Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Тоді без жодних халеп повернувся до машини і поїхав до міста. Я навіть гадки не мав, що відбувалося.
* * *
Я лишив «універсал» на готельній парковці, біля того місця, де він стояв раніше. Тоді зайшов до готелю, наблизився до кімнати Люка й постукав у двері. Я і не сподівався на відповідь, проте вважав, що, перш ніж виламувати двері, варто постукати.
Діючи дуже обережно, я зламав лише замок, а двері й одвірок лишив неушкодженими, адже містер Бразда здався непоганим хлопцем. Часу на таку маніпуляцію знадобилося більше, але в полі зору нікого не було. Я увірвався всередину й, увімкнувши світло, швидко оглянувся кімнатою, а тоді хутко прослизнув до номера. Кілька хвилин постояв, прислухаючись, але жодних ознак руху з холу не долинало.
Комар носа не підточить. Валіза на поличці для багажу — порожня. У гардеробі висів одяг. У кишенях — нічого, окрім двох коробок сірників, олівця і ручки. Ще трохи одягу та спідньої білизни в ящику, але більше — нічого. Туалетне приладдя у несесері й охайно поставлене на столику. Нічого особливого. Екземпляр «Стратегії» Б. Г. Ліддела Гарта[29] лежав на столику біля ліжка, а закладка підказувала, що книга прочитана на три чверті.
Люкова форма валялася на стільці, а поруч стояли запилюжені черевики, біля яких лежали шкарпетки. У черевиках не було нічого, окрім пари шнурків. Я перевірив кишені сорочки, які спершу здавалися порожніми, але згодом мої пальці натрапили на маленькі кульки з білого паперу в одній з них. Здивувавшись, я розгорнув кілька. Чудернацькі таємні повідомлення? Ні... Нема сенсу впадати в параною, тим більше, що кілька коричневих плям відповіли на моє запитання. Тютюн. Це шматочки цигаркового паперу. Очевидно, він зібгав недопалки, коли гуляв на природі. Я пригадав, як ходив з ним якось у мандри. Таким охайним він тоді не був.
Далі я понишпорив у його штанях. В одній задній кишені лежала волога бандана, а в іншій — гребінець. Нічогісінько у правій передній кишені, у лівій — єдиний патрон. Інстинктивно я сховав у кишеню набій, а тоді понишпорив під матрацом і за шухлядами. Я навіть зазирнув до зливного бачка унітаза. Нічого, що б пояснило його дивну поведінку.
Лишивши ключі від машини на столику коло ліжка, я вийшов з Люкового номера і повернувся до власного. Мене не переймало, чи дізнається він, що я вдерся до нього. Насправді думка про це мені навіть подобалася. Дратувало, що він ошивався коло моїх паперів про Колесо-Привид. Крім того, він винен мені до біса хороше пояснення про поведінку в горах.
Я роздягнувся, узяв душ і вимкнув світло. Я б написав для нього записку, але мені не до вподоби залишати докази. До того ж я не сумнівався: Люк не повернеться.
6
Він був низеньким, але кремезним чоловічком з дещо червоним обличчям та темним, ріденьким волоссям на маківці, уже помережаним сивиною. Я сидів у кабінеті його напівсільського будинку в північній частині штату Нью-Йорк. Сьорбав пиво та розповідав про свої неприємності. Дув вітер, за вікном мерехтіла зоряна ніч, а мій співрозмовник був гарним слухачем.
— Кажеш, Люк не з’явився наступного дня? — поцікавився чоловік. — Він залишив якесь повідомлення?
— Ні.
— Чим саме ти займався того дня?
— Вранці я перевірив його номер. З останнього мого візиту нічого не змінилося. Поцікавився у портьє. Як я й казав, нічого. Тоді поснідав і перевірив ще раз. Потім влаштував собі довгу прогулянку містом. Повернувся десь після опівдня, з’їв ланч і знову зазирнув до його номера. Жодних змін. Я взяв ключі від машини та поїхав на місце нашої зупинки минулої ночі. При світлі дня нічого незвичного там не було. Я навіть спустився схилом і понишпорив навкруги. Ані тіл, ані зачіпок. Повернувшись у місто, я віддав ключі, повештався готелем до вечері й зателефонував вам. Коли ви сказали мені приїжджати, я забронював квитки і рано ліг спати. Доїхав на автобусі «Шатлджек»[30] до Альбукерке, а звідти прилетів сюди.
— І перевірив його номер ще й сьогодні, так?
— Так. Нічого нового.
Він похитав головою і знову закурив люльку.
Звали чоловіка Білл Рот, і він був другом та повіреним мого батька, коли той мешкав у цих краях. Він, імовірно, був єдиною людиною на Землі, якій батько довіряв, і я також довіряв Біллу, За вісім років я навідувався до нього кілька разів — востаннє десь півтора року тому. Привід був сумним — похорон його дружини Аліси. Я переповів Біллу історію мого батька, яку почув від нього самого неподалік від Дворів Хаосу, бо у мене виникло відчуття, ніби тато хоче, аби той знав про його пригоди. Схоже, батькові здавалося, що він винен пояснення за всю надану допомогу. А Білл ніби все зрозумів і повірив. Зрештою, він знав мого тата набагато краще, ніж я.
— Я вже згадував, як сильно ти схожий на батька?
Я кивнув.
— Питання не лише у зовнішній подібності, — продовжив Білл. — Певний час у нього була звичка поводитися як пілот збитого літака перед ворогами. Ніколи не забуду тої ночі, коли він прискакав на коні та з мечем на поясі і змусив мене відшукати для нього зниклу компостну купу, — Білл зареготав. — А тепер ти приходиш до мене з історією, через яку доводиться вірити, буцімто скриньку Пандори відчинили знову. Чому тобі не потрібне розлучення, як будь-якому порядному юнакові? Чому тобі не потрібен заповіт чи документи для створення трастового фонду? Угода про партнерство? Щось таке? Ні, твоя історія більше схожа на проблеми Карла. Навіть інші справи, які я розв’язував для Амбера, здається, були спокійнішими за твої пригоди.
— Інші справи? Ви про Договір... про той випадок, коли Рендом прислав до вас Фіону з копією Договору, укладеного після Падіння Лабіринту між ним та королем Хаосу Свейвілом? Щоб вона переклала його, а ви пошукали приховані пастки?
— Так, я саме про це, — сказав він. — Мені довелося навіть вивчити вашу мову, щоб завершити роботу. Потім Флора захотіла, аби я домігся повернення її бібліотеки. Нелегка, знаєш, справа. А ще забажала, щоб я відшукав її колишнє кохання.
