Граф Дракула - Брем Стокер

Що ж мені залишалося робити, як не вклонитися на знак згоди. Адже все це було не в моїх інтересах, а на користь містера Хаукінса, і я мав думати перш за все про патрона, а не про себе, крім того, в очах графа Дракули і в усій його поведінці було щось таке, що відразу нагадало мені про моє становище полоненого. Граф побачив свою перемогу в моєму ствердному схилянні голови і свою владу наді мною в тривозі, що відбилася на моєму обличчі, і зараз же скористався з цього властивим йому, хоча і ввічливим способом, але таким, що не припускає заперечень.

— Але прошу вас, мій дорогий друже, у ваших листах не писати ні про що інше, окрім справ. Без сумніву, ваші друзі будуть раді дізнатися, що ви здорові і сподіваєтеся скоро повернутися додому, чи не так?

При цьому він простягнув мені три аркуші паперу і три конверти. Дивлячись на папір і на нього, і звернувши увагу на його спокійну посмішку, що відкрила гострі, схожі на ікла, зуби, я відразу чітко зрозумів, ніби він заявив про це відверто, що я повинен бути дуже обережним у своїх листах, оскільки йому не важко прочитати їх. Тому я вирішив написати при ньому тільки офіційні листи, а потім вже тайкома сповістити про все детально містера Хаукінса та Міну, якій, між іншим, я можу писати стенографічно, що викличе у графа ускладнення. Написавши два листи, я спокійно всівся і почав читати книгу, доки граф робив декілька нотаток, посилаючись на книги, що лежали на столі. Потім він забрав обидва листи, поклав їх разом зі своїми біля письмового приладдя і вийшов з кімнати. Я негайно скористався з його відсутності, щоб подивитися листи, які лежали адресами вниз. Я не відчував при цьому жодних мук совісті, оскільки вважав, що за цих умов, заради свого ж порятунку, я повинен скористатися з будь-яких засобів. Один із листів був адресований Самуїлу Ф. Біллінгтону і К° Хе 7, Крешенд, Уайтбі; другий — панові Лейтнеру, Варна; третій — З. Кутц і К°, Лондон; четвертий — панам Клопштоку і Більрейту, банкірам у Будапешті. Другий і четвертий не були запечатані. Тільки-но я зібрався прочитати їх, як помітив рух дверної ручки. Я ледве встиг розкласти листи в колишньому порядку, всістися в крісло і знову взятися за книгу, як з'явився граф, тримаючи в руках ще один лист. Він забрав зі столу кореспонденцію і, запечатавши листи, обернувся до мене і сказав:

— Я сподіваюся, ви мені вибачите за те, що я відлучуся на весь вечір, оскільки зібралося багато приватних справ.

У дверях він ще раз обернувся і додав після хвилинної паузи:

— Дозвольте порадити вам, мій милий друже, точніше, серйозно попередити: якщо ви покинете відомі кімнати, то вам ніколи не вдасться знайти спокій у всьому замку. Замок старовинний, береже в своїх стінах багато спогадів, і кепсько доводиться тим, ким опановують нерозсудливі марення. Отже, ви попереджені! Як тільки відчуєте, що вас долає сон, поспішайте до себе в спальню або в одну з цих кімнат, і тоді ваш спокій гарантований. Але якщо ви будете необережні… — він підкреслив сказане зловісним тоном і рухом рук, показуючи, що умиває їх.

Я чудово зрозумів його; але засумнівався в можливості існування кошмарнішого сну, аніж та неприродна, сповнена мороку, жаху і таємничості дійсність, яка оточувала мене.

Пізніше.

Тепер, коли я занотовую ці останні рядки, про сумніви вже не може бути й мови. Я не боюся спати у всьому замку, тільки б його не було. Я поклав розп'яття біля узголів'я ліжка, і, гадаю, таким чином мій спокій обійдеться без снів. Тут хрест назавжди і залишиться…

Коли граф пішов, я подався до своєї кімнати. Трохи згодом, не чувши ні звуку, я вийшов і пішов кам'яними сходами туди, звідки можна спостерігати за місцевістю з південного боку. Тут я міг насолоджуватися свободою, дивлячись на неозорі, хоча й неприступні для мене простори; все ж таки порівняно з чорним мороком, що панував надворі, тут було світло! Озираючись довкола, я зайвий раз переконався, що дійсно знаходжуся у в'язниці; я жадав хоч подихати свіжим повітрям. Я милувався прекрасним краєвидом, осяяним м'яким місячним світлом, доки не розвиднілося, як удень. Ніжне світло пом'якшувало контури далеких пагорбів, а тіні в долинах і вузьких проходах вкрилися оксамитовим мороком. Скромна краса природи підбадьорила мене; з кожним подихом я неначе вбирав мир і спокій. Коли я визирнув у вікно, то помітив, як щось заворушилося біля нього, ліворуч від мене, саме там, де, за моїми припущеннями, знаходилося вікно кімнати графа. Високе і велике вікно, біля якого я стояв, містилося в кам'яній амбразурі, яка, незважаючи на те, що її пошарпав час, була цілою. Я сховався за амбразуру й обережно визирнув.

І ось я помітив, як з вікна з'явилася голова графа. Обличчя його я не роздивився, але відразу впізнав його за потилицею і рухами плечей та рук. Я ніяк не міг помилитися, оскільки багато разів уважно придивлявся до його рук. Спочатку я дуже зацікавився цим явищем, та й узагалі, чи багато потрібно, щоб зацікавити людину, яка відчуває себе полоненою! Але моя цікавість перейшла в жах і переляк, коли я побачив, що він почав повзти уздовж стіни над жахливою прірвою обличчям униз, причому його одяг розвівався довкола нього, як великі крила. Я очам своїм не вірив! Спочатку мені здалося, що це віддзеркалення місячного світла або гра химерно кинутої тіні; але, продовжуючи дивитися, я відмовився від своїх сумнівів, оскільки чітко побачив, як пальці й пазурі чіцлялися за виступи каміння, штукатурка яких вивітрилася від негоди; користуючись кожним виступом і щонайменшою нерівністю, граф, немов ящірка, повз із неймовірною швидкістю вниз по стіні.

Що це за чоловік, або що це за істота, яка так нагадує людину? Я відчуваю, що весь жах цієї місцевості охоплює мене; я боюся, страшенно боюся і немає мені порятунку! Я скутий такою панікою, що не наважуюсь навіть думати про…

15 травня.

Я знову бачив графа, який повз, неначе ящірка. Він опустився футів на 400 навскоси ліворуч. Потім він зник у якійсь дірі або вікні. Коли голова його щезла, я визирнув у вікно, прагнучи простежити його шлях, але безуспішно, оскільки