Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

Загалом Світлана Міррет дуже сподобалася. І її онук сподобався, на відміну від інших знайомих некромантів, не випромінював похмуре самовдоволення. А як їй сподобалася наливка. Завдяки їй відразу стало тепло і затишно, і захотілося поскаржитися на недобрих богів і зрадника-діда.

Луї слухав уважно, зрідка похитуючи головою. А потім смикав мочку вуха і сказав:

— Дурня якась.

Міррет з ним відразу ж погодилася. Відправляти рятувати світ мага-недоучку, хай і з перспективою перетворення на богиню — несусвітня дурість. У неї ні досвіду, ні особливих сил, ні взагалі нічого.

— Навіть чарівного вбивчого меча не дали, — поспівчував Луї.

— Так. І обіцяні крилаті сандалії теж не дали, — поскаржилася Міррет. Потім глянула на стелю і грізно запитала: — Де моє взуття, що літає?!

Стеля трохи подумала над цим питанням, а потім скинула на голову дівчині пару потертих сандалів, простеньких таких — підошва і кілька переплетених шкіряних ремінців — зате з крильцями, схожими на голубині.

— Хм, тапки Гермеса, — впізнав Луї взуття, що звалилося зі стелі. Трохи подумав і вирішив провести експеримент: — Де мої нові медіатори, підсилювачі та бас-гітара?!

Вийшло у некроманта цілком собі грізно і відчутно, але стеля чомусь не відреагувала.

— Не вийшло, мабуть, тільки в тебе спрацьовує, — сказав Луї Міррет, на що дівчина знизала плечима. — Отже, десь між світами з'явилася аномалія, яка поєднує світи чи просто не пускає до них богів. Через друге стало прикро якійсь скандалістці, а через перше, якщо світи зовсім не схожі, може статися великий «бабах», і вибуховою хвилею обов'язково зачепить купу інших світів.

Міррет кивнула, підтверджуючи, що Луї все зрозумів правильно.

— Але тебе відправили до нашого світу, бо звідси все почалося, — сказав Луї.

— Так, — підтвердила дівчина і відпила ще ковток наливки.

— Усе почалося з того поля, де я знайшов тебе? — уточнив Луї.

— Вони не знають. Сильні боги за точку відліку завжди беруть цілий світ, а уточнювати координати ще й на ньому не можуть.

— Ага, значить початок може бути будь-де, — зробив висновок Луї. — Світ — штука взагалі велика, тож відправили тебе, напевно, зовсім не туди. Добре, якщо хоча б у потрібну півкулю. І як ти збираєшся щось тепер шукати?

— Ну… — Міррет замислилася, а потім розцвіла в посмішці. — Точно, сандалії! Вони по-своєму, розумні та божественні. І точні координати для них не дрібниця, інакше цей божественний посильний у житті нікого не знайшов би. І якщо ми попросимо їх віднести нас туди, де все почалося…

Ось, власне, так Луї і вліз у пригоди.

Почати пошуки Міррет хотілося негайно, поки з голови не вивітрився хміль, а разом з ним і хоробрість. При цьому без підтримки сильного чоловіка, якого вона відразу ж роздивилася в некроманті, їй залишатися не хотілося. А йому просто сподобалася дівчина, та й мандрувати він любив. Тому слухняно запакував гітару з колонками, ноутбуком та іншими прибамбасами в безрозмірну сумку, яку Міррет витребувала у стелі. Туди ж закинув булку хліба, пластикову пляшку з наливкою та упаковку рису.

Мірет, тим часом, витребувала у стелі подорожні, у вигляді мішечка із золотом і другого, з різаним папером, начебто здатним перетворюватися на гроші в потрібній валюті. Потім, трохи подумала, і зажадала ще й комфортного намету. А то мало, куди їх занесе.

Зібравшись у дорогу і натягнувши на Луї сандалії Гермеса, не забувши кинути кросівки в ту ж сумку, дівчина порадувала некроманта тим, що він повинен її тримати. Луї, навчений досвідом їзди на роликових ковзанах, скейтбордах та велосипедах, запропонував дівчині прив'язатися. Міррет, що дивно, навіть сперечатися не стала, мабуть, довіряла його досвіду.

— Отже, — сказав Луї, обіймаючи дівчину, що прив'язалася до нього мотузкою для білизни. — Як цей транспорт змусити працювати?

— Скажи віднести нас туди, де все почалося.

Ну, Луї і сказав, не уточнюючи, що саме почалося.

Сандалії кілька разів задумливо махнули крилами, а потім рвонули в невідомість, на ходу створивши портал і саме тому не розмазавши пасажирів об стіну. Міррет заверещала. Сандалії додали ходу і, оскільки новий господар був некромантом, понесли пасажирів у те підземелля, де один знаменитий некромайстер створював армію мерців, через що, власне, і почалися гоніння на його колег у багатьох світах.

Створивши ще один портал, сандалії, разом з пасажирами, з'явилися прямо в скупченні зомбі, котрі безцільно блукають по підземеллю, досить млявих зомбі. Міррет, побачивши це зібрання, освітлене зеленими вогниками на стелі, закричала ще голосніше, а Луї, від несподіванки, створив руйнуюче вигнання. Підходило воно більше для злих неупокоєних духів, але зомбі теж оцінили і забігали веселіше, стикаючись один з одним і підпалюючи тих, хто не спалахнув від заклинання.

— Мамо, — сказала Міррет.

— Туди! — гаркнув Луї, побачивши вихід із грота, населеного весело палаючими мерцями.

Сандалії слухняно полетіли, куди сказали. Пронесли пасажирів повз зубасту пащу якоїсь величезної звірюги і пірнули у вузький коридор, куди вона б не пролізла.

— Інструкції! — сумно закричала Мірет, коли побачила глиняну табличку з невідомими письменами, що висіла під стелею коридорчика.

— Це інструкції? — здивувався Луї.

— Я інструкції впустила. Там.

І вказала за спину.

Луї не знав, що за інструкції, але скомандував повернутися. Напевно, щось потрібне. Звірюга обурено клацнула щелепами, коли надто швидка їжа пролетіла повз неї вдруге, і розвернулася, розкривши пащу на всю широчінь проходу.

З іншого проходу тим часом вийшов добрий молодець Фініст, якого відправили потренуватися на зомбі в битві на мечах. Дженні йшла слідом, мерців вона не боялася, але побачити складені з них багаття якось не чекала:

— Вогонь! — закричала вона і втекла, теж впустивши інструкції, які їй видала Василина.