Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Дійсно, потрібен час, щоб дістатися до Ейдіндріла, а тим більше щоб зібрати війська і зупинити цих вбивць. Скільки ще людей загине, поки Вища Рада прийме потрібне рішення? Вона повинна була зараз забути про свої почуття і діяти, як Мати-сповідниця, ретельно зваживши, скільки людина може загинути і скільки життів можна зберегти при тому чи іншому рішенні.

Вона повернулась до Чандалена і сказала на його мові:

— Ми повинні допомогти їм.

— Мати-сповідниця, це — дурні діти, — відповів Чандален. — Вони загинуть самі і погублять нас, якщо ми з ними зв'яжемося. Вони все одно помруть, але ти не потрапиш в Ейдіндріл, якщо ти залишишся з ними.

— Чандален, ці хлопчики схожі на людей Тіни, — заперечила Келен. — Вони переслідують своїх Джакопо. І якщо ми їм не допоможемо, то ще багато людей загине, як загинули ті, кого ми бачили в місті. Тут втрутився Пріндін:

— Мати-сповідниця, ми поступимо, як ти бажаєш, але допомогти цим дітям не можна. Нас всього четверо. Тоссідін кивнув:

— А найголовніше — тоді ти не зможеш домогтися своєї мети, ти не потрапиш в Ейдіндріл. Хіба це не важливо?

— Важливо, звичайно, — погодилася вона. — Але що, якщо б ті, хто вбив усіх мешканців міста, збиралися напасти після цього на Плем'я Тіни? Хіба ви не захотіли б, щоб я допомогла, якби мова йшла би про ваш народ?

Всі троє: Чандален, Пріндін і Тоссідін, замовкли. Вони думали над її словами, іноді поглядаючи на трьох командирів, які теж стояли мовчки.

— Що б ви зробили, якби вам потрібно було розгромити ворога? — Запитала Келен, звертаючись до всіх трьох своїх супутників.

Знову заговорив Тоссідін:

— Їх дуже багато. Це неможливо. Чандален сердито вдарив його по плечу.

— Ми — воїни народу Тіни! Ми — кращі воїни. ніж ті, за горою, які їздять у візках і вбивають жінок. Чи ти вважаєш, що ми їм поступаємося?

— Але все ж, — зауважив Пріндін, — Ми знаємо. що діяти так, як хочуть ці хлопчики, — значить загинути даремно. Повинно бути інше рішення.

Чандали посміхнувся:

— Це правда. Духи вчили таким речам мого діда. Він же навчив цьому батька, а батько, — мене. Справа тут не в числі воїнів. Ми краще цих хлопців знаємо, що треба робити. І ти сама, — він подивився в очі Келен, — краще за них знаєш військову справу.

Ти знаєш, що не можна битися так, як цього хоче ворог. А ці так і хочуть поступити.

Келен посміхнулася і кивнула:

— Можливо, ми і допоможемо цим хлопцям захистити невинних людей.

Вона повернулась до капітана Райану, який мовчки спостерігав за бесідою на незрозумілій йому мові.

— Добре, командир, ми будемо з ними боротися. Він схопив її за плечі.

— Дякую тобі, Мати-сповідниця! — І тут же відсмикнув руки, зрозумівши, кого він торкнувся. — Ось побачиш, все буде добре. Ми обрушився на них, застанемо їх зненацька і розіб'ємо!

— Застанете їх зненацька, ось як?! — Келен схопила його за комір. — А ти знаєш, що у них є чарівник, бовдур ти такий собі? — Вона відпустила його, або, скоріше, відштовхнула. — Ти ж був у Ебінісі. Хіба ти не помітив отвору, який невідомо звідки виник в стіні?

— Я… напевно, не звернув уваги. Я бачив… тільки мертвих. — В очах його з'явився страх, точно він і зараз бачив мертві тіла. — Вони лежали скрізь. Вона трохи охолола, бачачи його біль і горе. — Я розумію: це були твої друзі та близькі, — продовжувала Келен. — Я розумію, чому ти не помітив того, про що я говорю. Але це не виправдання для воїна. Воїн повинен помічати все. Інакше він загине. Я показала тобі, як твоя неуважність могла погубити тебе. Він збентежено кивнув:

— Так, Мати-сповідниця.

— Чи хочете ви знищити тих, хто зруйнував Ебініс? — Запитала вона. Всі троє відповіли, що хочуть саме цього. — Тоді я приймаю командування над вами! Якщо ви хочете зупинити ворога, ви повинні коритися мені, а також Чандалену, Пріндіну і Тоссідіну. Ти, командир, кажеш про військове мистецтво, але в нашому випадку мова йде не про це, а про те, як треба вбивати ворогів. В цьому ми і хочемо вам допомогти. Якщо ж ви хочете воювати за вашим правилам, то ми негайно підемо звідси, а ви досягнете лише того, що вас всіх переб'ють.

Капітан Райан і два його помічника опустилися на коліна.

— Мати-сповідниця, — Райан подивився їй в очі, — для мене велика честь служити під твоїм началом. Моє життя, як і життя моїх людей, належать тобі.

Якщо ти знаєш, як зупинити вбивць, то ми зробимо все, що ти вважаєш за потрібне.

— Це не військова гра, командир, — сказала Келен. — Щоб ми могли перемогти, кожен воїн повинен чітко виконувати накази. Кожен, хто не виконує наказів, допомагає ворогові, а це — зрада. Якщо ви хочете перемогти, ви повинні коритися мені, навіть якщо наказ вам не сподобається. Це зрозуміло?

— Так, Мати-сповідниця.

Вона подивилася на його помічників:

— А вам?

— Для мене честь служити під твоїм початком, Мати-сповідниця, — відповів один з них.

— Як і для мене, Мати-сповідниця, — запевнив інший.

Келен жестом веліла їм встати.

— Я повинна потрапити в Ейдіндріл. Це вкрай важливо. Але я допоможу вам почати справу. Я зможу побути тут з вами два дні, і ми допоможемо вам почати вбивати ваших ворогів, але потім нам треба буде знову вирушати в дорогу.

— Мати-сповідники, а як же бути з чарівником?

— Залиш його мені, — відповіла Келен. — Ти зрозумів? Він мій. Я сама ним займуся.

— Добре. З чого нам слід почати?

— З того, що ви дасте мені коня.