Чорна магія для „чайників”. - Мирослава Горностаєва
Бабулька, беручи гроші, зітхнула:
— Це онука… він у мене був цей… хакер…
— Хакеру годиться щось солідніше, — пожартував чоловік.
— У його і солідні були та товсті… Все за машинкою своєю сидів… А потім зник.
— Як зник?
— Просто щез. Ми і в міліцію, і на телебачення… Не знайшли… ні живого ні мертвого…
Чоловік співчутливо похитав головою… Буває ж…
Вдома він зробив собі бутерброд з паштетом, яйцем і огірком. Поївши, розгорнув довідник і почав гортати. Між сторінок товстенької книги було щось закладене… СD — диск у білому конвертику.
«Це, мабуть, того… хакера… Бідний хлопець…»
На конвертику не було жодного напису… Біла, холодна порожнеча.
Чоловік кинув конвертик на стіл біля «мишки» і заглибився в довідник.
Близько півночі він згорнув грубезну книгу і зітхнув. Схоже, що ті, хто складав довідник, навмисне темнили, аби заплутати початківців.
— Америка, — мовив він зі злістю, — Майкрософти, віндовси… Глобалісти кляті. Весь світ зжерти ладні, а написати зрозумілу інструкцію по користуванню слабо…
І все таки прогрес був. Чоловік увімкнув комп’ютер і ще з півгодини задоволено клацав «мишею», входячи у різні програми. Подрукував трохи в Ворді, погрався табличкою Екселю, знайшов пасьянс і кілька хвилин зосереджено його розкладав. Потім згорнув програму.
— Аби мені були потрібні карти, — сказав, — купив би собі колоду за дві гривні.
Взяв CD і обережно поклав до дисководу. В голові крутилося щось про віруси, котрі можуть зіпсувати дорогу іграшку. Потім рішуче клацнув двічі по ярличку.
В дисководі заверещало. Через кілька секунд на екрані розгорнулося віконце.
«Чорна магія для «чайників» — сповіщав червоний напис, що наче плавав у жовтих хмарах.
Внизу ліворуч було ще два рядки:
Автор DD
Права застережено. Власність компанії Lcfr LTD.
Праворуч блимав прямокутник з написом «Встановити».
Чоловік рішуче навів на прямокутник стрілочку курсору і двічі клацнув «мишею». В комп’ютері загуділо і червоно-жовте віконечко змінилося сірим.
«Чи бажаєте ви співпрацювати з компанією Lcfr LTD?»
Внизу блимали вже два прямокутники — «Так» та «Ні».
— Гра якась, — сказав чоловік, — типу отого «Гаррі Поттера». «Чорна магія…» Купив за п’ять тисяч залізяку, та ще кредит… Щоб гратися у відьом та чорнокнижників… Вона підбила… Нехай, мовляв, дитина звикає змалечку… зараз без комп’ютера нікуди… І тут магія… Тьху!
Довго водив стрілкою, зрештою цікавість перемогла.
— Подивлюся, — буркнув, — що там за гра. А завтра віднесу тій старій… Може кому продасть.
І він рішуче заклацав «мишею». «Так»
Віконечко розгорнулось в красиву картинку. Двоповерховий котеджик, біля нього — яблуневий сад. На цьому тлі блимав напис:
«Міцна родина — мрія вашого життя» — натисніть enter
«Пошук варіантів» — гортайте «далі».
Чоловік натиснув на enter, бо хатинка йому сподобалась… От аби й справді мати таку…
Наступна сторінка показувала внутрішню частину будинку, очевидно залу, в якій панував ідеальний лад. Напис сповіщав:
«Введіть ваші параметри.»
Нижче розмістилась табличка з рисами характеру. Чоловік повідзначав у ній галочками свої, найбільш впираючи на акуратність, логічність та сумлінність.
«Введіть параметри вашої родини» — вискочив наступний напис.
Поруч блимало біле віконечко. Чоловік встановив у ньому курсор і замислився. З одного боку він наче тепер вільний козак… а з іншого…
Пальці заклацали по клавіатурі.
«Дружина Тетяна, 28 років, син Влад 5 років»
Він надавив на enter і побачив уже не напис, а табличку.
«Що заважає збутися мрії вашого життя?»
Далі йшли чотири колонки — по дві для дружини і сина. В них перераховувались риси характеру. Майже всі вони починалися з не — недбалість, неакуратність, нехлюйство… У Владовій колонці великими літерами горіло:«неслухняність, слабохарактерність, нестриманість, схильність до дурних фантазій».
Чоловік глянув на годинничок в лівому нижньому кутку дисплея і обімлів. Перша година ночі.
Він неохоче закрив віконечко. Воно покірно згорнулось, викинувши перед цим ще один напис:
«Дані зберегти?» «Так». «Ні».
Чоловік натиснув «Так», вирішивши почекати віддавати диск, аж поки він не розбереться з дивацькою грою до кінця.
***
Вдруге він взявся до гри аж наступного тижня. До того двічі встиг побувати в гостях у Тетяни. В отій її «малосімейці». Дружина приймала його спокійно і погідно. Від засмиканої згаслої істоти останніх днів їхнього подружнього життя не залишилося нічого.
Лише раз вона спалахнула, коли він звичним жестом провів по полірованій поверхні успадкованої від Лесі шафки, демонструючи палець у пилюці.
— Тут мій дім! Досить мені вказувати! Мені набридло жити у фільмі «У ліжку з маніяком»!
— Що ти мені хочеш довести? — спитав він тоном «шляхетне обурення», - що брудні меблі кращі за чисті?
— Та-ату! — занив Влад, — ти зно — ову…
В Тетяниних очах він раптово побачив відблиск зненависті, про яку в романах зазвичай пишуть «розпечена до білого»
— Ти наше життя проміняв, — сказала вона, — на оце ось… Та хіба ж я гуляю… Робота, підробіток… Банк, переклади з англійської, переклади з німецької, банк… В мене від комп’ютера очі сліпнуть. А ти хочеш, аби я оце все одразу помічала… пилюку оцю. Дай мені спокій.
Другий візит знову закінчився сутичкою. На цей раз з приводу виховання Влада. Хлопчина знову зарився в «Гаррі Поттера», захоплено вивчаючи вже інший том. Та
