Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Грраатч!

Річард засміявся. Гар кинувся на нього, і вони затіяли боротьбу. Це було улюблене заняття Гратча, якщо, звичайно, не вважати їжі. Вони колошматити один одного і каталися по землі, намагаючись тим не менш не заподіювати один одному біль. Втім, гар іноді хапав зубами руку людини, хоча, треба віддати належне, ніколи всерйоз не кусався.

Нарешті Річард вивільнився і сів на пеньок. Гратч підійшов до нього і сів йому на коліна, обхопивши лапами, немов обіймаючи. Він знав, що, коли зійде сонце, їм належить розлучитися.

Помітивши в заростях зайця, Річард згадав, що ще не роздобув їжу для сестри Верни. Непогано б пригостити її смаженим м'ясом.

— Гратч, мені потрібен цей заєць, — сказав він.

Гар нехотя сліз на землю, і Річард натягнув тятиву. Просвистіла стріла.

Річард попросив гара принести здобич. Гар слухняно приволік вбитого звіра. Він знав, що в нагороду йому дістануться тельбухи.

Коли зовсім розвиднілося, Річард, попрощавшись з Гратчем, відправився до місця стоянки. Він знову і знову повертався думками до того видіння у білій вежі.

Перед очима його все стояла Келен: в білій сукні, з зв'язаними руками, з коротко підстриженим волоссям.

«Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести Істину, того, хто залишиться в живих, коли нависне загроза тіней. А потім прийде темрява велика, тьма смерті. І заради надії врятувати Життя та, що в білому, повинна бути віддана народу своєму, щоб звеселився і зрадів народ».

Він знав, що означають слова «та, що в білому», і знав, чим вона обрадує свій народ.

Він згадав ще одне пророцтво, те, про яке говорила сестра Верна: «Він — Несучий смерть, і сам дасть собі це ім'я». А ще вона говорила, що цей Несучий смерть має здатність закликати мертвих і з'єднувати минуле з сьогоденням. Дивне пророцтво. Незрозуміле і тривожне. Поглинений своїми думками, він не помітив, як підійшов до галявини, де вони розташувалися на нічліг.

Сестра Верна вже встала. Сидячи навпочіпки біля багаття, вона пекла на сніданок коржик. Разом з сонцем прокинулися птахи, повітря був повне щебетанням і цвірінчанням. Дзижчали комахи. Білки скакали з гілки на гілку.

Річард насадив м'ясо на рожен і повісив над вогнем. Сестра Верна не удостоїла його увагою.

— Я подумав, тобі захочеться м'яса на сніданок, — сказав він. Сестра щось буркнула у відповідь. — Ти все ще сердишся на мене за те, що я вчора врятував тебе?

Вона підкинула хмизу у вогонь і озирнулася на Річарда:

— Я не серджуся на тебе за те, що ти врятував мене.

— Хіба не ти казала, Що Творець ненавидить брехню? Ти думаєш, він тобі зараз вірить? Я — ні. Верна почервоніла.

— Не смій так говорити! Це блюзнірство.

— А брехня що, не блюзнірство? — Не вгамовувався Річард.

— Річард, ти не розумієш, чому я серджуся.

— Може, й розумію. — Річард сів на землю. — Ти призначена моєю наставницею. Мабуть, тобі здається, що вчора ти повела себе неправильно. Але я так не вважаю.

По-моєму, ми просто обидва зробили те, що слід було зробити, щоб залишитися в живих.

Сестра Верна пильно подивилася на Річарда.

— Зробили те, що слід було? Наскільки я пам'ятаю ту книгу, коли коні перевезли через отруєну річку людей, деякі з них померли.

— Отже, ти все-таки її читала? — Посміхнувся Річард.

— Я ж казала, що читала! Ти вчинив необдумано і мало не знищив нас обох.

— У нас не було вибору, сестра.

— Вибір є завжди, Річард. Саме цьому я і намагаюся тебе навчити.

Чарівники, які зачарували долину, теж вважали, що у них немає вибору, але тільки погіршили ситуацію. Ти вдався до допомоги свого Хань, але при цьому не подумав про наслідки.

— Що ж нам ще залишалося робити, сестра?

— Вибір є завжди, — повторила сестра Верна. — На цей раз, Річард, тобі пощастило. Але та магія, яку ти застосував, могла знищити тебе.

— Про що ти?

Сестра Верна взяла свою дорожню сумку і почала щось шукати. Нарешті вона витягла звідти зелену шкіряну сумочку поменше.

— Тобі ж на руку потрапила кров того чудовиська? І здається, тебе кусали павуки?

— Кусали. В ноги.

— Покажи.

Річард закатав штанини і показав розпухлі укушені місця. Сестра похитала головою, прошепотіла щось і витягла з сумки два флакончики.

Підібравши з землі паличку, вона витягла з одного флакончика трохи білої пасти і намазала її на лезо ножа. Паличку вона тут же кинула у вогонь. Потім, узявши іншу паличку, вона витягла з іншого флакончика чорну пасту і теж намазала на ніж. Друга паличка полетіла у вогонь слідом за першою. Полум'я яскраво спалахнуло, і з багаття піднялася до неба біла куля, яка світилася, але незабаром перетворилася в чорний дим.

Сестра Верна показала йому ніж, на якому тепер була сіра паста.

— Світло і Тьма, небо і земля. Це — чарівне зілля, яке зцілить тебе, інакше ти помреш сьогодні увечері. Іди сюди.

Річард присунувся до неї ближче.

— Ти що, роздумувала, чи варто мене рятувати?

— Ні. Але це дуже сильний магічний засіб. Це протиотрута від отрути чаклунських тварюк, що потрапила тобі в кров. Якщо застосувати її занадто рано, вона вб'є тебе, а якщо занадто пізно, ти помреш від укусів. Я просто чекала, коли прийде час.

Річарду дуже хотілося ще посперечатися, але він просто сказав:

— Дякую за допомогу, сестра. — Вона спохмурніла. — А чим я міг погіршити становище? — Своїм безглуздям. Пускати в хід магію небезпечно не тільки для інших, а й для самого чарівника. Річард здригнувся, коли вона швидким рухом хрест-навхрест розрізала нарив. Від болю