Танок з драконами - Джордж Мартін

— Їдьте, коли бажаєте, добрий лицарю. Я вас не тримаю. Та й жодного з вас. — Дані злетіла з коня спритним стрибком. — Я не можу їх зцілити, але можу показати, що їхній матері не байдуже.

Джохого зойкнув, аж дух йому перехопило.

— Ні, халісі! — Дзвоник у його косі зателенькав, коли він злізав з коня. — Не наближайтеся! Не дозволяйте їм торкатися! Не треба!

Дані пройшла просто повз нього. За кілька аршинів на землі лежав старий, стогнучи і витріщаючись у сіре черево хмар. Вона стала обіч нього на коліна, зморщила носа на сморід і відкинула брудне сиве волосся, щоб помацати чоло.

— Його плоть палає вогнем. Дайте води обмити! Нехай морської, годиться. Марселене, принесеш? І олії теж треба — для поховального багаття. Хто допоможе мені спалити мертвих?

Коли Агго повернувся з Сірим Хробаком та п’ятьма десятками Неблазних, що підтюпцем наздоганяли його коня, Дані вже встигла присоромити весь свій супровід і приставити їх до брудної праці. Симон Смугаста Спина зі своїми людьми відтягав живих від мертвих і складав трупи купами, а Джохого і Рахаро з рештою дотракійців відводили тих, хто ще міг так-сяк дибати, до моря — помитися і випрати одяг. Агго витріщився на них, наче на збіговисько божевільних, але Сірий Хробак став на коліна коло цариці й мовив:

— Сей-один бажає допомогти.

Ще до полудня запалили більше як десяток великих багать. Стовпи чорного диму здійнялися до безжальної блакиті неба, розпливаючись олійними плямами. Дорожнє вбрання Дані, коли вона зрештою відступила від багать, вщент укрилося плямами сажі.

— Превисокосте, — звернувся Сірий Хробак, — сей-один і його брати благають дозволу скупатися у солоному морі, коли праця скінчиться. Ми маємо очиститися згідно закону нашої великої богині.

Раніше цариця не чула, щоб євнухи мали власну богиню.

— Хто ця богиня? Одна з богів Гісу?

Сірий Хробак збентежився.

— Богиню кличуть багатьма іменами. Володарка Списів, Наречена Битви, Матір Вояцтва… але справжнє ім’я належить тільки сим-одним бідолахам, що спалили свою мужність на її вівтарі. Нам не дозволено говорити про богиню з іншими. Сей-один благає дарувати йому зухвалість.

— Дарую. Так, ви можете скупатися, коли бажаєте. Дяка вам за допомогу.

— Сі-одні живуть службою цариці.

Коли Даянерис повернулася до піраміди, відчуваючи втому в тілі та розпач у душі, то знайшла Місандею за читанням якогось старого сувою, а Іррі та Джихікі — за суперечкою про Рахаро.

— Ти йому надто кістлява, — саме казала Джихікі. — Ти майже хлопчик. Рахаро не злягається з хлопчиками. Це кожен знає.

Іррі у відповідь визвірилася:

— А про тебе кожен знає, що ти майже корова! Рахаро не злягається з коровами!

— Рахаро — кров моєї крові. Його життя належить мені, а не вам, — мовила Дані обом дівчатам.

За час, проведений поза Меєрином, Рахаро виріс мало не на півстопи, а до міста повернувся з грубими від м’язів руками та ногами і чотирма дзвіночками у косі. Тепер він вивищувався зростом і над Агго, і над Джохого — чого не змогли не помітити обидві Даніни служниці.

— А тепер замовкніть. Мені треба скупатися. — Ніколи ще вона не почувалася такою забрудненою. — Джихікі, допоможи зняти одяг, віднеси геть і кинь у вогонь. Іррі, скажи К’єззі, щоб знайшла мені чим накинутися — легким, тонким, необтяжливим. День був дуже спекотний.

На її терасі дмухав прохолодний вітерець. Дані аж зітхнула з насолоди, сідаючи у води своєї водойми. За її наказом Місандея теж вибралася з одягу і залізла услід.

— Ся-одна чула, як астапорці минулої ночі шкреблися у мури, — мовила мала драгоманка, натираючи Дані спину.

Іррі та Джихікі перезирнулися.

— Ніхто не шкрібся, — заперечила Джихікі. — Як це… шкреблися?

— Руками, — відповіла Місандея. — Цегла в мурах вже стара і сипка. Вони намагаються продертися до міста.

— Хіба за кілька років, — мовила Іррі. — Мури дуже товсті. Це кожен знає.

— Кожен знає, — погодилася Джихікі.

— Мені вони теж сняться, — мовила Дані й узяла Місандею за руку. — Але табір за добру версту від міста, люба моя. Ніхто не шкребеться у мури.

— Вашій милості краще знати, — відповіла Місандея. — Помити вам волосся? Вже скоро час. Резнак мо’Резнак і Зелена Грація прийдуть обговорити…

— Приготування до весілля! — Дані сіла у водоймі рвучко, зі сплеском. — А я трохи не забула!

«Бо, напевне, хотіла забути.»

— А після них маю вечеряти з Гіздахром, — зітхнула Дані. — Іррі, неси зелений токар. Отой, що шовковий, з мирійським мереживом на подолі.

— Його лагодять, халісі. Мереживо розірвалося. Зате блакитний токар саме випрали.

— Тоді блакитний. Їм теж буде приємно.

Вона майже не помилилася. Жриця та підстолій справді були раді бачити її вбраною в токар, як справжнісіньку меєринську панянку. Та насправді їм бажалося роздягти її голяка. Даянерис вислухала, не вірячи своїм вухам, а коли вони скінчили, відповіла:

— Не хочу завдавати образи, але Гіздахровій матері та сестрам я голою не покажуся!

— Але ж, — мовив Резнак мо’Резнак, кліпаючи очима, — ваша превисокість мають такий обов’язок. Перед шлюбом за звичаєм жінки чоловікового дому оглядають черево нареченої та її, гм… жіночі місця. Перевіряють, чи належної вони будови, чи виглядають здоровими, чи…

— Чи обіцяють плідність, — скінчила Галацца Галаре. — Це стародавній звичай, ваша преосяйносте. Засвідчити огляд і проказати належні молитви прийдуть три храмові Грації.

— Так-так, — закивав Резнак, — а потім подається частування, особливий пиріг. Жіночий пиріг, що печеться лише на заручини. Чоловікам його куштувати не дозволено. Мені казали, він надзвичайно смачний. Аж казковий.

«А якщо черево моє зів’яло, а жіночі місця зурочено? Чи подадуть особливий пиріг і до такого випадку?»

— Гіздахр зо’Лорак матиме змогу розглядати мої жіночі місця після весілля. — «Хал Дрого не знайшов у них жодної вади, то чого йому там шукати?» — А його мати з сестрами хай розглядають одна одну і тішаться пирогом без мене. Я його не куштуватиму. Так само, як не обмиватиму шляхетні ноги шляхетного Гіздахра.

— Ваша препишність, мабуть, не конче розуміють, — заблагав Резнак. — Обмиття ніг — священний звичай, благословенний у віках. Він означає, що ви раді стати