутників. Завбачливий і обережний Гліб, щирий і доброзичливий Терн ставали його вчителями. Хлопець зрозумів, що він любить учитися, готовий прислухатися до всього сказаного й сподівався, що дуже швидко зможе показати, наскільки для нього важливі їхні довіра, увага й наука.

До Палацового міста було вже зовсім близько, і на шляху мандрівників зустрічалося дедалі більше людей. Тут були й торгівці з різноманітним крамом, і поодинокі подорожні, і гурти, що об’єдналися по дорозі; актори, які везли сюди свої вистави, сподіваючись на увагу й щедрі подарунки вельмож; розгублені мешканці віддалених містечок, які хотіли стати учнями, підмайстрами, а згодом і майстрами; шановані городяни, що їхали додому або на гостину; поважні пані, що везли своїх дочок на оглядини; слуги, що після короткочасного відпочинку поверталися до місця праці; сторожі, воїни, швачки, прачки, годувальниці…

Що ближче трійко мандрівників підходили до брами, то збільшувався натовп, галасливіше ставало довкола, менше спілкувалися між собою Терн і Гліб і більше кульок залітало до їхніх наплічників. Ештонів наплічник був порожній, бо для його наповнення бракувало особливого приладдя. Але це аж ніяк не впливало на чудовий настрій хлопця. День був ясний і погожий, на небі — жодної хмарини, а от над містом ширяли великі кольорові та водночас напівпрозорі кулі з чорними цятками всередині. Вони вигулькували з десятка високих споруд, що нагадували вежі, але були значно вищі й вужчі за ті, що досі бачив Ештон. «Принаймні вони зна-а-ачно вищі за вежі напівзруйнованого палацу, де я тимчасово жив досі», — захоплено думав хлопець. А ще його дивували візерунчаті, опуклі, схожі на тарелі кола. Прикріплені до верхівок веж, вони виловлювали великі барвисті кулі, а потім випускали їх знову, окутуючи кольоровим туманом.

Утрьох вони так поспішали, що вже до обіду без особливих труднощів і пригод дісталися величних кам’яних мурів Палацового міста.

Під мурами Палацового міста

В Ештона від величі споруд перехоплювало подих, Гліб помітно хвилювався, та й зазвичай говіркий Терн — теж, бо, відколи стало видно браму, ішов мовчки. Вражало все, на чому зупинявся погляд. Із трепетом хлопець поглядав на величезний масивний міст, перекинутий через виритий під міським муром рів, заповнений водою. На нього всіх охочих увійти допускали двійко охоронців-розпорядників. Далеко на обрії бовванів ще один міст, до нього теж живою рікою стікалися люди. Ештон ішов у натовпі й поглядав на другий міст, на великий потік людей, до якого щохвилі струмочками стікалися нові охочі увійти в Палацове місто. Дочекавшись своєї черги, троє супутників пройшли мостом ближче до мурів.

У першу браму вони зайшли в галасливому натовпі під пильними поглядами охорони Головних воріт. Ештон навіть здивувався, бо думав, що контроль буде ретельнішим і пройти крізь ворота буде важче.

Щастя, захоплення, подив переповнювали хлопця. Чомусь ніяк не міг заспокоїтися: серце тріпотіло, як сполохана пташка.

Гліб помітив його хвилювання й мовчки поклав правицю на Ештонове плече. Хлопець вдячно глянув на нього й заспокоївся. У голові Ештона вже сновигали думки про те, що, можливо, у місті він згадає, хто він і звідки, аж раптом неподалік від себе розрізнив голоси, які вже чув минулої ночі. Без сумніву, нічні переслідувачі таки наздогнали їх. Гліб теж відчув їхню присутність, насторожився й Терн. Ештон дивився на два величезні мури. Один вони вже подолали, через браму іншого лише намагатимуться пройти. Навколо — людська ріка, яка коливається, здіймає хвилю і, заспокоївшись, затікає в декілька рукавів-воріт. І коли думаєш, як утриматись у тому потоці, чомусь завжди стається щось непередбачене, що ускладнює і без того непростий шлях. Вороги зовсім поруч. Ештон розумів, що саме він затримав Гліба й Терна. Без нього ті двоє, що їх він ще не бачив, а тільки чув, не наздогнали б його супутників і віднедавна наставників. Але без нього Гліб і Терн не вважали б їх ворогами. Отже, він, хоч і затримав своїх супутників у дорозі, проте став їм у пригоді?..

Удавано безтурботний Терн розплився в посмішці і, ще не здогадуючись, що нічні переслідувачі поруч, тихенько бурмотів щось під ніс. Ештон прислухався.