💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » ЖАРТ. Із життя психів - Тетяна Винокурова-Садіченко

ЖАРТ. Із життя психів - Тетяна Винокурова-Садіченко

Читаємо онлайн ЖАРТ. Із життя психів - Тетяна Винокурова-Садіченко
«якщо», та спробувати варто.

- Так от, - сказала Милка, - коли вийдеш, зроби так, щоб я знову отримала свій рукопис.

- Добре, - сказав Янгол.

- І пам’ятай про мене.

- Добре, - знову сказав Янгол.

Вона піднялася і хотіла вже йти до дверей, як він раптом сказав.

- Але в одному я з тобою не згоден.

- У чому?

- Людина живе доти, доки живуть її твори.

- Це один із різновидів людської пам’яті, - посміхнулася вона.

Янгол похитав головою.

- І знову я не згоден. Твори - це один з різновидів існування.

Милка теж похитала головою. Попрямувала до дверей. Почет із п’ятьох казкових істот слухняно поплентався за нею. Сьогодні вони були на диво мовчазні. Здається, теж утомлені.

Янгол пройшов прокуреною палатою. На підвіконні залишилися принесені Милою цигарки. Вона завжди залишала їх. Без зайвих слів, ніби просто забувала. Янгол посміхнувся. Йому подобалися люди, які обходяться без зайвих слів. Він дістав зі схованки за батареєю сірники, закурив. Сів на підвіконня, видихнув у кватирку. В димовому серпанку зорі на небі посіріли, почали розпливатися й підморгувати.

- Чого моргаєте, дурепи? - ласкаво сказав їм Янгол. - Ви тут ні до чого. Ви - лише прикраса.

Втім, він іще довго сидів на підвіконні й ще довго дивився угору. Може, на зорі, а, може, просто в небо, де можна літати.


Інка (6)

Інка прямувала до школи. Сьогодні посидить на заняттях. Нічого не вдієш, інколи це необхідно. Конспект тримала у руці. Сьогодні вона вирішила взятися за проблему прихованої маси у Всесвіті. Спробувати взагалі розбирати подібні проблеми окремо, бо в цілому нічого не виходило. А дорогою згадувала формули. Маса, отже, гравітація. F=…

Раптовий скрегіт гальм. Удар. Оце тобі, Інко, і Всесвіт. Оце тобі й усі твої розумування. Оце тобі теореми, аксіоми, нескінченість твоя у просторі (припустимо, певному просторі). Припустимо, Інко, що тебе збила певна машина. Через те, що ти за своїми великими думками не помітила малесенького світлофора.

… Сірий туман навколо. Голоси.

- Гей, дівчинко, ти мене чуєш? Якого кольору мої очі?

Очі були різного кольору: одне яскраво-жовте, друге - неймовірно-синє. Але не в того, хто питав, а у того, хто сердився. Він голосно кричав на когось, та за сірою імлою того видно не було. Потім він і сам зник, розчинився у тій же імлі. Та голоси стало чутно краще.

- … що, з біса, у вас тут сталося?!

- … так… це… дзеркало… 16Е.

- … хто відповідальний за 16Е?!

- … у цьому заклинанні, Петре, дуже важливо не розгубити летючих слів…

- … де запасний пласт часу?

- … НЛО хоч не випустили?!

- … негайно клеїти… знайдіть хоч скотч…

- … якщо ро середнє менше або дорівнює ро критичне, то Всесвіт невдовзі почне згортатися. Процес розширення не триватиме вічно…

- … струс мозку. Але жити буде…

- дайте ж мені час!…

- … якщо змінити місцями ці два слова, то вони вже не полетять…

- … Інко, ти мене чуєш?…

- … 16Е…

- … пласт…

- Інно!

Сірий туман трохи розвіявся. Просто перед очима плавало матусине обличчя.

- Мамо?

- Інночко, донечко, - зраділа мама, - все буде добре, принцесо.

Не зараз, мамо. Що вони там іще кажуть? Інка заплющила очі. Мамине обличчя зникло.

- … проблема прихованої маси існує. Людина роздивляється Всесвіт у цілому, та лише зі своєї грані. Маса ж інших граней і становить…

- … може, ізолєнтою його?…

- … летючі слова існують лише у мові Чу…

- … тримай-тримай! Знову полетіло…

- … якщо ж ро середнє більше за ро критичне, то Всесвіт відкритий, нескінченний і розширення триватиме вічно…

Інка знову розплющила очі. Хотілося подивитися, хто ж це такий розумний. Якщо нескінченний, то куди відкритий? Та нікого побачила. Не побачила й мами, яка, мабуть, уже пішла. А побачила свиней. Повз неї крізь туман летіли вперед барвисті свині. Спершу жовта, потім блакитна, за нею - червона, з білим серпом і молотом на боці. Ну прямо «коси і забивай», подумала Інка. Й усміхнулася, подумавши, що свиней рахувати значно цікавіше, ніж овець. Наступна свиня була у смужечку, із зірочками на дупі. Зірочки Інка роздивитися не встигла.

- Ну й добре, хай їх астрономи роздивляють-ся, - сказав хтось, - а нам і свиней вистачить.

Інка підняла очі. На наступній свині сидів чорнявий хлопець, він весело посміхався їй. Ага, згадала вона, цей голос я вже чула, у себе в голові. Такий милий, рідний голос…

- Ти хто? - спитала вона.

- Вважай, що твій янгол-охоронець, - відповів він, - охороняю тебе від перенапруження.

- Так ти справжній! - зраділа вона.

- А ти як думала! - теж зрадів хлопець.

- І як тебе звати, янголе?

- Богдан, - відповів він, подививсь угору й почав декламувати:

- Кішка - в будинку, будинок - у норі, нора - в горі, гора - в дірі, діра - в мозку, мозок - у голові, голова - у кішки… Подобається, кицю?

- Так.

Їй подобалося, він їй взагалі подобався, він був веселий і якийсь дуже легкий. Його не треба було терпіти, з ним можна було співіснувати. Було таке відчуття, ніби вона вже співіснувала з ним дуже-дуже довго. Він просто був своїм, настільки своїм, як ніхто інший.

- А це і є, Інко, твоя нескінченність.

- Яка

Відгуки про книгу ЖАРТ. Із життя психів - Тетяна Винокурова-Садіченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: