Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Навіщо тобі потрібен кінь? — Запитав він підозріло.

Вона вирвала руку і сказала, звертаючись до всіх шістьом воїнів:

— Чи розумієте ви, що я повинна зробити? Я повинна зробити вибір, як і належить Матері-сповідники. Мені належить підняти на війну все Серединні Землі. І я не можу зробити це з чужих слів.

— Які докази тобі ще потрібні? — Зло спитав Чандален. — Хіба ти не бачила, що вони натворили в місті?

— Нехай я це бачила, але я повинна знати причини. Я не можу просто так оголосити війну. Я повинна знати, що вони за люди і навіщо воюють. — Була в Келен і ще одна, більш важлива причина, але про неї вона поки не хотіла говорити.

— Але ж вони вбивці! — Обурився Чандалов.

— Ти теж вбивав людей. Хіба ти не хотів би дізнатися причину зла, перш ніж мстити?

— Дурна жінка! — Вигукнув Чандален. Пріндін обережно взяв його за руку, мабуть, бажаючи, щоб той висловлювався ввічливіше, але Чандален скинув його руку. — Ти сама говорила про нерозсудливість цих хлопців, але їх тут тисячі, а ти одна! Ти не зможеш бігти, якщо вони надумають вбити тебе!

— Я — Мати-сповідниця. Ніхто не посміє підняти на мене зброю!

Келен сама б хотіла вірити тому, що говорить. Але вибору у неї не було.

Чандален, занадто розлючений, щоб продовжувати суперечку, щось пробурчав і відвернувся. Келен знала, що раніше він сердився, тому що, якщо станеться з нею що-небудь, не міг би повернутися додому. Але тепер у неї були підстави вважати, що він щиро боїться за неї. Але що вона могла вдіяти? Обов'язок Матері-сповідниці скасувати неможливо.

— Помічник командира Гобсон, я прошу тебе знайти мені коня, краще білого або сірого, — звеліла вона. Він кивнув і побіг виконувати наказ. — Командир, збери своїх людей. Треба оголосити про моє рішення.

Чандален все ще стояв до неї спиною. Келен поклала руку на його плече і сказала:

— Зараз ти будеш битися не тільки за людей Тіни, але і за всі Серединні Землі.

Він пробурчав щось нерозбірливе. Келен продовжувала, звертаючись уже до всіх присутніх:

— Поки мене не буде, троє моїх супутників пояснять вашим людям, командир, що слід робити. Я сподіваюся повернутися до світанку.

Коли Гобсон повернувся з конем, Келен стало трохи не по собі. О добрі духи, в яку справу вона вплуталася! Вона повернулась до командира:

— Якщо я… якщо що-небудь… Словом, якщо я заблукаю і не зможу знайти дороги назад, то командувати вами буде Чандален. Ти зрозумів: ви будете виконувати його накази.

— Так, Мати-сповідниця, — відповів він тихо, приклавши руку до грудей на знак вітання. — І нехай допоможуть тобі добрі духи.

— З досвіду знаю, що в таких справах швидкий кінь — найкраще, що може бути.

— В такому випадку ти отримала саме те, що потрібно, — запевнив її Гобсон.

— Нік — справжній бойовий кінь. Він не підведе.

Командир Райан допоміг Келен сісти на коня. Вона поплескала Ніка по холці. Він пирхнув і труснув головою. Келен направила коня до гори, туди, де починалася звивиста стежка, яка повинна була привести її у ворожий табір. Вона поспішала виїхати, поки їй не зрадила присутність духу.

Місячне світло ковзало по засніжених деревах вздовж стежки. Келен виїхала в долину. На відкритому просторі вона відчувала себе в більшій безпеці, адже тут не було дерев, за якими можна легко влаштувати засідку. Вона й не думала ховатися, і ворожі вартові помітили її, але не намагалися зупинити.

Попереду Келен побачила багаття ворожого табору, біля багать метушилися люди. За розмірами і велелюдністю табір нагадував невелике місто, а шум було чути за кілька миль. Численність війська, мабуть, давала противнику упевненість, що напасти ніхто не ризикне.

Низько насунувши капюшон, Келен їхала верхи мимо наметів і величезних багать, мимо прив'язаних коней і мулів. Пахло смаженим м'ясом і димом. Сніг був утрамбований безліччю ніг, копит, коліс і полозів. Люди навколо багать їли, пили і співали. Тут і там стояли піки, притулені одне до одного гострими кінцями, утворюючи щось на зразок пірамід. Намети були встановлені не акуратно, як у таборі Райана, а як попало. Люди бродили від багаття до багаття, пили, співали, грали в кості. Втім, схоже, випивці тут віддавали перевагу над всім іншими заняттям.

У загальній метушні на Келен ніхто не звернув уваги. Вона пустила коня риссю, намагаючись по можливості уникнути цікавих поглядів. Нік, старий бойовий кінь, анітрохи не переймався, потрапивши на настільки гучне збіговисько. З деяких наметів доносилися жіночі крики і регіт чоловіків. Келен мимоволі здригнулася.

Вона знала, що ці вояки возять з собою у візках повій. Вона знала також, що вони захоплюють жінок силою, вважаючи їх частиною військової здобичі, такої ж, як, наприклад, сережка, вирвана з вуха мерця. Що б не означали крики жінок, щирий страх або удаваний захват, вона все одно не могла змінити цей порядок, а тому намагалася не звертати на крики уваги, тим більше що їй потрібно було вивчити розташування табору.

Спочатку Келен побачила тут тільки д'харіанців. Їй дуже добре були знайомі їх кольчуги і лати. Броня на грудях воїнів була прикрашена вензелем з буквою «Р», що означало приналежність до будинку Ралів. Незабаром, однак, вона помітила кельтонців.

Чоловік десять вестландців, ставши в коло і обнявши один одного за плечі, танцювали, співали і пили вино з кухлів. Вона також побачила тут воїнів з Нікобара, сандарійців і навіть, до свого жаху, кілька галейців! Вона намагалася заспокоїти себе тим, що це — д'харіанці, які просто переодяглися в мундири вбитих воїнів, хоч це і було малоймовірно.

Тут і там між воїнами спалахували сварки. Сперечалися через виграш в кості, через їжу, через випивки. Сперечальники пускали в хід кулаки й ножі. Келен бачила, як одного чоловіка