Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Он як, - зацікавлено промовив продавець і окинув її уважним поглядом. – Ось чому Піткінс так на вас реагує. Фамільяри відчувають присутність потойбічних сил, ви не знали?

Від страху спітніли уже і долоні, й Андрея стиснула руки в кулаки, намагаючись приховати тремтіння пальців.

- Це всього лише теорія, - заперечив несподівано Шейн. – Безсумнівно, вони здатні вловили недоступні магу магічні потоки, але не можна з впевненістю стверджувати, що це хоч якось пов’язано з потойбічними сутностями.

О, Андрея зараз з впевненістю могла сказати, що пов’язано. Безтілесний котяра дивився на неї своїми примарними очима. І його погляд чітко давав зрозуміти – він знає, знає, що це тіло їй не належить.

Зараз не вистачало тільки часткової розсинхронізації, і їй точно прийде кінець. Шейн, тим часом, розпрощався з продавцем і, обійнявши її за плечі, вивів з крамниці.

- Ти як? – стурбовано заглянув він їй в обличчя на вулиці. – У тебе лице побіліло, і губи посиніли… Що не так?

Вона розгублено заглянула демоноборцю в очі, і тільки розпізнавши в його погляді непідробну тривогу, почала заспокоюватися. Єдиний спосіб зараз уникнути смерті – прикинутись Анікою. Якщо вона дозволить страху і далі керувати собою, він її зрештою вб’є.

- Я не впевнена… - повільно прошепотіла дівчина, не відводячи погляду від очей мага.

Коричневі, горіхового відтінку, вони зараз випромінювати тепло. Ніколи б не подумала, що Шейн може так на когось дивитися. Вони перетиналися зрідка на роботі, в основному коли його викликав до себе її начальник. Шейн був ввічливим, холоднокровним і часто безтактним.

Вона ніколи не забуде, як в їхню першу зустріч аристократ зміряв її холодним гострим поглядом з ніг до голови і заявив, що секретарю не личить так одягатися.

Сід Мерин тоді звів усе до жарту, але уже наступного ранку відправив її за покупками. Як вона тоді раділа діловому костюму за десять тисяч октавій. Вона готова була охрестити начальника божеством і поклонятися йому.

Зараз же від однієї згадки про свою практично рабську покірність, Андрея відчула, як до горла підступає нудота.

- Тебе щось болить? – ще більш схвильовано запитав Шейн і, помітивши лавочку неподалік, повів її туди.

Андрея заперечно мотнула головою. Вона досить добре знала Шейна, щоб розуміти, обман він запросто розпізнає, а тому не можна брехати.

Усадивши її на лавочку під деревом, він присів навпроти, і обхопивши долонями її руки, ще більш схвильовано заглянув їй в очі.

- Що мені зробити? – тихо запитав він. – Я…

- Можна мені води? – опустивши винувато погляд, попросила Андрея.

Демоноборець кивнув і, поставивши коробочку з дзеркальцем їй на коліна, побіг до найближчого продуктового магазину.

Щойно він зник з поля її зору, Андрея закрила долонями обличчя і постаралася заспокоїтись. Від страху, здавалося, серце вирветься з грудей. Але їй не можна було боятися.

Вона повинна себе опанувати, побороти страх. Тільки так зможе вижити. Не можна дати йому зрозуміти, що вона вселений дух. Аніка – це її ім’я.

Лірієць зробив усе, щоб її не змогли розкрити. Він… Він сволоч! Он він хто! Як він міг її навіть не попередити?! Цей!...

- Скільки злості, - пролунало раптом зовсім близько і дівчина здригнулася від несподіванки.

Лірен сидів поряд в білій сорочці, з закоченими по лікоть рукавами і чорних штанах. Волосся його було недбало зібрано в хвіст, а на обличчі здавалося відобразилася уся втома цього світу.

- Упустимо формальності, і перейдемо до суті: ти бачила когось, хто виглядав точно як ти? Чи?..

- Я бачила себе, - роздратовано прошипіла вона, озирнувшись спершу. – Вони вселили в моє тіло когось…

Лірен нахмурився на мить, а тоді несподівано зітхнув наче з полегшенням, і навіть усміхнувся, розслабившись.

- Це тебе веселить?! – розізлилася мимоволі вона.

Лірен хмикнув і, нарешті, глянув на неї.

- Це означає, що мені не потрібно більше поспішати, - м’яко промовив він, - адже, тепер ніхто не зможе звинуватити мене в твоєму вбивстві. А отже, моя голова ще деякий час побуде на своєму місці.

Від обурення їй відняло мову. Як він може так просто про це говорити? Хіба не розуміє? Не усвідомлює, що це означає? Її мати… Що буде з її мамою, якщо вона розкриє переселенку? Що вони зроблять з нею, щоб приховати свої злочини?

- Хм, - нахмурився у відповідь на її думки лірієць. – Я подумаю, як її захистити. А ти…  

Він несподівано протягнув їй тоненьку дитячу книжечку.

- Що це? – розгублено запитала вона, прийнявши книгу з рук лірійця.

Але не встигла Андрея підняти погляд, як він зник. Вона хотіла було уже обуритись, аж раптом зовсім поряд пролунали кроки демоноборця, і уже через мить, він присів біля неї, протягнувши їй пляшку води.

Андрея тільки і встигла, що заховати книжечку в кишеню. Добре, що у тієї була м’яка обкладинка.