Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Звісно, - видихнув Люпин, - так просто... так геніально... Він сам його відчикрижив?
- Якраз перед останнім перевтіленням, - підтвердив Блек. - Я загнав його в кут, а він заверещав на всю вулицю, що то я зрадив Лілі та Джеймса. І перше ніж я встиг його проклясти, він висадив у повітря всю вулицю - паличку він тримав за спиною. Повбивав усіх у радіусі шести метрів - і шаснув у каналізацію разом з іншими щурами...
- А хіби ти про це не чув, Роне? - запитав Люпин. - Там знайшли тільки палець - усе, що буцімто залишилося від Пітера.
- Послухайте, але ж Скеберс міг побитися з іншими пацюками або іще щось!.. Він жив у нашій родині хтозна-скільки...
- А точніше, дванадцять років, - додав Люпин. - Тебе ніколи не дивувало таке його довголіття?
- Ми... ми добре його доглядали! - сказав Рон. - Але останнім часом він щось дуже змарнів, чи не так? - поцікавився Люпин. - Гадаю, він почав худнути, відколи довідався, що Сіріус вирвався на волю...
- Він боявся того схибленого кота! - Рон кивнув на Криволапика, що й далі муркотів на ліжку.
«Але ж це не так, - подумав раптом Гаррі. - Скеберс виглядав хворим ще до зустрічі з Криволапиком. Відколи Рон повернувся з Єгипту, а Блек утік з тюрми».
- Цей кіт зовсім не схиблений, - простягти кістляву руку, Блек погладив пухнасту голову Криволапика. - Він найрозумніший з усіх мені відомих котів. Він миттю відчув, що за щуряка той Пітер. І відразу розкусив, що я не справжній пес. Минув якийсь час, поки він почав мені довіряти. Зрештою, я втовкмачив йому, кого шукаю, і він мені допомагав...
- Тобто? - збентежилася Герміона.
- Він намагався впіймати мені Пітера, але не зумів... Тоді він викрав паролі ґрифіндорської вежі і передав їх мені... Я зрозумів, що він узяв їх з тумбочки в якогось хлопця...
Гаррін мозок відмовлявся сприймати такі нісенітниці. Це ж цілковитий абсурд... та все ж...
- Але Пітер пронюхав, що діється, і втік... Криволапик - ви, здається, так його називаєте? - розповів мені, що Пітер залишив на простирадлах кров... Мабуть, укусив сам себе... Що ж, одного разу йому вже вдалося зімітувати власну смерть...
Ці слова ніби пробудили Гаррі.
- Але ж чому він прикинувся мертвим? - розлючено запитав він. - Бо знав, що ви його вб'єте, як убили моїх батьків!
- Ні, - заперечив Люпин. - Гаррі...
- А тепер ви прийшли, щоб його добити!
- Це правда, - погодився Блек, лиховісно зиркнувши на Скеберса.
- Дарма я завадив Снейпові схопити вас! - крикнув Гаррі.
- Гаррі, - поспіхом втрутився Люпин, - невже ти не бачиш? Увесь цей час ми вважали, що Сіріус зрадив твоїх батьків, а Пітер його вистежив... Насправді ж, усе було навпаки: Пітер зрадив твоїх маму й тата... а Сіріус вистежив Пітера...
- ЦЕ НЕПРАВДА! - закричав Гаррі. - ВІН БУВ ЇХНІМ ТАЙНОХОРОНЦЕМ! ВІН САМ, ЩЕ ДО ВАШОШОГО ПРИХОДУ, СКАЗАВ, ЩО ЦЕ ВІН ЇХ УБИВ!
Гаррі показав на Блека, котрий повільно похитав головою. Його запалі очі раптом засвітилися.
- Гаррі... я все одно що їх убив, - прохрипів він. - В останню мить я переконав Лілі та Джеймса змінити свій вибір, зробити своїм тайнохоронцем Пітера... Це моя вина, я знаю... тієї ночі, коли вони померли, я вирішив перевірити, що з Пітером, чи він і далі в безпеці. Я прибув до його схованки, а він зник. І ні сліду боротьби. Це мене здивувало. Я запідозрив щось не те і відразу помчав до твоїх батьків. А коли побачив зруйнований будинок і їхні тіла, то зрозумів: це все вина Пітера. А також і моя...
Його голос затремтів. Він відвернувся.
- Годі вже з цим, - сказав Люпин, і в його голосі пролунали суворі нотки, яких Гаррі ніколи від нього не чув. - Існує лише один спосіб з'ясувати, що сталося насправді. Роне, дай мені пацюка.
- А що ви з ним зробите? - з недовірою запитав Рон.
- Примушу його з'явитися тут перед нами, - відповів Люпин. - Якщо він справді пацюк, йому нічого не загрожує.
Рон завагався, але Скеберса віддав. Скеберс несамовито пищав, звивався й вивертався, вирячивши свої маленькі чорні оченята.
- Готовий, Сіріусе? - запитав Люпин.
Блек узяв з ліжка Снейпову чарівну паличку і підійшов до Люпина, в руках у якого борсався пацюк. Його вологі очі раптом запалали.
- Разом? - тихо запитав Блек.
- Авжеж, - однією рукою Люпин міцно стискав Скеберса, а другою - чарівну паличку. - На рахунок «три». Раз... два... ТРИ!
З обох чарівних паличок вистрілило сліпуче блакитно-біле світло. На якусь мить Скеберс завис у повітрі, а його маленьке чорне тіло несамовито закружляло... Рон закричав... пацюк бухнувся на підлогу. Ще один сліпучий спалах, а тоді...
Вони немовби спостерігали за ростом дерева на пришвидшеній кіноплівці. Просто з землі виросла голова, з'явилися кінцівки, і ось уже на тому місці, де щойно був Скеберс, стояв зіщулений від страху чоловічок, що заламував собі руки. Криволапик на ліжку сичав і бризкав слиною, а шерсть на його спині настовбурчилася.
Чоловічок був низенький, лиш трохи вищий за Гаррі й Герміону. Його ріденьке безбарвне волосся було розкуйовджене, а маківка світила лисиною. Він мав пожмаканий вигляд товстуна, що раптово схуд. Його шкіра була брудна, як Скеберсова шерсть, і взагалі, щось щуряче проглядало в його загостреному носі й маленьких вологих очицях. Уривчасто дихаючи, він обвів усіх поглядом і зиркнув на двері.
- Ну, вітаю, Пітере, - люб'язно мовив Люпин, неначе пацюки постійно перетворювалися на його старих шкільних друзів. - Давненько не бачились.
- С-сіріусе... Р-ремусе... - Навіть голос у Петіґру був якийсь писклявий. Він ще раз зиркнув на двері. - Друзі мої... старі мої друзі...
Блек підняв руку з паличкою, але Люпин, кинувши застережливий погляд, схопив його за зап'ясток і знову заговорив до Петіґру легко й невимушено.
- Ми тут собі розмовляли, Пітере, про те, що сталося тієї ночі, коли загинули Лілі та Джеймс. Ти, мабуть, не все розчув, поки верещав на ліжку..
- Ремусе, - видихнув Петіґру, а Гаррі помітив, як його бліде й брезкле обличчя вкрилося крапельками поту, - ти ж йому не віриш, правда?.. Він хотів мене вбити, Ремусе...
- Ми
