Битва королів - Джордж Мартін

— Чорти б його вхопили! — вилаявся Тиріон.

Вейрис усміхнувся повним ротом гнилих зубів.

— Кого, мілорде? Сера Кортні чи лорда Станіса?

— Обох! — Штормокрай — міцна фортеця, вона мала би протриматися півроку чи й більше... цього часу батькові вистало б на те, щоб покінчити з Робом Старком.— Як це сталося?

Вейрис зиркнув на Шей.

— Мілорде, чи варто псувати вашій чарівній леді сон цією похмурою і кривавою розмовою?

— Може, леді б і злякалася,— сказала Шей,— а я не боюся.

— А варто,— сказав до неї Тиріон.— Штормокрай упав, і Станіс дуже скоро зверне свою увагу на Королівський Причал...— Він пожалів, що розбив кухоль з вином.— Лорде Вейрисе, дайте мені хвильку, і я разом з вами поїду в замок.

— Я чекатиму в стайні,— уклонився Вейрис і потупав геть.

Тиріон притягнув до себе Шей.

— Тут ти в небезпеці.

— Я за мурами, зі мною ваші вартові.

— Перекупні мечі,— сказав Тиріон.— Так, золото моє вони люблять, та чи помруть вони за тебе? А що ж до мурів, то досить одному зловмиснику стати на плечі іншому — й за мить він уже буде у дворі. Під час заколоту згорів схожий особняк. А золотаря, який жив там, убили за страшний «злочин» — за те, що в нього була повна комора; верховного септона роздерли на шматки, Лоліс зґвалтували з півсотні разів, і серу Арону розтрощили голову. А що, ти думаєш, зроблять люди, якщо до рук їм потрапить правицина леді?

— Правицина повія, хотіли ви сказати? — подивилася вона на нього своїми зухвалими очима.— Хоча для вас я б могла бути й леді, мілорде. Вдягалася б у гарні речі, що ви мені подарували, в атлас і парчу і золоту тканину, надівала б ваші коштовності й, тримаючи вас за руку, сиділа б поряд на ваших учтах. Я ще я могла б вам народити синів, я точно знаю... і присягаюся, я б вас ніколи не осоромила.

«Я вже осоромився — тим, що закохався в тебе».

— Які солодкі мрії, Шей. Забудь про них, прошу. Цього все одно ніколи не буде.

— Через королеву? Її я теж не боюся.

— А я боюся.

— То вбийте її — і по всьому. Ви ж так і так одне одного не любите.

Тиріон зітхнув.

— Вона — моя сестра. Людина, що вбиває рідну кров, проклята у віках в очах богів і людей. Ба більше, хай що ми з тобою можемо думати про Серсі, а мій батько з братом її люблять. Я можу з ким завгодно змовитись у Сімох Королівствах, але боги не нагородили мене силами стрітися віч-на-віч з Джеймі з мечем у руці.

— І в Юного Вовка, і в лорда Станіса теж є мечі, але вони вас не лякають.

«Як мало ти знаєш, любонько».

— Їм я можу протиставити всю потугу дому Ланістерів. А що я протиставлю батькові чи Джеймі, крім своєї горбатої спини й пари куцих ніг?

— У вас є я,— поцілувала його Шей, обхопивши руками за шию і притискаючись до нього всім тілом.

Один поцілунок — і він відчув збудження, як завжди було від поцілунків, але цього разу Тиріон вивільнився.

— Не зараз. Любонько, я маю... ну, назвім це зерном задуму. Можливо, мені вдасться влаштувати тебе в замку на кухні.

У неї закам’яніло обличчя.

— На кухні?

— Так. Якщо діятиму через Вейриса, ніхто й не здогадається.

— Мілорде,— хихикнула вона,— я ж вас отрую. Всі чоловіки, які спробували мого куховарства, підтверджували, що з мене — чудова повія.

— У Червоній фортеці кухарів не бракує. Різників і пекарів теж. Тобі доведеться вдавати посудницю.

— Помийницю,— сказала вона,— в колючій коричневій сукні. Це такою мілорд хоче мене бачити?

— Мілорд хоче тебе живою бачити,— сказав Тиріон.— А в шовках і оксамитах горщики не митимеш.

— Мілорд від мене втомився? — вона потягнулася рукою йому під сорочку й відшукала прутень. Двічі швидко погладила — і він уже набряк.— Ні, він і досі мене хоче,— засміялася вона.— Хочете попорати кухарку, мілорде? Можете обсипати мене борошном і злизувати підливку в мене з цицьок, якщо схо...

— Припини.

Її поведінка нагадала йому Тансі, яка так хотіла виграти своє парі. Він висмикнув її руку з-під сорочки, щоб більше не бавилася.

— Не час для постільних ігор, Шей. На кону, можливо, твоє життя.

Вона припинила всміхатися.

— Якщо я розсердила мілорда, я не хотіла, я тільки... Може, просто збільшите мою варту?

Тиріон глибоко зітхнув. «Не забувай, яка вона юна»,— сказав він собі. Він узяв її за руку.

— Коштовності можна купити нові, а сукні пошити вдвічі кращі, ніж колишні. Для мене ти за цими мурами — найцінніша річ. У Червоній фортеці теж не надто безпечно, але безпечніше, ніж тут. Тому я хочу перевести тебе туди.

— На кухню,— сухо мовила вона,— драїти горщики.

— Ненадовго.

— Батько зробив з мене свою кухарку,— сказала вона, скрививши губи,— тому я і втекла.

— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе свою повію,— нагадав він їй.

— І це теж. Драїти горщики я любила не більше, ніж пускати його прутень у себе,— вона закинула голову.— А чому не можна тримати мене у вашій вежі? Половина лордів при дворі мають жінок, що їм постіль гріють.

— Я маю чітку заборону брати тебе до двору.

— Від вашого дурного батечка,— надула вона губки.— Ви вже дорослий і можете тримати стільки повій, скільки схочете. Чи він має вас за безбородого хлопчиська? Що він може вам зробити — відшльопати?

Тиріон ляснув її по обличчю. Не сильно, але відчутно.

— Чорт забирай! — вигукнув він.— Чорт забирай! Не смій з мене глузувати! Не ти!

На якусь мить Шей відібрало мову. Чути було тільки, як сюркоче й сюркоче цвіркун.

— Даруйте, мілорде,— нарешті сказала вона неслухняним дерев’яним голосом.— Перепрошую за зухвальство.

«А я перепрошую за ляпас. Боги праведні, невже я перетворююся на Серсі?»

— Неправильно це було,— сказав він.— І з мого, і з твого боку. Шей, ти не розумієш,— почав він — із його