Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд
Вона раптом зрозуміла, що навіть якщо залишить Самюеля і поїде своєю дорогою, то куди ж вона попрямує без будь-яких знань про себе? По дорозі вона бачила ліси і гори, але Келен не знала, де вона знаходиться. Вона навіть не знала, де виросла, де живе, до якого місця вона належить. Вона не впізнавала землі, по яких вони їхали, і не могла пригадати які-небудь міста або села крім тих, через які вона пройшла разом з Сестрами, які полонили її. Вона загубилася в світі, в якому ніхто не знав її, і який вона не пам'ятала сама.
Коли Келен помітила, що місяць піднявся над вершинами дерев, вона кинула погляд на Самюеля. Той вже давним-давно закінчив з їжею.
Він полірував лежачий на колінах меч.
— Самуель, — покликала вона. Здавалося, цим вона вирвала його з трансу. — Самуель, мені потрібно знати, куди ми прямуємо.
— Туди, де ми будемо в безпеці.
— Ти мені це вже говорив. Я поїду з тобою далі, тільки якщо…
— Але ти повинна! Повинна їхати зі мною! Прошу тебе!
Келен збентежив такий сплеск емоцій. Його очі були широко розкриті, схоже, він був щиро стурбований.
— Чому ж?
— Тому, що я відведу нас в безпечне місце.
— Можливо, я сама зможу подбати про свою безпеку.
— Але я можу відвести тебе до того, хто допоможе тобі відновити пам'ять.
Він завоював її увагу. Вона присіла.
— Ти знаєш когось, хто може повернути мені мої спогади?
Самуель почав енергійно кивати.
— І хто ж це?
— Друг.
— І чому це я повинна повірити, що ти говориш правду?
Самуель опустив погляд на сяючий меч у нього на колінах. Він провів пальцем по всій його довжині.
— Я — Шукач Істини. На тебе накладено заклинання, яке викрало твою пам'ять. А у мене є друг, який може допомогти тобі повернути своє минуле, повернути себе.
Серце Келен раптово забилося від такої несподіваної перспективи відновити її пам'ять. У мить ока всі інші питання стали несуттєві.
Ніколи ще Самуель не говорив їй, що він Шукач Істини. Вона не знала, хто такий Шукач Істини, але побачила слово «істина», вплетене золотим дротом в срібний ефес меча. Схоже, цей титул надавався лише тим, хто з великим небажанням ділилився будь-якою інформацією.
— І коли ми зустрінемо цю людину?
— Скоро. Вона вже близько.
— І як ти це дізнався?
Самуель підняв погляд. Його жовті очі пильно дивилися на неї, в темряві схожі на лампи-близнюки.
— Я можу її відчувати. Ти повинна залишитися, якщо хочеш повернути своє минуле.
Келен подумала про Річарда з цими його дивними символами, якими він був весь оздоблений. Ось це було те, що насправді цікавило її. Вона пристрасно хотіла дізнатися, що її пов'язує з цим сірооким чоловіком.
* * *Річард розумів, що це був його єдиний шанс. Темрява, з якою ніщо не могло зрівнятися, оточувала його з усіх боків. Вона душила, жахала і тиснула на нього. Денна намагалася захистити його, але у неї не вистачало сил навіть для того, щоб зупинити це. І ні в кого б не вистачило.
— Ти не можеш, — почув він, як голос Денни шепоче в його голові. — Це місце — порожнеча. Ти не можеш так вчинити.
Але Річард знав, що це його єдиний шанс.
— Я повинен спробувати.
— Якщо ти це зробиш, то станеш беззахисним перед цим місцем. Ти будеш позбавлений свого захисту. Ти не зможеш більше тут залишатися.
— Я виконаю те, що повинен.
— Але тоді ти не зможеш знайти дорогу назад.
Річард в муці закричав. Створена ним захисна структура заклинань була роздроблена. Темрява з усіх боків просочувалася і проривалася до його життєвої сили. Це було місце, яке не терпить життя. Це було місце, яке існувало, щоб висмоктувати життя в темну нескінченність порожнечі.
Звір пішов за ним в порожнечу Підземного Світу, і тепер Річард був спійманий в його володіннях.
Повернення назад тепер вже не хвилювало його. Ця можливість була вже втрачена. Його зв'язок з точкою входу пропав, розбитий Звіром, коли він проривався крізь завісу захисних заклинань. Більше не існувало шляху назад в Сад Життя, не було можливості знайти що-небудь в самому центрі порожнечі.
Тепер мало значення тільки втеча, порятунок від Звіра.
Він був створений за допомогою магії Збитку і знаходився в світі магії Збитку. Таким чином, Річард був спійманий в лігві цього створіння. У цьому місці нізвідки було чекати допомоги. Денна нічого не могла вдіяти з таким породженням магії в його власній стихії.
І не було шляху назад в Небесні Чертоги, де звід з каменю був, як вікно, крізь яке було видно небо. Здавалося, це було вже давним-давно, нескінченно далеко по той бік вічного небуття. Його зв'язок з цими спогадами загубився десь у темряві.
Коли він відчув, як болісні кігті смерті рвуться до нього, єдине, чого він хотів це вирватися. Його розум утримував ті істотні мотиви, через які він відправився в обійми смерті. А Звір намагався вирвати їх у нього. Навіть ціною свого життя, Річард повинен був не дати цьому статися. Якщо він втратить ці головні спогади, тоді не стане і сенсу повертатися назад у світ життя.
— Я повинен зробити це, — вигукнув він,
