Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Це не минеться безслідно. Поки генерали з капітанами гарячково намагалися змінити стратегію битви, тож про мостонавідників забули. Але щойно все закінчиться, по нього прийдуть.

А може, це станеться й раніше. У бік Четвертої команди прямували Ґаз і Ламаріл в оточенні групи списників із резерву.

Скеля підійшов до командира з одного боку, а схвильований Тефт — з іншого, стискаючи в руках камінь. Обслуга позаду Каладіна загомоніла.

— Відійдіть, — наказав той рогоїду з товаришем.

— Але ж, Каладіне! — вигукнув Тефт. — Вони…

— Відступіться. Зберіть решту членів команди. І, якщо зможете, благополучно доправте на складський двір. «Якщо це лихо омине хоч декого з нас».

Скеля й Тефт не послухались, і Каладін сам ступив крок уперед. На Вежі все ще кипіла битва: загін Садеаса — під особистим проводом Сколкозбройного — спромігся захопити невеличкий плацдарм і відчайдушно його утримував. По обидва боки провалля здіймалися гори трупів. І це ще було не все.

Двійко командирів відділень знову порівнялися з ним, але Каладін втупив у них розлючений погляд, змусивши позадкувати. Тоді обернувся до Ґаза й Ламаріла. «Скажу, що це Ґаз напоумив мене, — подумав він. — Підбив залучити бокове перенесення при штурмі».

Але ні. Не було жодних свідків. Просто його слово проти сержантового. Це не спрацює. А крім того, таке пояснення дасть Ґазу з Ламарілом усі підстави відправити Каладіна на той світ негайно — не чекаючи, доки тому випаде шанс звернутися до їхнього керівництва.

Слід було вдатися до чогось іншого.

— Ти маєш хоч зелене уявлення про те, що накоїв? — наблизившись, закричав Ґаз, бризкаючи слиною.

— Перевернув із ніг на голову стратегію битви, — відказав Каладін, — і посіяв хаос у рядах цілої атакуючої армії. Тож ви прийшли покарати мене з тим, щоби коли начальство накинеться на вас за всю цю катавасію, ви могли хоч би вказати на те, що швидко розібралися з винуватцем.

Ґаз замовк, а Ламаріл і списники півколом обступили мостонавідника. Сержант виглядав спантеличено.

— Якщо комусь від цього полегшає, — похмуро мовив Каладін, — то я не знав, що таке трапиться. Просто намагався вціліти.

— Виживання мостонавідників не передбачене, — відрізав Ламаріл. Він махнув рукою кільком солдатам і тицьнув пальцем у Каладіна.

— Якщо залишите мене в живих, — сказав той, — обіцяю запевнити ваше керівництво, що ви не причетні до цього. А якщо вб’єте, то все виглядатиме так, ніби ви намагалися щось приховати.

— Щось приховати? — перепитав Ґаз, поглядаючи в бік Вежі, де тривала битва. Заблукана стріла загрюкотіла по камінню неподалік від нього, і її древко зламалося. — І що б це нам приховувати?

— А це з якого боку поглянути — адже цілком може здатися й так, ніби це від початку була твоя ідея. А ви, ясновельможний Ламаріле, не зупинили мене. Могли, проте не зробили цього — солдати бачили, як ви розмовляли з сержантом, слідкуючи за нашим тренуванням. І коли я не поручуся за ваше невідання щодо моїх планів, ви постанете в дуже й дуже невигідному світлі.

Солдати, які були з Ламарілом, звернули погляди на свого командира. Світлоокий насупився.

— Побийте його, — наказав він. — Але не до смерті.

Він розвернувся й попростував назад — у бік алетійського резерву.

Здоровенні списники наблизились до Каладіна. Бійці були темноокі, проте збиралися проявити до нього не більше співчуття, ніж паршенді. Він заплющив очі й зібрав усю волю в кулак. Дати відсіч їм усім не випадало. А йому ще й треба було залишитися з Четвертим мостом.

Удар тупим кінцем списа в живіт повалив його долі. Він судомно захапав повітря, а вояки взялися гамселити його ногами. Від штовхана носаком тріснув черес, і сфери — надто велика цінність, щоб залишати їх у казармі — розкотилися по камінню. Із них кудись пощезло Буресвітло, і тепер вони здавалися темними й безживними.

А солдати гамселили далі.

33

Кіматика

«Вони змінювалися навіть тоді, коли ми вже билися з ними. Наче тіні, що здатні перетворюватися в ритмі танцю полум’я. Не слід недооцінювати їх, орієнтуючись на перше враження». — Вважається, що це фрагмент висловлювання Талатіна — Променистого з ордену Стражів каменю. Його джерело — «Втілення» за авторством Ґувлоу — зазвичай сприймається як надійне, хоча цей уривок запозичений зі скопійованої частини «Поеми сьомого ранку», повний текст якої до нас не дійшов.

Інколи, потрапляючи до власне Паланеуму — неозорого зібрання книг, рукописів і сувоїв одразу за читальними залами Завіси, — Шаллан бувала настільки приголомшена його масштабами й красою, що забувала про все інше.

Паланеум мав форму оберненої піраміди, заглибленої в скелю. По периметру його облямовували підвісні переходи на кшталт балконів. Ледь нахилені вперед, вони звивалися вздовж усіх чотирьох стін, утворюючи величну квадратну спіраль — гігантські східці, що вказували в центр Рошару. А за потреби з системою ліфтів можна було спускатися швидше.

Обіпершись на перила найвищого ярусу, Шаллан могла розгледіти лише половину шляху донизу. Їй здавалося, ніби це місце завелике, занадто грандіозне як для рукотворного. Бо як, наприклад, вдалося досягти просто ідеальної рівності терасованих ярусів? Чи не Душезаклиначами створювався відкритий простір? І скільки ж самоцвітів мусіло на це піти?

Приміщення окутувала напівтемрява. Центрального освітлення не було — лише невеликі смарагдові лампи цілеспрямовано розганяли морок над східцями галерей. Подвижники з Конгрегації проникливості час від часу обходили яруси, замінюючи сфери. А це мали бути сотні й сотні смарагдів — очевидно, вони складали королівську скарбницю Харбранта. Бо ж кращого місця, ніж абсолютно вбезпечений Паланеум, для них годі було й шукати. А так вони не тільки перебували під захистом, а й слугували для освітлення велетенської бібліотеки.

Шаллан продовжила свій шлях. Служник-паршмен ніс сфероліхтар, оснащений трійцею сапфірових марок. Їхнє м’яке синє світло відбивалося від кам’яних стін, подекуди Душезаклятих на кварц суто заради оздоблення. Поручні були вирізьблені з дерева, а тоді перетворені на мармур. Проводячи пальцями по одному з них, вона відчувала первинну волокнистість перил. І водночас — холодну гладкість каменю. Дивина, чи не навмисно розрахована на те, щоб обманути відчуття.

Приставлений до неї паршмен ніс невеличкий кошик книжок, щедро ілюстрованих видатними натуралістами. Джасна почала дозволяти Шаллан відводити трохи навчального часу на вивчення самостійно обраних