Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Допускаю, що він розповідав вам ту саму баєчку, якою замакітрив голову Поттерові? - скривився Снейп. - Про пацюка і про те, що Петіґру живий...
- Блек і справді про це розповідав, - підтвердив Дамблдор, пильно поглядаючи на Снейпа крізь свої окуляри-півмісяці.
- Отже, мої свідчення вже нічого не важать? - гаркнув Снейп. - Пітера Петіґру не було ні у Верескливій Халупі, ні надворі. Я його не бачив!
- Бо ви були непритомні, пане професоре! - відверто сказала Герміона. - Ви прибули пізніше і не все чули...
- Міс Ґрейнджер, ПРИКУСІТЬ ЯЗИКА!
- Та годі тобі, Снейпе, - аж здригнувся Фадж, - ця юна панянка трохи збентежена, треба взяти це до уваги...
- Я хотів би поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, - раптом наполіг Дамблдор. - Корнеліусе, Северусе, Поппі - прошу нас залишити.
- Пане директоре! - обурилася мадам Помфрі. - Вони потребують лікування і відпочинку..
- Це нагальна справа, - не поступався Дамблдор. - Я наполягаю.
Мадам Помфрі зціпила вуста й подріботіла до свого кабінету в глибині палати, грюкнувши дверима. Фадж глянув на великий золотий годинник, що звисав з його камізельки.
- Дементори мали б уже прибути, - сказав він. - Піду їх зустріну... Дамблдоре, побачимося нагорі.
Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.
- Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? - просичав Снейп, уп'явшись очима в обличчя Дамблдора.
- Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, - повторив Дамблдор.
Снейп підступив до нього на крок.
- Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, - видихнув він. - Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?
- З пам'яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, - спокійно відповів Дамблдор.
Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.
- Пане професоре, Блек каже правду... ми бачили Петіґру...
- ...він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..
- ...він пацюк...
- ...передня лапка в Петіґру... тобто рука... там немає пальця, він сам його відрізав...
- ...на Рона напав Петіґру, а не Сіріус...
Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.
- Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, - спокійно мовив він. - Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії... А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають. Свідки з усієї вулиці присягалися, що бачили, як Сіріус убив Петіґру. Я сам свідчив у міністерстві, що Сіріус був тайнохоронцем Поттерів.
- Професор Люпин може підтвердити... - не стримався Гаррі.
- Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить... До того ж, вони з Сіріусом старі друзі...
- Але ж...
- Вислухай мене, Гаррі. Вже надто пізно, ти розумієш? Ти ж бачиш, що версія подій в тлумаченні професора Снейпа звучить набагато переконливіше за вашу.
- Він ненавидить Сіріуса, - зітхнула Герміона. - І все через той безглуздий жарт, що втнув із ним Сіріус...
- Сіріус поводився доволі підозріло. Напав на Гладку Пані... проник у ґрифіндорську вежу з ножем... Без Петіґру, живого чи мертвого, ми не маємо жодного шансу скасувати Сіріусів вирок.
- Але ж ви нам вірите.
- Так, вірю, - спокійно підтвердив Дамблдор. - Але я безсилий примусити інших розпізнати правду або скасувати рішення міністра магії...
Гаррі глянув у його похмуре обличчя і відчув, ніби втрачає ґрунт під ногами. Він уже звик, що Дамблдор завжди знаходив якесь несподіване рішення, тож і тепер сподівався на диво. Та ба... згасала їхня остання надія.
- Нам потрібно, - повільно проказав Дамблдор, перевівши погляд своїх ясно-блакитних очей з Гаррі на Герміону, - трохи більше часу.
- Але ж... - почала Герміона. Та враз її очі округлилися. - АГА!
- Слухайте мене уважно, - сказав Дамблдор дуже тихо й дуже чітко. - Сіріуса замкнули в кабінеті професора Флитвіка на восьмому поверсі. Тринадцяте вікно праворуч від Західної вежі. Якщо все піде добре, ви врятуєте нині більше, ніж одне невинне життя. Але запам'ятайте: вас ніхто не повинен бачити. Міс Ґрейнджер, ви знаєте закони... ви знаєте, що поставлено на карту... вас... ніхто... не... повинен... бачити.
Гаррі не розумів, що відбувається. Дамблдор крутнувся на підборах і озирнувся вже перед самими дверима.
- Я замкну вас тут. - Він глянув на годинник. - Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
- Хай вам щастить? - повторив Гаррі, коли за Дамблдором зачинилися двері. - Три оберти? Про що він? Що нам треба зробити?
Герміона засунула руку за пазуху і вийняла дуже довгий тоненький золотий ланцюжок.
- Гаррі, йди сюди, - нетерпляче звеліла вона. - Швидше!
Геть спантеличений, Гаррі підійшов до неї. Вона простягла йому ланцюжок, і він побачив, що з нього звисає крихітний блискучий піщаний годинник.
- На...
Вона накинула ланцюжок і на його шию.
- Готовий? - запитала ледь чутно.
- Що ми збираємось робити? - розгублено запитав Гаррі.
Герміона тричі обернула піщаний годинник.
Темна палата розчинилася в повітрі, і Гаррі відчув, що він дуже швидко летить кудись назад. Повз нього миготіли невиразні кольори й форми, у вухах гупало. Він спробував закричати, але не чув власного голосу.
Та ось він знову відчув під ногами тверду землю, і все довкола знову набуло звичних контурів...
Він стояв біля Герміони в порожньому вестибюлі, а на вимощену плитами підлогу через відчинені вхідні двері падав золотистий сонячний промінь. Гаррі ошелешено глянув на Герміону, а золотий ланцюжок боляче вп'явся йому в шию.
- Герміоно, що?..
- Сюди! - Герміона схопила його за руку й потягла через вестибюль до комірчини з мітлами. Відчинила дверцята, заштовхала Гаррі між відра й швабри, зайшла сама і грюкнула за собою дверцятами.
- Що?., як?.. Герміоно, що сталося?
- Ми перенеслися назад у часі, -
