Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд
Зрештою, навряд чи він був найнебезпечнішою частиною Ордену. Небезпечними були жорстокі вірування, які викладало Братство. Джеган був просто худобою, яка запроваджувала у життя ці вірування.
— Я не думаю, що можу прямо зараз прийняти таке рішення.
— Я розумію. Я дам тобі деякий час, щоб обміркувати це. Трохи часу, щоб піти в зали Палацу і подивитися в очі тих жінок і дітей, про яких ти так дбаєш.
Річард кивнув.
— Це — одна з тих речей, про які я повинен подумати. Потрібно багато прийняти в розрахунок. Це займе час.
Людина посміхнувся.
— Звичайно. Не квапся. Я даю тобі кілька тижнів. У тебе є час до молодика. — Чоловік почав відвертатися геть, але потім різко обернувся. — О, ще одна річ, — його темний погляд ковзнув до Ніккі. — Ти повинен будеш віддати мені Ніккі, як частину угоди. Вона належить мені. Вона повинна повернутися.
— А що, якщо вона не хоче повертатися на твою сторону?
— Можливо, я неясно висловився. Не має значення, чого вона хоче. Вона повинна бути повернута мені. Це досить зрозуміло?
— Так.
— Добре, — сказав він з поблажливою посмішкою. — Тоді завершимо на це нашу розмову. Ти повинен до молодика віддати мені палац і Ніккі.
Чоловік повернувся, щоб оглянути армію, що розташувалася нижче, потім тупо підійшов до краю мосту і, не сказавши ні слова, ступив у порожнечу. Він навіть не кричав, падаючи крізь висхідні потоки повітря.
Джеган хотів тільки, щоб Річард зрозумів, як мало його турбує життя, і як легко він може забрати його.
Верна і Кара почали викрикувати заперечення і сердиті зауваження. Річард підняв руку.
— Не зараз. Обдумайте все. Я повинен зробити деякі речі.
Він подав сигнал команді моста спуститися назад вниз.
— Підняти міст, — сказав він, ідучи по дорозі вверх, коли порівнявся з ними.
Кулаки вітально стукнули в серця.
* * *При мерехтливому світлі факела, зосередившись і повністю занурившись в роботу, Річард пальцем виводив наступний елемент на магічному піску. Спочатку проговоривши для впевненості слова про себе, він, нарешті, глянув на темні вікна, потім почав шепотіти заклинання вголос по древнєд'харіанськи.
Через передні вікна, далеким куточком підсвідомості, він бачив місячне світло. Лише днем раніше, Джеган поставив йому умову до сходу нового місяця здати Палац. Місячне світло день за днем буде убувати, поки вони остаточно не поринуть в повний морок.
Річард вислухав Верну, генерала Мейфферта і тверду думку Кари, що вони не збираються капітулювати. Верна вважала, що, віддавши палац, вони покажуть тим самим, що злочинні переконання Джегана вірні, саме тому вона пропонувала боротися до останньої краплі крові; Генерал Мейфферт вважав, що це не більше, ніж хитрість Джегана, і було б нерозумно вірити, що Джеган дотримає слова, а тому вони ніколи не здадуться; Кара вважала, що їм все одно судилося померти, тому вона пропонувала забрати з собою якомога більше людей Джегана, перш ніж розлучитися з життям. Натан і Ніккі всього лише вислуховували аргументи, так і не вирішивши, що краще — здатися чи битися.
Річард звернув увагу, що всі їх ідеї пов'язані з тим, як краще розлучитися зі своїм життям, а не на те, як вижити. Всі вони думали про проблему, а не про її вирішення. Річард знав, що є лише один єдиний спосіб — добути шкатулки Одена, але всі інші навіть не хотіли про це чути.
Мить за миттю крізь пальці витікав дорогоцінний час. І Річард розумів, що більше немає часу чекати. Він відчував нищівний вантаж відповідальності, яку він повинен був покласти на свої плечі. Саме тоді Річард усвідомив, що часу дійсно більше немає, готовий він чи ні, але настав час приступати.
Він зберігав байдужість, вимовляючи заклинання одне за іншим, так само, як і безпристрасно виводив форми заклинань. Його емоції лише виходили від переживань за Келен, про людей, які йому були дорогі, і альтернативу, що він надасть їм.
Річард повинен був постійно нагадувати собі про те, що не можна даремно витрачати час, дозволяючи собі думати про щось зайве, а замість цього він повинен як можна доцільніше його використати.
Зараз у нього не було в розпорядженні ні шкатулок Одена, ні «Книги Зниклих Тіней", але, тим не менш, він знав з книг, які вони вивчили з Ніккі, особливо «Книгу Життя», яка давала знання, як правильно задіяти шкатулки Одена, що цей ритуал — необхідна складова для знищення заклинання Вогняного Ланцюга. Протистояти цьому закляттю — ось що було головною причиною створення цих скриньок. Якщо Річарду представиться шанс скористатися ними, то він повинен бути у всеозброєнні. Це була одна з тих речей, в яких у нього не було ніякого вибору. Все було просто — або він зробить це, або він ніколи не відкриє шкатулки.
Чим раніше він зробить спробу, тим раніше вони будуть знати, спрацює це чи ні. Він або виживе, або помре. Якщо він не врятується, то в цьому випадку у Ніккі, Натана та Верни буде більше часу для продумування іншого способу відвернути невідворотне.
У імператора було безліч варіантів, у Річарда — жодного.
У Джегана, який відкрив шкатулки через Сестру Юлію, не було необхідності пов'язувати себе з підземним світом. Сестра Юлія була Сестрою Тьми. Вона вже мала зв'язок з підземним світом, необхідний для використання магії Одена. Річард же повинен був створити свій власний зв'язок і знайти спосіб досягти того, що було необхідно, щоб змусити магію Одена знищити дію Вогняного Ланцюга.
Заклинання, як казала йому Ніккі, так само, як і форми заклинань, були причиною і наслідком. Річард був належною людиною, наділений
