Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

З боку інших команд до них долинули розпачливі крики болю. Люди падали — дехто, імовірно, під час першої ж вилазки. У Четвертого мосту не заволав ніхто. І долі не опинився.

Каладін знову розвернув настил і побіг, скісно забираючи в протилежному напрямку та підставляючи обслугу під удар. Здивовані паршенді зарядили луки. Зазвичай вони стріляли залпами. Із цього й скористався Каладін, оскільки щойно вороги натягнули тятиви, як він розвернувся, використовуючи громіздкий настил як щит.

І знову стріли вп’ялися в деревину. І знову закричала обслуга інших мостів. І знову зигзагоподібний маневр командира захистив його людей.

«І ще раз», — подумав Каладін. Тепер їм доведеться непереливки. Паршенді знатимуть, що він планує. І приготуються стріляти, як тільки-но він розвернеться.

Поворот.

Ані стріли.

Приголомшений мостонавідник збагнув, що паршендійські лучники перемкнули всю свою увагу на решту команд, вишукуючи легші мішені. Простір перед його людьми залишився практично порожнім.

Прірва була зовсім поруч, і попри всі віражі Каладін привів свою команду куди слід, щоб навести міст у правильному місці: для успіху кавалерійської атаки настили мали розташовуватись у ряд недалеко один від одного. Він швидко розпорядився: «Майна!» Дехто з ворожих лучників знову звернув на них увагу, але більшість ігнорувала, посилаючи стріли в інші команди.

Ззаду долинув гуркіт, сповіщаючи, що один із мостів повалився. Каладін і його люди штовхали міст, доки алетійські лучники з тилу засипали паршенді залпами, не даючи зорієнтуватися й зіштовхнути настил. Не припиняючи роботи, командир ризикнув озирнутися через плече.

Наступний у черзі міст був близько. Ним виявився Сьомий, який безпорадно борсався, ловлячи стрілу за стрілою та покосами падаючи додолу. Ряди обслуги ріділи на очах — й ось настил із гуркотом упав на каміння. Услід накренився й Двадцять сьомий. Іще два вже лежали долі. До прірви заледве добувся Шостий міст, втративши більше половини людей. Де були решта команд? Короткий позирк назад не дав змоги цього роздивитися, але слід було зосередитись на роботі.

Каладін і його люди з глухим стуком навели міст, і командир наказав відходити. Обслуга кинулася геть, звільняючи дорогу для кавалерії. Але та не з’являлася. Вмиваючись потом, Каладін обернувся.

П’ять інших команд навели мости над проваллям, проте решта все ще силкувались досягти його. Як не дивно, вони теж спробували прикритися настилами від стріл — за прикладом Каладіна і його підлеглих. Багато мостів неначе скульгавіли: дехто з обслуги намагався опустити їх для захисту, проте інші так само бігли вперед.

Панував хаос. Ніхто з них не вправлявся в боковому перенесенні. Намагаючись утримати настил у новому положенні, одна відстала команда зронила його. Дві інші партії обслуги були повністю винищені паршенді, які не припиняли обстрілу.

Важка кавалерія провела атаку, скориставшись шістьма наведеними мостами. Зазвичай кіннотники перетинали їх по двоє в ряд, накопичуючи для удару близько сотні верхівців: три послідовно вишикувані лави по тридцять-сорок рицарів у кожній. Однак це залежало від того, скільки настилів стояли в ряд, уможливлюючи ефективний наступ на сотні паршендійських лучників.

Та цього разу мости лежали надто безсистемно. Частина кавалерії перебралася на інший бік, але її стрій поламався, і кіннотники не ризикували ринутися на паршенді, побоюючись оточення.

Піхотинці взялися допомагати, штовхаючи Міст № 6. «Нам треба їм підсобити, — подумав Каладін. — Навести решту мостів».

Але було запізно. Хоча сам Каладін залишився неподалік поля бою, його люди, як і зазвичай, відступили під захист найближчого виступу оголеної породи. Причому обрали такий, що, надійно захищаючи від стріл, був на прийнятній відстані, щоб спостерігати за битвою. Після першого етапу штурму паршенді завжди давали обслузі спокій, хоча алеті завбачливо виставляли ар’єргард, щоб убезпечити свої тили й не дати паршенді відрізати їм шлях до відступу.

Зрештою солдати навели над прірвою Шостий міст, те саме зробили зі своїми настилами ще дві команди, проте половина з них так туди й не добулася. Армії довелося перешиковуватись на бігу, кидаючись на допомогу кавалерії та розділяючи свої сили між наявними переправами.

З-за виступу вискочив Тефт і, вхопивши Каладіна за руку, потяг його за собою назад, у відносно безпечне місце. Командир не противився його смиканню, однак все ще вдивлявся в поле бою, із жахом усвідомлюючи, що трапилося.

Скеля підступив до командира й поплескав його по плечу. Волосся здорованя-рогоїда від поту прилипло до голови, але він широко всміхався:

— Чудеса! Жодного пораненого!

До них наблизився Моаш:

— Прародителю бур! Повірити не можу в те, що ти тільки-но зробив! Каладіне, ти назавжди змінив мостові вилазки!

— Ні, — тихо відповів той. — Я підірвав усю міць нашої атаки.

— Я… Що?

«Прародителю бур!» — подумав командир.

Важка кавалерія виявилася відрізаною від своїх. Кіннота мала наступати лавою: успіх її атаки передусім визначався залякуванням.

Але тут паршенді змогли ухилитися з-під удару, а потім напасти на вершників із флангів. Натомість піхотинці не дісталися на місце досить оперативно, щоби прийти їм на допомогу. Кілька груп верхівців билися в повному оточенні. Солдати скупчилися довкола наведених мостів, силкуючись перебратися на інший бік, однак паршенді займали вигідну позицію та відбивали їхні атаки. Списники падали з настилів, а пізніше ворогу вдалося скинути в прірву й цілий міст. Алетійські сили незабаром перейшли до оборони: бійці зосередились на утриманні плацдарму перед мостами, забезпечуючи кінноті шлях до відступу.

Каладін вдивлявся в битву, не відриваючи очей. Він ніколи не заглиблювався в питання тактики й потреб усієї армії під час подібних вилазок. Мостонавідник узяв до уваги лиш інтереси власної команди. Це була дурна помилка, якої він не мав би припуститися. Він би й не припустився, якби все ще сприймав себе як справжнього солдата. Каладін ненавидів Садеаса. Його обурював спосіб, у який той використовував йому подібних. Але він не повинен був змінювати базову тактику Четвертого мосту без урахування всієї картини бою.

«Я відвернув увагу противника на інші команди, — подумав Каладін. — Так ми зарано дісталися прірви, однак уповільнили декого з них».

А оскільки він біг попереду, багато інших мостонавідників добре роздивилися, як той використовував настил у ролі щита. Це підштовхнуло їх до наслідування. А як наслідок — кожна група обслуги наступала з різною швидкістю, й алетійські лучники не знали, куди спрямовувати залпи, щоби послабити натиск паршенді на етапі наведення мостів.