💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін
з вояків показував на схід. Звідти долинули пронизливі крики і знову з'явився Ґрішнах, а за ним іще кілька подібних до нього орків: довгоруких та кривоногих. У них на щитах було зображення Червоного Ока. Уґлук зробив крок їм назустріч:

— Значить, ти повернувся? — запитав він. — Добряче все обдумав, га?

— Я повернувся, щоби перевірити, чи всі Накази виконано і чи полонені у безпеці, — відповів Ґрішнах.

— Ще б пак! — сказав Уґлук. — Не витрачай сил. Я подбаю, щоби накази виконували за моєю командою. Навіщо ти вернувся? Ти поспішав. Забув тут щось?

— Забув дурня, — прохрипів Ґрішнах. — Але з ним було кілька дужих солдатів, надто хороших, аби їх утратити. Я знав, що ти доведеш їх до біди. Я прийшов, аби їм допомогти.

— Чудово! — засміявся Уґлук. — Але якщо в тебе кишка надто тонка для бою, то ти обрав хибний шлях. Ти йшов до Луґбурца. Білошкірі вже близько. Що сталося з твоїм дорогоцінним назґулом? Невже його знову підстрелили? Бо, якби ти привів його зі собою, він би нам знадобився — якщо ці назґули такі, як про них розповідають.

— Назґул, назґул, — повторив Ґрішнах, тремтячи та облизуючи губи, ніби це слово мало бридкий присмак і боліло йому в роті. — Ти базікаєш про те, що сягає далеко за межі твоїх брудних мрій, Уґлуче, — сказав він. — Назґул! Ех! Такі, як про них розповідають! Колись ти пошкодуєш, що сказав це. Мавпо! — прохрипів він люто. — Ти мав би знати, що вони є зіницями Величного Ока. Проте крилатий назґул... ще ні, ще ні. Він не дозволить їм показуватися по той бік Великої Ріки, поки що ні, ще надто рано. Вони для Війни — для іншої мети.

— Здається, ти багато знаєш, — сказав Уґлук. — Гадаю, більше, ніж тобі треба було би. Мабуть, ті, хто чекає в Луґбурці, можуть поцікавитися, звідки та чому. А тим часом урук-гаї з Ісенґарда робитимуть брудну роботу, як завжди. Не тиняйся тут! Збери своїх бунтарів докупи! Решта свиней почвалала до лісу. Чкуряй-но ліпше за ними. Тоді живим доберешся до Великої Ріки. Забирайся з дороги! Негайно! Я буду в тебе на хвості.

Ісенґардці знову схопили Мері та Піпіна й закинули їх собі на спини. Тоді загін рушив. Орки бігли година за годиною, інколи зупиняючись лише для того, щоби перекласти гобітів на плечі нових носіїв. Чи тому, що вони були швидші та витриваліші, чи так задумав Ґрішнах, але ісенґардці поступово випередили мордорських орків, і Ґрішнахові солдати зімкнули свої лави за ними. Невдовзі ісенґардці майже наздогнали тих північан, які втекли першими. Ліс наближався.

Піпін був увесь у синцях і в подряпинах, зболіла його голова терлась об брудний карк і волохате вухо орка, котрий його тримав. Одразу перед ним миготіли зігнуті спини та міцні грубі ноги, які безперервно рухались угору-вниз, угору-вниз, ніби були зроблені з дроту та з роговиці й відбивали страхітливі секунди нескінченного часу.

Пополудні Уґлуків загін перехопив північан. Вони мовби танули у променях яскравого сонця — зимового сонця, що сяяло у прохолодному блідому небі; їхні голови опустились, а язики вивалилися на бороди.

— Хробаки! — пирхали ісенґардці. — Ви вже готові. Білошкіри наздоженуть вас і з'їдять. Вони наближаються!

Ґрішнахів крик довів, що це не просто жарт. І справді: вдалині з'явилися вершники, котрі їхали дуже швидко. Вони були ще далеко, проте наздоганяли орків: наздоганяли їх так, як течія на рівнині захоплює блукачів, котрі застрягли в сипучих пісках.

Ісенґардці побігли, вдвічі прискоривши крок, що здивувало Піпіна, бо це здавалося йому жахливим прискоренням наприкінці перегонів. Потому він побачив, що сонце вже сідає, закочуючись за Імлисті Гори, на зелені довкола прослалися тіні. Солдати Мордору підвели голови і також додали у швидкості. Ліс був темний і густий. Вони вже проминули кілька перших поодиноких дерев. Місцевість почала вивищуватися, схили дедалі стрімкішали: проте орки не зупинялись. І Уґлук, і Ґрішнах покрикували, підганяючи своїх для останнього зусилля.

«Їм це вдасться. Вони втечуть», — подумав Піпін. А потому йому пощастило так викрутити шию, щоб одним оком зиркнути через плече. І гобіт побачив, що вершники ген на сході вже зрівнялися з орками, чвалом летячи рівниною. Західне сонце позолотило їхні списи та шоломи, переливаючись у розмаяному світлому волоссі. Вони оточували орків, не даючи їм змоги розбігтися, і гнали вздовж лінії ріки.

Гобіта дуже цікавило, що то за народ. Тепер він шкодував, що так мало всього вивчив у Рівендолі, так мало вивчав мапи та цікавився іншими речами; проте в ті дні всі майбутні плани мандрів складали більш обізнані голови, ніж його власна, а він і припустити не міг, що його відірвуть од Ґандальфа, чи від Бурлаки, чи навіть од Фродо. Усе, що зміг пригадати Піпін про Роган, — це те, що родом із тієї землі був Ґандальфів кінь, Тіньогрив. Наразі це додало йому надії.

«Але як вони дізнаються, що ми не орки? — подумав Піпін. — Вони ж тут, либонь, узагалі не чули про гобітів. Напевно, мені варто радіти, що цих тварюк-орків таки, здається, переб'ють, але себе доведеться рятувати самотужки». Могло трапитись і так, що його та Мері вб'ють разом із недругами, не розбираючи, хто є хто.

Кілька вершників були лучниками, натренованими для стрільби з коня на бігу. Хутко витягнувшись у шеренгу, вони раз у раз випускали стріли в орків, котрі не встигали за іншими, й дехто з поцілених упав; потому вершники розвернулися, щоб уникнути стріл, випущених у відповідь із луків їхніх ворогів, котрі стріляли наосліп, не сміючи зупинитися. Такі маневри повторилися багато разів, і от стріли поцілили вже у гурт ісенґардців. Один із них, котрий біг просто перед Піпіном, повалився і вже не встав.

Запала ніч, але Вершники не зімкнули стрій для битви. Багато орків загинуло, проте залишилися ще цілі дві сотні. У ранньому присмерку орки збилися коло пагорбка. Склепіння лісу були зовсім близько — мабуть, лише за півверсти, проте далі втікачі рухатися не могли. Вершники оточили їх. Невелика група не скорилась Уґлуковому наказу, побігши до лісу, — повернулися тільки троє.

— От тобі й маєш, — глузував Ґрішнах. — Оце командир! Сподіваюся, великий Уґлук виведе нас звідси?

— Покладіть тих півмірків! — наказав Уґлук, не зважаючи на

Відгуки про книгу Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: