Меч і хрест - Лада Лузіна

– Зрозумів. його прізвище Красавицький, – рішуче оголосив Володимир Ковальов. – Імені не пам’ятаю. Марійка мені якось призналася, таємно від матері. Тільки нічого в неї з ним немає! Самі охи та ахи. А він навіть її не помічає. Моя дочка… Загалом, вона не з тих, хто хлопцям подобається. На жаль.

– У цьому випадку це може бути і на щастя, – сказав слідчий.

І прикусивши вузьку і бліду губу, похмуро подивився нереальними очима на напівстертого ангела Апокаліпсису, що згортав небо в сувій на стіні над ними.

Уже о п’ятій ранку невсипуще липневе небо почало вдоволено рожевіти, і через півгодини світло проповзло під вії Каті, вторгшись у темряву її сну, і, скривившись, вона невдоволено розплющила очі.

Вона завжди прокидалася відразу, не витрачаючи ні миті на те, щоб відокремити сни від дійсності, згадати, хто вона така, чого хоче, що було вчора і чекає на неї сьогодні. І тепер відразу ж усвідомила катастрофу: вона кинула потрібного можновладця в розпал уже оголошеного статевого акту, і єдине виправдання, яке може здатися йому переконливим, – довідка про те, що нереалізована коханка несподівано з’їхала з глузду.

Було бридко.

Потилиця нуднувато вила, але основний біль засів у правій скроні, звив там пухке гніздо й ворушився в нім, заподіюючи Каті нестерпні страждання. Щось незвичне в ділянці шиї та спини страшенно дратувало і діяло їй на нерви, але в контексті загальної безсторонньої ситуації значення це не мало.

Ліворуч від неї, щільно притиснувши до себе зігнуті ноги і приречено втопивши голову в колінах, сиділа кучеряво-руда дівчина у вухатих тапочках.

Марійка прокинулася раніше за всіх і тут же отримала запаморочливий шок, який миттю перетворився на тупий, паралізуючий відчай.

Вона – в центрі Києва!

У домашніх тапках і червоній горошком піжамі, зшитій мамою із ситцю, купленого на фіранки ще за часів Марійчиного дитинства і, «щоб не пропадало добро», по-хазяйськи пущеного в діло!

І хоча мати напевно вже обдзвонила всі лікарні та морги, довівши й себе і тата до передінфарктного стану, навіть заради порятунку їх обох вона не здатна змусити себе пробігти в ганебній піжамі через Місто.

Київ прокидався…

Згорнувшись у клубочок, Чуб з умиротвореним виразом обличчя спала на траві під однією з блакитних ялинок, посаджених біля входу до музею. Їй, на відміну від сестер по нещастю, не раз доводилося ночувати просто неба. На пляжному шезлонгу в Коктебелі, на піску Казантипу й навіть у Київському ботанічному саду під кущем бузку, де вона одного дня зі здивуванням виявила саму себе після запійної любовної ночі. А недалеко від витягнутої руки Дарини лежала стара, неправдоподібно товста і неймовірно важка на вигляд книга в палітурці з потертої шкіри, що закінчувалася двома фігурними застібками.

На ній чорним вартовим сидів великий поважний ворон, терпляче тримаючи у дзьобі вузький довгий конверт із матово-чорного паперу.

Побачивши, що Катя дивиться на нього, ворон швидко зробив крок уперед, простягаючи їй листа. Зачекавши, Катя невпевнено взяла у нього загадкове послання, і птах тут же злетів увись, каркаючи голосно і значуще.

Рудо-кучерява підвела очі на звук і тихо мовила:

– Здрастуйте.

Катя не відреагувала: руда була занадто незначним нюансом того, що відбувалося. А те, що відбувалося, Каті страшенно не подобалось. Її свідомість, як завжди безпристрасну та логічну, немов уклали у ватну кулю марення. Її виснажливо морозило, і біль продавлював скроню. Стараючись тримати голову нерухомо, Катя, підвівшись, потяглася до книги і підсунула її до себе. На обкладинці не було назви. Книжка, схоже, була дуже-дуже старою. Але Катя, що вважала себе знавцем ретрораритетів, погано розбиралася в антикварних книгах – їх вона ніколи не купувала.

Скривджено настовбурчивши пухкі губи, Дарина прокинулася з незадоволеним стогоном і каламутно, із сумнівом подивилася на обох.

– А де це ми? – спитала вона вареним голосом, в якому, одначе, зовсім було відсутнє здивування.

Страдницьки морщачись праворуч, Катя рішуче звелася на ноги, притискаючи важку книгу до живота. Застібки відразу ж розстебнулися, тихо дзвякнувши. Голова загула, і на секунду Катя відчула гостру, мерзотну ненависть до свого тіла, що виявилося занадто слабким.

«Додому, – жорстко наказала вона йому. – Там розберуся».

– Котра година? – пробурчала Дарина.

Те, що сталося, помалу воскресало в її пам’яті.

– Що тут учора було? Я сама це бачила чи як? – здивовано запитала вона. – А чому ми повідключались?

– Нам на голову впала книга, – з готовністю відповіла Марійка Ковальова тоном відмінниці, яка завжди все пам’ятає й завжди все знає. В її словах прозвучало полегшення: спокійно-бурчлива реакція Дарини чомусь заспокоїла її, і безнадійність у душі осіла.

– Оця? – Дарина з цікавістю витріщилася на живіт Каті. – Ого, яка величезна! Такою і на смерть прибити можна.

Катя прислухалася: здається, на Великій Житомирській уже ворушилися перші машини. Дарина підвелась і жваво підскочила до неї.

– Дай подивитися… – Вона безцеремонно вхопилася за край книги і потягла її на себе.

Ураз осатанівши від такої фамільярності, Катя, неприязно вивернувшись, вихопила раритет із зухвалих пальців і пішла геть: розмальоване «мале хамло» з пришелепуватою сережкою в носі дратувало її кожним своїм жестом. Але не встигла вона зробити і кроку, як «хамло» знову вчепилося в палітурку і поривчасто смикнуло на себе і книгу, і саму Катю.

– Ти чьо! Вона – спільна! – хрипким спросоння голосом заволало воно.

– Пусти, – злісно процідила Катерина, і скроня її свинцево завила від болю.

– Та за кого ти себе вважаєш, сучко?! – обурено скрикнула Дарина, вмить пригадавши тій усі колишні образи.

Їх обличчя люто випнулись одне на одного, дівчата важко затанцювали на місці, перетягуючи книгу ривками, як канат, кожна у свій бік. Книга, занадто товста, щоб можна було увібрати її в долоню, розкрила «рот», і, незручно вхопившись за її сторінки, Дарина вирвала одну з них із