Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Петіґру хитав головою, нечутно ворушив губами і, неначе загіпнотизований, не спускав очей з Блека.
- ...я зрозумів, що він готовий завдати удару, тільки-но впевниться у своїх спільниках... готовий віддати їм останнього з Поттерів. Хто б тоді насмілився сказати, що він зрадив Лорда Волдеморта? Його б зустріли з почестями... Тому ви розумієте, що я мусив діяти. Адже я єдиний знав, що Пітер і досі живий...
Гаррі згадав, як містер Візлі ділився з дружиною: «Вартові кажуть, що він розмовляє вві сні... одні і ті ж слова... «Він у Гоґвортсі»...
- Хтось мовби запалив у моїй голові вогонь, і дементори були не в змозі його загасити... це не було радісне відчуття... це було якесь шаленство... воно давало мені силу, прояснювало думки. І ось якось увечері, коли дементори відчинили двері моєї камери, щоб подати їжу, я прослизнув повз них у подобі пса... Їм значно важче відчувати тварин, тож вони розгубилися... Я був неймовірно худий... такий худий, що зумів прослизнути крізь ґрати... У подобі пса я доплив до самого берега... далі на північ... і так аж сюди, на територію Гоґвортсу... Відтоді постійно жив у Забороненому лісі... хіба що... не втерпів і прийшов на квідич... ти, Гаррі, літаєш не гірше за батька...
Він глянув на Гаррі, і той уперше не відвів погляду.
- Повір мені, - прохрипів Блек. - Повір. Я ніколи не зраджував Джеймса і Лілі. Я б скоріше вмер, аніж їх зрадив.
І Гаррі нарешті повірив. Клубок у горлі не давав йому говорити, тож він лише кивнув.
- Ні! - Петіґру впав навколішки, ніби Гаррін кивок був йому смертним вироком. Він почав плазувати на колінах, молитовно простягаючи до Блека руки.
- Сіріусе, це ж я... Пітер... твій друг.. ти не можеш... Блек замахнувся ногою і Петіґру відсахнувся.
- Моя мантія брудна й без тебе.
- Ремусе! - запищав Петіґру, повертаючись уже до Люпина і благально припадаючи перед ним до землі. - Ти ж у це не віриш... Невже Сіріус не сказав би тобі, що вони змінили свій план?
- Ні, не сказав би, якщо він думав, що я шпигун, - відповів Люпин. - Допускаю, Сіріусе, що ти саме так і вважав, і тому нічого мені не сповістив, - кинув він мимохіть, не дивлячись на Петіґру.
- Пробач мені, Ремусе, - зітхнув Блек.
- Нічого, Гультяю, старий друже, - сказав Люпин, закочуючи рукави. - Пробач і ти, що я вважав тебе шпигуном.
- Нема за що, - тінь усмішки промайнула його виснаженим лицем і він також почав підкочувати рукави. - Уб'ємо його разом?
- Гадаю, що так, - похмуро підтвердив Люпин.
- Ви не станете... ви не можете... - мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.
- Роне... хіба ж я не був тобі добрим приятелем... твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити... Ти ж на моєму боці, правда?
Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.
- І ти ще спав у моєму ліжку! - скривився він.
- Мій добрий хлопчику.. ласкавий володарю... - плазував перед Роном Петіґру - ти ж їм не дозволиш... я був твоїм пацючком... доброю тваринкою...
- Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! - хрипко вимовив Блек.
Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.
Петіґру розвернувся на колінах, підповз до Герміони й ухопився за краєчок її мантії.
- Мила дівчинко... розумнице... ти... ти не дозволиш їм... порятуй мене...
Герміона висмикнула мантію з його чіпких пальців і ошелешено позадкувала до стіни.
Петіґру тіпало мов у пропасниці, він повільно повернув голову до Гаррі.
- Гаррі... Гаррі... ти страшенно схожий на свого батька... як дві краплі води...
- ЯК ТИ СМІЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ГАРРІ? - заревів Блек. - ЯК СМІЄШ ДИВИТИСЯ ЙОМУ В ОЧІ? ЯК СМІЄШ ГОВОРИТИ ПЕРЕД НИМ ПРО ДЖЕЙМСА?
- Гаррі, - прошепотів Петіґру, колінкуючи до нього і простягаючи руки, - Гаррі, Джеймс не став би мене вбивати... Він зрозумів би, Гаррі... він би мене пощадив...
Блек з Люпином схопили Петіґру за плечі й повалили горілиць на підлогу Він, лежачи, дивився на них і трусився з жаху.
- Ти продав Лілі і Джеймса Волдемортові! - Блека так само били дрижаки. - Чи ти це заперечуєш?
Петіґру заридав. Це було нестерпне видовище - він скидався на лисіючого малюка-переростка, що зіщулився на підлозі.
- Сіріусе, Сіріусе, а що ж я міг зробити? Темний Лорд... ти собі не уявляєш... у нього така неймовірна зброя... Я злякався, Сіріусе, я ж ніколи не був таким сміливцем, як ти, Ремус чи Джеймс. Я ніколи не думав, що так станеться... Мене змусив Той-Кого-Не-Можна-Називати...
- НЕ БРЕШИ! - заволав Блек. - ТИ СТАВ ЙОГО ШПИГУНОМ ЩЕ ЗА РІК ДО ЗАГИБЕЛІ ДЖЕЙМСА ТА ДІЛІ! ТИ БУВ ЙОГО ІНФОРМАТОРОМ!
- Він... він скрізь перемагав! - видихнув Петіґру. - І щ-що б я врятував, якби йому не піддався?
- Авжеж. Що б ти врятував, опираючись найлихішому чаклунові всіх часів? - розлючено перепитав Блек. - Хіба що кілька невинних життів, Пітере!
- Ти не розумієш! - простогнав Петіґру. - Він би мене вбив, Сіріусе!
- ТО ТРЕБА БУЛО ВМЕРТИ! - заревів Блек. - ВМЕРТИ, А НЕ ЗРАДЖУВАТИ ДРУЗІВ! МИ ВСІ ТАК БИ Й ВЧИНИЛИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ!
Блек з Люпином стояли пліч-о-пліч, піднявши чарівні палички.
- Ти мусив здогадатися, - тихо мовив Люпин. - Якщо тебе не вбив Волдеморт, то це зробимо ми. Прощавай, Пітере.
Герміона затулила обличчя і відвернулася до стіни.
- НІ! - закричав Гаррі. Він кинувся вперед і став між Петіґру і чарівними паличками. - Не треба його вбивати, - сказав він задихано. - Не можна.
Блек і Люпин були приголомшені.
- Гаррі, через цього покидька ти залишився без батьків, - прохрипів Блек. - Цей ниций кавалок лайна і пальцем не ворухнув би, якби ти вмирав. Ти ж його чув. Для нього його власна смердюча шкура важить більше за всю твою родину.
- Я знаю, - важко дихаючи, сказав Гаррі. - Ми відведемо його в замок і віддамо дементорам. Нехай кинуть його в Азкабан... але не вбивайте його.
- Гаррі! - видихнув Петіґру і обхопив його коліна. - Ти... дякую тобі... я цього не заслужив... дякую...
-
