Граф Дракула - Брем Стокер

відмовилися від подальших розмов. Незабаром мені треба вирушити в дорогу, а я так нікого і не зумів розпитати. Все це здавалося дуже таємничим і зовсім не підбадьорювало мене. Перед самим від'їздом до мене зайшла дружина господаря — літня пані — й нервово запитала: «Вам неодмінно треба їхати, молодий пане? Вам це необхідно?» Вона була така збуджена, що, мабуть, забула й той маленький запас німецьких слів, який знала, і домішувала до німецької мови іншу, якої я зовсім не розумів. Я міг стежити за змістом її слів тільки завдяки тому, що ставив багато запитань. Коли я сказав, що повинен зараз же їхати, що мене кличе туди важлива справа — вона мене перепитала: «Чи знаєте ви, який сьогодні день?» Я відповів, що сьогодні 4 травня; вона похитала головою і сказала знову: «О, так. Я це знаю, я це знаю. Але чи знаєте ви, який сьогодні день?» Бачачи, що я й гадки не маю, в чому річ, вона продовжувала: «Сьогодні переддень Святого Георгія. Хіба вам не відомо, що сьогодні вночі, як тільки проб'є північ, нечиста сила володарюватиме на землі? А чи маєте ви уявлення про те, куди ви їдете і що на вас там чекає?» Вона дуже побивалася, і як я не прагнув її втішити, все було марно. Врешті-решт вона впала переді мною навколішки і почала благати не їхати туди; або, принаймні, перечекати день-два. Все це було певною мірою смішно, та до того ж я кепсько почувався; проте мене підганяли важливі справи, і я не міг дозволити, щоб на мій від'їзд впливали якісь забобони. Тому я підвів її з колін і якнайсуворіше сказав, що дякую за пересторогу, але змушений їхати. Тоді вона підвелася і, витерши очі, зняла зі своєї шиї хреста й запропонувала мені надягнути його. Я не знав, як вчинити, оскільки, будучи членом англіканської церкви, з дитинства звик дивитися на такі речі як на своєрідне ідолопоклонство, але я боявся, щоб моя відмова не здалася образливою для немолодої пані, яка так доброзичливо ставилася до мене, і вагався, не знаючи, що вибрати. Помітивши мою нерішучість, вона просто начепила мені хреста на шию, сказавши: «В ім'я вашої матері». Записую це до щоденника, очікуючи карети, яка, звичайно, запізнюється; а хрест так і залишився у мене на шиї. Не знаю, чи страх літньої пані, чи ті численні розповіді про привидів, які панують в цій місцевості, чи сам хрест у тім винен — не знаю, але я не відчуваю себе так вільно, як завжди. Якщо цій книзі судилося побачити Міну раніше, ніж мене, то хай вона передасть їй мій останній привіт. Ось і карета.

5 травня. У замку.

Сірий ранок змінився яскравим сонцем, що високо стояло над обрієм, який здається зубчастим. Я не знаю, дерева чи пагорби надають йому такої форми — все так далеко, що великі й маленькі предмети зливаються. Не хочеться спати, але оскільки мене не покличуть, доки я сам не прокинуся, то писатиму, доки не засну. Тут відбувається безліч дивних явищ, які потрібно зафіксувати, але щоб читач не уявив, що я знову дуже добре пообідав і страждаю на галюцинації через важкість у шлунку, я детально опишу свій обід. Мені подали страву, яка тут називається розбійницькою печенею: шматки м'яса й сала з цибулею, приправлені паприкою, — все це смажиться нанизане на тонко обстругану палочку просто на вугіллі, так само як у Лондоні м'ясо для котів[1]. Вино принесли «Золотий медок». Воно дивно пощипувало язика, але загалом мало приємний смак; я випив лише кілька келихів цього напою й більше нічого. Коли я сів у карету, то кучера ще не було на місці, і я бачив, як він розмовляв із господинею. Вони напевно говорили про мене, оскільки раз у раз поглядали в мій бік; декілька сусідів, які сиділи на лавах біля дверей, підійшли до них, прислухалися до бесіди й теж подивилися на мене, причому більшість співчутливо. Я міг розібрати чимало слів, які вони часто повторювали, — дивні різноманітні слова, мабуть, із різних говірок, оскільки в натовпі були люди різних національностей; я непомітно витягнув із сумки свого багатомовного словника й почав шукати слова. Не можна сказати, щоб знайдені слова звучали особливо підбадьорливо; ось значення більшості з них: «ordog» — диявол, «pokol» — пекло, «stregoica» — відьма, «vrolok» і «vlkoslak» — значення обох слів однаковісіньке, але одне словацькою, а друге сербською, означає щось середнє між перевертнем і вампіром.

(Примітка: я повинен детально дізнатися від графа про ці марновірства.)

Коли ми вирушили в дорогу, то весь натовп висипав до дверей готелю і перехрестився, причому два пальці були спрямовані в мій бік. Із великими зусиллями я домігся від одного з моїх супутників пояснення, що все це означає; спочатку він не хотів мені відповідати, але довідавшись, що я англієць, пояснив, що це слугує немовби талісманом і захистом від лихого ока. Така поведінка мені не дуже сподобалася, оскільки я їхав у незнайоме місце, щоб зустрітися з незнайомою людиною; але, правду кажучи, кожен із них був до того відвертий, до того щиросердо засмучений і настільки мені симпатизував, що це мимоволі мене зворушило. Застеливши широкою полотниною сидіння, наш кучер уперіщив своїм довгим батогом чотирьох маленьких конячок, які дружно зрушили омнібус із місця — і наша подорож почалася.

Незабаром я зовсім забув про страх перед привидами, мимоволі замилувавшися красою природи. Перед нами розстилалася зелена, вкрита лісами і дібровами місцевість; то тут, то там здіймалися великі пагорби, увінчані скупченнями дерев або ж фермами, білі загострені краї дахів яких були помітні з дороги. Скрізь траплялося вдосталь усіляких фруктових дерев у цвітінні — груші, яблуні, сливи, вишні, і, проїжджаючи повз них, я чітко бачив, як трава під фруктовими деревами була суцільно всіяна опалими пелюстками.

Посеред цих зелених пагорбів пробігала дорога, то вигинаючись і кружляючи, то вільно й широко знову з'являючись біля узлісся соснових лісів. Дорога була нерівна, але проте ми мчали нею з неймовірною, просто феєричною швидкістю. Тоді я не розумів причини цієї швидкості; мабуть, кучеру наказали не гаяти часу й о певній годині дістатися до ущелини Борго. За зеленими хвилястими пагорбами височіли Карпатські гори, вкриті могутніми лісами. Вони здіймалися по обидва боки ущелини Борго, яскраво осяяні призахідним сонцем, виграючи всіма барвами веселки: темно-голубим і пурпурним кольором сяяли вершини, зеленим і коричневим — трава на скелях; а нескінченна перспектива зубчастих