Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг

— Едді, він вибереться! — закричав Тіан, хапаючи Едді за плече. — Вибереться!

Едді скинув його руку з плеча і приступив до дверей. Стіна вбиральні знову хряснула від удару. Назовні посипалися уламки дощок. Тепер ними була всипана вся земля біля туалету. Але перекричати сирену Едді б не зміг, вона була надто гучною. Він чекав. І виття обірвалося ще до наступного удару.

— ВИРОДКИ! — закричав робот. — Я ВАС УБ’Ю! ДИРЕКТИВА ДВАДЦЯТЬ, КОД СІМ! Я СЛІПИЙ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ВИ, БОЯГУЗЛИВІ…

— Енді, роботе-вістовий! — прогорлав Едді. Раніше він записав серійний номер Енді на одному з дорогоцінних клаптів паперу, які мав у своєму розпорядженні Каллаген, недогризком олівця, теж позиченим у священика, тож тепер зачитав його голосно. — DNF-44821-V-63! Пароль!

Щойно Едді проголосив серійний номер, осатанілі удари й крики стихли, але навіть тиша зараз не здавалася тихою: у вухах досі дзеленчала пекельна сирена. Пролунало металеве брязкання й клацання реле. Потім: — Це DNF-44821-V-63. Назвіть пароль. — Пауза, потім безбарвним голосом: — Ти підступний виродок, Едді Дін з Нью-Йорка. У тебе є десять секунд. Дев’ять…

— Дев’ятнадцять, — проговорив Едді.

— Пароль неправильний, — у голосі бляшанки почулися нотки зловтіхи. — Вісім… сім…

— Дев’яносто дев’ять.

— Пароль неправильний. — Тепер Едді розчув тріумф. І встиг пошкодувати про свою божевільну самовпевненість, продемонстровану на дорозі. Встиг помітити настрашений погляд, яким обмінялися Роза й Тіан. Та усвідомити, що пси досі валують.

— Чотири… п’ять…

Не дев’ятнадцять і не дев’яносто дев’ять. Що ще могло бути?! Чим, на Бога, вимкнути цього вилупка?

— …три…

Аж раптом його осяяла думка, яскрава, наче очі Енді до того, як Роландів револьвер їх загасив. То був віршик на паркані, який оточував пустир, виведений рожевою фарбою з балончика: «О СЮЗАННА МІО, дволика моя ти. Який дивний збіг: Дон була у „Діксі-Піґ“ у…»

— …два…

І не те, і не те. Обидві цифри водночас. От чому клятий робот не обірвав його спроби після першої невдалої. Бо вона була не зовсім невдала.

— Дев’ятнадцять-дев’яносто-дев’ять! — закричав Едді у двері.

Відповіддю йому була мовчанка. Едді чекав, що ввімкнеться сирена, що Енді знову почне ломитися на волю. Едді накаже Тіанові й Розі тікати, спробує їх прикрити…

Голос, що пролунав з розтрощеної споруди, був безбарвним і рівним. Голос машини. Фальшива улесливість і щира лють щезли без сліду. Той Енді, яким його знали покоління фолькен у Кальї, зник навіки.

— Дякую, — сказав голос. — Я Енді, робот-вістовий, багато інших функцій. Серійний номер DNF-44821-V-63. Чим можу допомогти?

— Вимикайся.

У вбиральні тиша.

— Ти розумієш, що я тобі наказую?

— Будь ласка, не змушуйте мене, — тихо й налякано пробелькотів голос. — Ви погана людина. Погана.

— Вимикайся, зараз же!

Ще довша мовчанка. Роза стояла, притискаючи руки до горла. До них уже підходили з боку панотцевого будинку селяни, тримаючи в руках різне фермерське знаряддя, що мало правити за зброю. Роза махнула на них: мовляв, стійте там.

— DNF-44821-V-63, виконуй наказ!

— Так, Едді з Нью-Йорка. Я вимкнуся. — Новий тихий голос Енді бринів від жахливого смутку й жалю до себе. По шкірі в Едді поповзли мурашки. — Енді сліпий, і він вимикається. Ви розумієте, що мої основні акумулятори виснажено на дев’яносто вісім відсотків і я більше ніколи не зможу ввімкнутися знову?

Едді згадав Тію і Залмана, рунтів-велетів на фермі Джефордсів, подумав про решту бідолах, які поверталися до Кальї руїнами, про близнюків Тейвері, таких розумних, метикуватих, радих допомогти. І таких вродливих.

— «Ніколи» — це ще занадто м’яко для тебе, — сказав він. — Але нічого, хай буде й «ніколи». Годі балачок, Енді. Вимикайся.

Напівзруйнована вбиральня відповіла тишею. Тіан і Роза перебралися ближче до Едді й стали обабіч нього. Всі втрьох стояли перед замкненими дверима. Роза взяла Едді за руку вище ліктя, але він одразу ж вивільнився, на випадок, якщо доведеться стріляти. Хоча куди стріляти тепер, коли очей у Енді не стало, він гадки не мав.

Коли Енді заговорив знову, його голос зазвучав так рівно й гучно, що Тіан і Роза, зойкнувши, відступили. Едді залишився стояти. Колись він уже чув той голос і ті слова — на галявині велетенського ведмедя. У виконанні Енді вони звучали трохи інакше, але зміст був той самий.

— ТРИВАЄ ВИМКНЕННЯ DNF-44821-V-63! УСІ СУБ’ЯДЕРНІ АКУМУЛЯТОРИ Й ПЛАТИ ПАМ’ЯТІ НА СТАДІЇ ВИМКНЕННЯ! ЗАВЕРШЕННЯ РОБОТИ ВИКОНАНО НА 13 ВІДСОТКІВ! Я ЕНДІ, РОБОТ-ВІСТОВИЙ, БАГАТО ІНШИХ ФУНКЦІЙ! ПОВІДОМТЕ ПРО МОЄ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ В КОМПАНІЮ «ЛАМЕРК ІНДАСТРІЗ» АБО «ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ, ЛТД»! ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ 1-900-54! ВИНАГОРОДУ ГАРАНТОВАНО! ПОВТОРЮЮ: ВИНАГОРОДУ ГАРАНТОВАНО! — Пролунало клацання, і повідомлення увійшло в цикл: — ТРИВАЄ ВИМКНЕННЯ DNF-44821-V-63! УСІ СУБ’ЯДЕРНІ АКУМУЛЯТОРИ Й ПЛАТИ ПАМ’ЯТІ НА СТАДІЇ ВИМКНЕННЯ! ЗАВЕРШЕННЯ РОБОТИ ВИКОНАНО НА 19 ВІДСОТКІВ! Я ЕНДІ…

— Ти був Енді, — тихо сказав Едді. Він повернувся до Тіана й Рози та мимоволі всміхнувся, побачивши їхні налякані, мов у дітей, обличчя. — Все гаразд. Йому кінець. Він ще трохи погавкає, а потім замовкне. Можете зробити з нього… не знаю… підставку для вазонів абощо.

— Ми ліпше зірвемо дошки й поховаємо його просто тут, — кивнула Роза на вбиральню.

Едді розплився в широкій усмішці. Ідея потопити Енді в лайні йому подобалася. Навіть дуже.

СІМНАДЦЯТЬ

Поки смеркання поволі поступалося ночі, Роланд сидів на краю естради й спостерігав, як фолькен Кальї наминають свою велику вечерю. Усі вони знали, що це, можливо, остання спільна трапеза, що завтра ввечері о цій порі їхнє чудове маленьке містечко може диміти в руїнах, та все одно веселилися. І не зовсім заради дітей, спостеріг Роланд. Правильний вибір приніс з собою величезну полегкість. Хоч люди й знали, що ціна буде високою, їх охопила запаморочлива легкість. Більшість нині спатиме тут, перед Павільйоном, неподалік спочиватимуть у наметі їхні діти й онуки, та тут люди залишатимуться й завтра — вони звернуть обличчя на північний схід і чекатимуть кінця битви. Лунатиме стрілянина, якої вони, найімовірніше, ніколи не чули, а потім хмара куряви, здійнята Вовками, або розвіється, поверне в той бік, звідки прийшла, або посуне в бік Кальї. Якщо так, то фолькен розбіжаться хто куди й чекатимуть, коли Вовки візьмуться палити їхні хати. А коли все закінчиться, вони стануть вигнанцями у власному містечку. Чи відбудують вони його, якщо карта ляже саме так? Навряд чи, подумав Роланд. Адже без дітей (а в тому, що в разі перемоги Вовки заберуть їх усіх, стрілець не сумнівався), без майбутнього в цьому не буде