Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Не думаю, що це можливо, — відказала вона.

Мандор пирхнув, і я побачив, яким небезпечним річищем потекли його думки.

— Покладіться на мене й просто скажіть, які будуть наслідки, — попросив він.

Вона трохи помовчала, а тоді пояснила:

— Якщо б ти зміг заткнути його, хоч ненадовго, повалиться, очевидно, уся фортеця. Досі я використовувала його еманації, аби вона залишалася стояти. Це дуже стара споруда, а я так і не зібралася зміцнити її контрфорсами. А ще гадаю, що той океан енергії, який би знадобився, аби успішно атакувати Фонтан, можна з більшою користю спрямувати на будь-що інше.

— Дякую, зрозуміло, — сказав Мандор.

Вона зупинилася, занурила руку в одну з ліній сили й заплющила очі, наче перевіряючи у когось пульс.

— Величезна сила, — зауважила трохи згодом. — Хтось звертається до Фонтана на глибинному рівні.

Вона пішла далі. Світло у кінці коридору розгоралося, тьмяніло, розгоралося, тьмяніло — знову й знову. Тіні, відповідно, відступали й знову рухалися вперед із кожною зміною освітлення. Я почав розрізняти ще один звук, схожий на гудіння високовольтних дротів. Час від часу на цей гул накладалося ще й потріскування, лунаючи з того ж напрямку. Мені довелося пришвидшити крок, бо Джасра квапилась уперед. Раптом згори почувся чийсь регіт, і Фракір стисла мені зап’ясток. У проймі коридору знялися вогняні іскри.

— Прокляття, прокляття, прокляття! — почув я зойк Джасри.

Ми саме підійшли до того сходового майданчика, на якому стояв Маска під час нашої з ним сутички. Джасра підняла руку. Я зупинився, бо тепер вона йшла дуже повільно, наближаючись до поручнів. Праворуч та ліворуч од неї сходи розбігалися до протилежних кінців залу.

Тільки коротко поглянувши вниз, вона відсахнулася назад і праворуч, а тоді впала на підлогу й покотилася нею. Підстрибнувши вгору та злизнувши шматок поручнів, жовтогаряча вогняна куля, наче некваплива комета, пройшлася тим місцем, де щойно стояла Джасра. Я кинувся до неї, обхопив її за плечі й почав підіймати на ноги.

Джасра повернула голову ліворуч, і я відчув, як вона закам’яніла. Я теж повернув голову в той бік, хоча, незбагненним чином, уже знав, що там побачу.

Там стояв Юрт, абсолютно голий, за винятком пов’язки на оці; він усміхався, він наповнювався сяйвом. Ще одне биття пульсу — і він стане втіленням досконалої сили.

— Добре, що ти завітав, братику, — промовив Юрт. — Шкода, що не можу залишити тебе надовго.

Він витягнув руку в напрямку до мене, й іскри затанцювали йому на пучках. Чомусь я засумнівався, що він має на увазі потиснути мою руку.

Мені на думку спала одна-однісінька відповідь:

— У тебе розв’язався шнурок.

Звісно, це не могло його зупинити, але на секунду чи дві спантеличило.

12

Юрт ніколи не грав у американський футбол. Не думаю, що він уявляв, що я можу кинутися так швидко й ухопити його; до того ж не думаю, що він очікував, що можу вдарити так низько.

Упевнений, що мої дії — вхопити його за коліна та й збити з ніг, викинувши крізь отвір в огородженні, — Юрта дещо здивували. Принаймні під час стрімкого польоту спиною вперед, з іскрами, що й надалі танцювали над його розчепіреними пальцями, вигляд він мав очумілий.

Я почув, як пирхнула сміхом Джасра, хоча постать його почала блякнути й зникла ще в повітрі, тож він не гепнувся об підлогу й не розмазався по ній, як це неминуче мало статися. Боковим зором я побачив, що вона зводиться на ноги.

— Ним я займуся, — сказала вона. І додала: — Без проблем. Він незграба, — коли помітила, як Юрт виник нагорі сходів, праворуч від неї. — А тобі залишаю Маску!

Чаклун стояв позаду чорної кам’яної чаші Фонтана, спостерігаючи за мною крізь помаранчевий та червоний вогняний гейзер. Чаша, налита полум’ям, мерехтіла жовтим та білим. Коли він зачерпнув жменю полум’я і почав ліпити з нього м’ячик, так, як дитина ліпить сніжку, воно засвітилося в його руках блакитно-білим. Потім він кинув вогняним м’ячем у мене.

Я відхилив його, елементарно парирувавши. Це не мало стосунку до Мистецтва, це було найпростіше маніпулювання енергією. Але воно дало поштовх до здогадки. Так само й ще одна картина, яку я спостерігав: Джасра виконує підготовчі паси для небезпечного закляття, відволікаючи ними увагу Юрта й водночас підбираючись ближче до нього, щоби знову зіштовхнути його зі сходів.

Не Мистецтво... Той, хто живе поруч із таким джерелом енергії, маючи розкіш користуватися нею без жодних зусиль, із часом хай як, а має скотитися до недбалості, занехаяти магію, ставлячи хіба що рамки з примітивних заклять і використовуючи ті як річища для невичерпних потоків енергії. Ненавчений належним чином або надміру ледачий міг з часом почати й напряму маніпулювати первісними силами, вдаючись до своєрідного шаманства, на противагу чистій Вищій Магії, яка застосовує тільки збалансовані рівняння, даючи змогу досягти максимального ефекту з мінімальними зусиллями.

Джасрі це було відомо. Я бачив, що вона десь пройшла відповідне навчання. І це наразі грає нам на руку, вирішив я, відбиваючи чергову вогняну кулю та переміщаючись уліво.

Я почав спускатися сходами, боком, ані на мить не відводячи погляду від Маски, готовий будь-якої миті вдарити або відбити удар.

Поручні попереду засвітилися, розпеклися, спалахнули полум’ям. На мить затримавшись, я продовжив спускатися. Навряд чи варто витрачати заклинання, аби їх гасити. Зрозуміло, що такий трюк роблять радше заради шоу, а не заради шкоди.

Проте...

Є й інша можливість, збагнув я, коли побачив, що Маска просто спостерігає за мною, не пробуючи більше чимось у мене запустити.

Це міг бути і тест. Можливо, Маска просто намагається з’ясувати, чи маю я обмежений набір заклинань, той, що прихопив із собою, або я навчився качати енергію прямо з джерела і збираюсь ось-ось розпочати шпурляти у нього різними речами, як це, очевидно, готуються робити Джасра та Юрт. Добре, хай сумнівається. Обмежена кількість заклинань проти практично невичерпного джерела енергії?

Юрт зненацька виник в арці вікна, високо вгорі, ліворуч. Він устиг тільки наморщити обличчя в гримасу, бо на нього згори впала вогняна завіса. Мить — і завіса зникла, разом із ним, і я почув, як розреготалася Джасра, а він вибухнув прокляттями, відтак ці звуки потонули в страшенному гуркоті десь у протилежному кінці залу.

Я приготувався поставити ногу на чергову сходинку, продовжуючи спускатись, і тут