Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

Насуада зітхнула й опустила перо.

— Це дійсно непроста справа, — відповіла вона. — А що б ти, Ерагоне, зробив на моєму місці?

Вершник мовчав. Жодне з рішень, що спадали йому на думку, не було прийнятне.

— Не знаю… — нарешті сказав він. Обличчя Насуади стало сумне:

— Я теж. Це — важка, болюча, брудна справа, що б я не вибрала. Але ж хтось повинен покласти край болю. Якщо нічого не робити, чарівники будуть вільно маніпулювати іншими за допомогою своїх заклять. Ясна річ, якщо я змушу їх підкоритися, багато з них будуть ненавидіти мене. Однак, я гадаю, ти зі мною погодишся: треба захищати інтереси переважної більшості моїх підлеглих від зазіхань небагатьох.

— Мені це все одно не подобається, — прошепотів Вершник.

— Мені теж це не подобається.

— Ти хочеш підкорити своїй волі кожного чарівника, безвідносно до того, хто він такий?

— Це ж для добра переважної більшості!

— А як бути з тими, хто може тільки чути чужі думки й більш нічого? Це також магія…

— Їх так само треба контролювати, бо можливість того, що вони, будуть зловживати своїм знанням, дуже велика.

Насуада зітхнула:

— Я знаю, Ерагоне, це важко. Та важко чи не важко, ми повинні за це взятися. Галбаторікс був несамовитий і злий, але в одному він мав рацію: чарівників треба тримати в шорах. Звісно, не так, як планував Галбаторікс… але треба щось робити. І мені здається, що мій план — найкраще з усіх можливих рішень… Якщо ти придумаєш інакший, кращий спосіб встановити між чарівниками владу закону, я буду дуже рада. А ні, тоді це єдиний шлях, який у нас є. І мені потрібна твоя допомога, щоб це зробити… То я питаю прямо: чи згоден ти очолити цю групу задля добра нашої країни й усієї нашої раси?

Ерагон не квапився з відповіддю. Він досить довго мовчав і нарешті сказав:

— Якщо ти не проти, я б хотів трохи над цим подумати. Крім того, мені треба порадитися із Сапфірою.

— Звичайно. Але не думай надто довго, Ерагоне. Підготовка вже йде, і твоя допомога буде потрібна зовсім скоро.

Вершник попрощався й вийшов. Повертатися відразу до Сапфіри він не став, а ще досить довго блукав вулицями Іліреї, не звертаючи уваги на поклони й вітання людей, які проходили повз нього. Пропозиція Насуади викликала в Ерагона неабияку тривогу. Зрештою, останнім часом його непокоїло життя як таке. Мабуть, вони із Сапфірою надто довго були вільні. Прийшов час змін, і обставини більше не дозволять йому чекати. Треба вирішити, що їм робити, але що б вони не обрали, все їхнє життя повинно змінитись.

Так він і провів час аж до обіду, гуляючи містом і роздумуючи про своє призначення та обов’язки. А після обіду Вершник пішов назад до Сапфіри. Не зронивши й слова, він виліз їй на спину й умостився в сідлі. Сапфіра злетіла з двору будівлі, а потім піднялася високо-високо над Іліреєю, так високо, що було видно на сотні миль у всі боки. Там вона й почала літати по колу.

Вони говорили без слів. Сапфіра поділяла збентеженість Ерагона, але сприймала все трохи інакше. Здавалось, для неї ніщо на світі не важило так багато, як дві речі: стосунки зі своїм Вершником та захист яєць драконів і Елдунарі. Тим часом Ерагон знав, що вони не можуть ігнорувати й багато інших обставин, починаючи з політики й закінчуючи особистими стосунками.

«То що ж нам робити?» — зрештою спитав Вершник.

Сапфіра знизилась, і вітер під її крилами стих:

«Будемо робити те, що робили завжди».

Більше вона нічого не сказала, а повернула й почала спускатися до землі. Ерагон оцінив її мовчання. Справді, прийняти рішення слід самому, а значить, йому треба подумати про це на самоті.

Невдовзі вони вже приземлилися на внутрішньому дворі. Сапфіра легенько штовхнула Вершника носом.

«Якщо схочеш поговорити, я тут», — сказала вона.

Ерагон посміхнувся, погладив її по шиї і повільно пішов до своїх кімнат, опустивши очі вниз.

Була ніч. Восковий місяць тільки-тільки визирнув з-за краю скелі над Іліреєю. Ерагон сидів на своєму ліжку, читаючи книгу про те, як у давнину Вершники виготовляли сідла. Аж раптом краєм ока він побачив якесь мерехтіння, так, наче розвівалась, завіса. Вершник миттю скочив на ноги й оголив Брізінгр — у відчиненому вікні він помітив маленький човник із трьома щоглами, що тихо гойдався над травою.

Вершник посміхнувся, опустив меч. А потім він простягнув руку, і човник проплив через кімнату й опустився на його долоню, нахилившись на один бік.

Цей човник відрізнявся від тих, які Арія виготовила під час їхніх спільних подорожей Імперією після того, як вони з Рораном врятували Катріну в Хелгрінді. На ньому було більше щогл, а ще були вітрила, зроблені зі стеблинок трави. Хоч трава була прив’яла й бура, вона не встигла цілком висохнути, і це наводило на думку, що зірвали її всього лиш день або два тому.

До середини палуби був прив’язаний квадратик згорнутого папірця. Ерагон обережно дістав його. Серце Вершника калатало. Він розгорнув папірець на підлозі. На ньому символами прадавньої мови було написано ось що:

«Ерагоне, нарешті ми розв’язали питання щодо правителя, і я повертаюсь до Іліреї, щоб влаштувати його знайомство з Насуадою. Та спершу я б хотіла поговорити з тобою й Сапфірою. Це послання ти отримаєш за чотири дні до півмісяця. Якщо хочеш, ми можемо зустрітися з тобою наступного дня після того, як ти його отримаєш, на крайньому сході річки Рамр. Приходь сам і нікому не кажи про те, куди ти йдеш. Арія».

Ерагон мимоволі посміхнувся. Її розрахунок був просто бездоганний. Човник прибув саме тоді, коли й мав прибути. Але потім посмішка зникла. Він перечитав листа ще кілька разів. Арія щось приховувала. Це було очевидно. Але що? Чому треба зустрічатися потайки? «Можливо, Арія не дуже любить щойно обраного правителя ельфів», — подумав він. А може, є ще щось. І хоча Ерагон дуже хотів побачитися з Арією, він не міг забути її тривалої мовчанки. Зрозуміло, з погляду Арії, ті місяці, що минули, — це просто дріб’язково короткий час, але Ерагонові було боляче. Вершник ледь дочекався, доки в небі з’явиться перший натяк на сонячне світло, а потім поспішив униз, розбудив Сапфіру й розповів їй про цю новину. Дракон був так само заінтригований, а може, навіть схвильований. Ерагон осідлав його,